База знань Роз’яснення
НАЗК - База знань
Технічна допомога в роботі з реєстрами

Процесуальний помічник. Судовий захист

 

Чим корисний «Процесуальний помічник. Судовий захист»?

  05.12.2023 Чинна публікація

Корупція – це проблема, яка наявна не лише в Україні, а й у всій Європі та проявляється в багатьох формах, наприклад – у маніпулюванні державними закупівлями, конфлікті інтересів, перенаправленні адміністративних ресурсів для особистих цілей чи збільшення інтересу до певного політичного діяча.

Інформація про вчинення корупційного правопорушення може стати відомою особі безпосередньо під час виконання нею своїх посадових обов’язків. Саме тому важливо забезпечити механізми належного захисту викривачів корупції, щоб особи не боялися повідомляти про виявлені ними факти корупції на шляху до формування доброчесної влади та справедливого суспільства.

За останні роки на міжнародному рівні більш ніж 30 країн світу розробили спеціальні закони або включили правові гарантії захисту викривачів в антикорупційне, трудове законодавство або в етичні кодекси працівників. До таких країн, зокрема, належать: Сполучені Штати Америки, Австралія, Республіка Сербія, Японія, Велика Британія та багато інших.

У цих країнах викривачі також отримали визнання громадськості, про що безпосередньо свідчать встановлені викривачам Сноудену, Асанжу, Меннінгу пам’ятники в Женеві, проведені демонстрації на підтримку запровадження захисту викривачів у Брюсселі, а також щорічна міжнародна премія International Whistleblowing Prize та премія за мужність у Сполучених Штатах Америки.  Крім того, у деяких країнах навіть закріплена система фінансового заохочення доброчесних інформаторів.

Отже, в той час коли в одних країнах викривачі активно допомагають державі у боротьбі з корупцією, в інших – культура викриття корупційних злочинів лише почала свій законодавчий розвиток.

Станом на сьогодні в Україні лише окремі працівники готові повідомляти про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень та інших порушень вимог Закону України «Про запобігання корупції». Непоодинокими є випадки, коли до особи внаслідок здійснення такого повідомлення роботодавець застосовував негативні заходи впливу. Внаслідок цього працівники змушені звертатися до суду за захистом своїх прав та інтересів, оскільки відповідно до вимог абз. 1 ч. 1 ст. 534 Закону України «Про запобігання корупції» їх не може бути звільнено чи примушено до звільнення, притягнуто до дисциплінарної відповідальності чи піддано з боку керівника або роботодавця іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо). 

Національне агентство з питань запобігання корупції активно бере участь у розгляді та аналізі зазначеної категорії справ та, відповідно, напрацювало збірку процесуальних документів і рекомендацій, що будуть корисними викривачу при зверненні до суду за захистом своїх прав. Вказана збірка матеріалів допоможе викривачеві у складних процесуальних процедурах та спрямована забезпечити:

  • економію часу на самостійне складання процесуальних документів (у розділі «Викривачам корупції» у Базі знань Національного агентства з питань запобігання корупції розміщено вже готовий матеріал з посиланнями на норми законодавства, який необхідно буде доповнити лише особистими даними);
  • заощадження коштів у зв’язку з відсутністю потреби в адвокаті;
  • уникнення затягування судового процесу та ухвалення судом рішення про захист прав викривача.

Звертаємо увагу! Оскільки найчастіше справи стосовно захисту прав та інтересів викривачів розглядаються в порядку цивільного судочинства, найбільш доцільно розкрити зміст правовідносин між викривачем та роботодавцем, який порушує його трудові права, саме через призму цивільного законодавства. Також вказану збірку можна використовувати при підготовці позовної заяви, заяв / клопотань під час розгляду адміністративних та господарських спорів із застосуванням відповідних процесуальних норм. 

Додатково варто наголосити на підсудності тих чи інших справ:

  1. з огляду на суб’єктний склад спору, предмет позову та характер спірних правовідносин трудові спори підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства;
  2. юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
  3. господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв’язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Водночас корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи – суб’єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.

Чи була ця публікація корисною? Так Ні

Зразок позовної заяви

  05.12.2023 Чинна публікація

Звертаємо увагу! Цей зразок позовної заяви не є готовим процесуальним документом, а лише орієнтує на ключові аспекти, які Вам необхідно буде деталізувати під час підготовки особистого позову. Представлений зразок можна використовувати як основу при формуванні своєї позиції із конкретизацією фактичних обставин справи.

Для кращого сприйняття тексту позовної заяви, обставини, викладені в ній, описано від імені третьої особи.

Разом з тим процесуальним законодавством встановлені вимоги до форми та змісту позовної заяви, зокрема:

у цивільних спорах – ст.ст. 175 – 177 Цивільного процесуального кодексу України;

в адміністративних спорах –  ст.ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України;

у господарських спорах – ст.ст.  162 – 164 Господарського процесуального кодексу України.

Завантажити готовий зразок позовної заяви Ви можете за посиланням. Нижче наведено опис структури позовної заяви з метою послідовного та коректного викладу своїх позовних вимог, а також належного їх обгрунтування.

ПОЗОВНА ЗАЯВА

Щодо фактичних обставин справи

У цьому розділі позовної заяви необхідно здійснити короткий виклад фактичних обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та які стали передумовою для звернення до суду  за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Структура та зміст вказаної позовної заяви розкриті через призму наведеного нижче прикладу життєвої ситуації, що зумовила звернення особи до суду з метою захисту своїх порушених трудових прав як викривача. 

Звертаємо увагу, що  ця життєва ситуація змодельована виключно як приклад, прізвища зазначених учасників справи є вигаданими, а номери судових справ і наказів навчального закладу є такими, що не відповідають дійсності.

Щодо строків подання позовної заяви

Законодавець з метою недопущення зловживання особами своїми процесуальними правами встановив строки позовної давності, в межах яких можна звернутися до суду із відповідним позовом. Тому в цій частині позовної заяви потрібно зазначити дату, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, з посиланням на чинні норми законодавства (Цивільного кодексу України, Кодексу законів про працю України, Кодексу адміністративного судочинства України або Господарського кодексу України) стосовно строків подання позовної заяви.

Щодо порушених прав Іванова І.І. як викривача

На обґрунтування позовних вимог у цьому розділі доцільно вказати відповідні положення Директиви Європейського Парламенту та Ради ЄС 2019/1937 від 23.10.2019 про захист осіб, які повідомляють про порушення законодавства Європейського Союзу, стосовно здійснення повідомлення інформації про можливі порушення та заборони застосування будь-якої форми переслідування до такої особи, а в рамках національного законодавства необхідно розкрити зміст терміну «викривач» та яким чином підтверджується цей статус, а також проаналізувати ст.ст. 532 - 534 Закону України «Про запобігання корупції». Крім того, варто наголосити на моменті звернення позивача із заявою щодо можливих корупційних дій фізичних та юридичних осіб, оскільки саме з моменту повідомлення інформації про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» виникають права викривача.

Щодо наявності причинно-наслідкового зв’язку між застосуванням негативних заходів (наприклад, звільненням) до Позивача та здійсненням ним повідомлення про можливі факти порушення вимог Закону

З посиланням на чинні норми законодавства у цьому розділі потрібно послідовно викласти події та наближеність їх у часі – спочатку повідомлення позивача про можливі факти порушення Закону України «Про запобігання корупції», а після – застосування до нього заходів негативного впливу.

Щодо гарантій захисту прав Позивача як викривача 

На підтвердження позовних вимог, ураховуючи положення міжнародних актів, правових позицій Європейського суду з прав людини та практики Верховного Суду, у цьому розділі доцільно наголосити на тому, що дії роботодавця по застосуванню негативних заходів впливу до позивача, який мав права викривача, мали вибірковий характер і не були застосовані до інших працівників, а поширювалися тільки на позивача.

Щодо необхідності дослідження обставин справи у контексті особливостей, які притаманні спорам, пов’язаним із захистом прав викривачів

У цій частині позовної заяви варто зазначити особливості дослідження обставин справи, які притаманні спорам, пов’язаним із захистом прав викривачів. Також необхідно проаналізувати відповідні положення Директиви ЄС 2019/1937 Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу від 23.10.2019 Про захист осіб, які повідомляють про порушення законодавства Союзу, правові позиції Європейського суду з прав людини та практику Верховного Суду.

Щодо залучення Національного агентства​ з питань запобігання корупції як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

У цьому розділі позовної заяви слід обґрунтувати необхідність залучення Національного агентства з питань запобігання корупції до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Щодо сплати судового збору

У цьому розділі слід вказати суму судового збору, розраховану відповідно до ст. 4  Закону України «Про судовий збір», або зазначити підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Чи була ця публікація корисною? Так Ні

Шаблони заяв з процесуальних питань

  05.12.2023 Чинна публікація

Звертаємо увагу! Викладені зразки заяв з процесуальних питань не є готовими документами, а націлені стати Вашим орієнтиром при написанні заяв та клопотань із зазначенням особистих даних, реквізитів та фактичних обставин справи.

Нижче Ви можете ознайомитися та завантажити необхідні зразки заяв з процесуальних питань.

  1. Заява з процесуальних питань;
  2. Заява про видачу виконавчого листа;
  3. Заява про видачу копії судового рішення;
  4. Заява про виклик свідка;
  5. Заява про виправлення помилки у виконавчому листі;
  6. Заява про відвід;
  7. Заява про примусове виконання рішення;
  8. Заява про усунення недоліків;
  9. Заява про ухвалення додаткового рішення;
  10. Клопотання про витребування доказів;
  11. Клопотання про відкладення розгляду справи;
  12. Клопотання про відстрочення судового збору;
  13. Клопотання про звільнення від сплати судового збору;
  14. Клопотання про ознайомлення з матеріалами справи;
  15. Клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Чи була ця публікація корисною? Так Ні

Правові позиції Європейського суду з прав людини

  05.12.2023 Чинна публікація

Як свідчить наявна міжнародна практика з розгляду справ у цій категорії, Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) будь-які обмеження прав викривачів у зв’язку з їх повідомленням трактує як порушення ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме порушення права на свободу вираження поглядів.

У лютому 2008 року Велика палата ЄСПЛ ухвалила рішення у справі № 14277/04 «Ґуджа проти Молдови» (Guja v. Moldova). ЄСПЛ постановив, що за певних обставин сигналізування з боку державного службовця або працівника державного сектору про незаконну поведінку або неправочинні дії на робочому місці повинне мати захист. Суд визнав небезпеку «стримувальних наслідків», які можуть бути викликані санкціями проти викривача, що, своєю чергою, призводить до припинення будь-якого подальшого повідомлення з боку інших осіб. Важливість цієї справи полягає в тому, що суд уперше чітко окреслив деякі чинники, які мають значення під час визначення того, чи була порушена свобода вираження думок. Суд зазначає такі чинники:

  1. громадський інтерес, пов’язаний з розкриттям інформації;
  2. вірогідність інформації, яку розкривають;
  3. збитки (у разі їхньої наявності), що були завдані владі внаслідок такого розкриття інформації;
  4. мотив дій працівника, що повідомив;
  5. з огляду на обов’язок працівника виявляти стриманість щодо свого роботодавця, чи було оприлюднення інформації крайнім заходом після розкриття керівникові або іншому компетентному органові;
  6. суворість накладеної санкції.

У справі № 28274/08 «Гайніш проти Німеччини» (Heinisch v. Germany) ЄСПЛ застосував чинники, які були встановлені раніше у справі № 14277/04 «Ґуджа проти Молдови» (Guja v. Moldova), і постановив, що зовнішнє повідомлення виправдане, якщо внутрішні скарги були неефективні: у разі неможливості очікувати виправлення неправомірної поведінки через повідомлення про таку за допомогою внутрішніх засобів, обов’язок первинного внутрішнього викриття не повинен діяти.

У справі № 36345/16 «Галет проти Люксембургу» (Halet v. Luxembourg) суд дійшов висновку, що суспільний інтерес до розкриття відповідної інформації повинен переважати всі пов’язані з цим згубні наслідки.

У справі № 41752/09 «Горяйнова проти України» (Goryaynova v. Ukraine) зазначено, що за певних обставин повідомлення працівником державного сектору про незаконні дії чи проступки, які вчиняються на робочому місці, має бути захищено. Таке може вимагатися, коли інтерес, який громадськість матиме в отриманні конкретної інформації, настільки сильний, що переважає навіть законно встановлений обов’язок лояльності. Подібне має місце особливо у тих випадках, коли державний службовець, який розкриває інформацію, є єдиною особою або частиною обмеженої категорії осіб, яка знає, що відбувається на роботі, і тому має найкращі можливості діяти в інтересах суспільства, попереджаючи роботодавця або громадськість загалом.

ЄСПЛ вважає, що бажання чиновника критикувати державну службу може бути обмежене з метою захисту репутації інших осіб, але суди мають враховувати необхідний баланс між лояльністю державного службовця та суспільним інтересом щодо протиправних дій чиновників.

У справі № 49085/07 «Гьормюс проти Туреччини» (Görmüş et autres c. Turquie) вказано про важливість свободи вираження поглядів у зв’язку з питаннями, що становлять загальний інтерес, і необхідність захисту журналістських джерел у цій сфері, у тому числі, коли джерелами повідомлення є державні службовці які спостерігали та повідомляли про поведінку чи практику, яку вони вважали сумнівними на своєму робочому місці.

У справі № 40238/02 «Букур і Тома проти Румунії» (Bucur and Toma v. Romania) ЄСПЛ стверджує, що нерозумно повідомляти роботодавця стосовно незаконної поведінки або неправомірних дій, якщо останній безпосередньо причетний до вказаних дій чи поведінки.

У справі № 73571/10  «Матуз проти Угорщини» (Matúz v. Hungary) ЄСПЛ відзначив, що сам по собі факт публікації Заявником-журналістом книги зі звинуваченнями директора своєї компанії у цензурі не є достатнім для висновку, що він діяв на шкоду своєму роботодавцю. Працівник звільняється від обов’язку використати як пріоритетні внутрішні канали повідомлення про неправомірну поведінку чи дії, якщо роботодавець проявляє бездіяльність, незважаючи на те, що йому відомо про зловживання.

У справі № 79972/12 «Соарес проти Португалії» (Soares v. Portugal) ЄСПЛ наголосив, що працівники зобов’язані бути лояльними, стриманими та обачними перед роботодавцем. З огляду на ці обов’язки розголошення має здійснюватися в першу чергу вищестоящому чи іншому компетентному органу чи органуЛише там, де це явно неможливо, інформацію можна, як крайній захід, розкрити громадськості. Однак у випадку, якщо викривач був обізнаний із діючими механізмами внутрішнього повідомлення та такими не скористався і публічно оприлюднив відомості, то очікувати на захист за
ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод він не може.

Отже, надважливість захисту прав осіб, які здійснили повідомлення про можливі корупційні діяння щодо інших осіб, в підпорядкуванні яких (під впливом яких) вони знаходяться, полягає в тому, що крім настання безпосередньо негативних наслідків, пов’язаних з їх трудовою діяльністю, незабезпечення з боку держави їх належного захисту від такого впливу може призвести до загального «сковуючого» ефекту та звести нанівець бажання повідомляти про неправомірну поведінку інших осіб, яка шкодить суспільству та інтересам держави в цілому.

Адже одним із визначальних критеріїв при прийнятті особою рішення про розкриття відомої йому інформації про можливі корупційні правопорушення його керівника (роботодавця) є те, чи буде таке розкриття захищеним.

У світлі цього доречним буде враховувати позицію ЄСПЛ, що «…повідомлення з боку працівника державного сектору про незаконні або неправомірні дії на робочому місці повинні, за певних обставин, перебувати під захистом. Такий захист може бути необхідним, зокрема, тоді, коли працівник або державний службовець, про якого йдеться, є єдиною особою (або однією з небагатьох осіб), яка знає про те, що відбувається на роботі й, таким чином, краще ніж хто-інший може діяти в інтересах суспільства, попереджаючи роботодавця або громадськість у цілому…» (справа «Ґуджа проти Молдови» (Guja v. Moldova), справа «Марченко проти України» (Marchenko v. Ukraine).

Чи була ця публікація корисною? Так Ні

Практика Верховного Суду

  05.12.2023 Чинна публікація

Згідно з ч. 1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, що викладені в постановах Верховного Суду. Вказане також узгоджується з положеннями Господарського процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.08.2019 у справі № 815/2074/18, від 10.02.2022 у справі № 480/4716/20, від 15.12.2021 у справі № 640/265/20, від 11.02.2021 у справі № 260/26/19, недослідження обставин наявності у позивача статусу викривача, а також недослідження судом причинно-наслідкового зв’язку між повідомленням і негативними заходами впливу чи загрози їх застосування щодо викривача, є порушенням норм процесуального та матеріального права, яке призводить до неправильного вирішення справи по суті.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.08.2019 у справі № 815/2074/18 сформульовано правову позицію, згідно з якою викривач набуває такого статусу з моменту, коли він здійснив всі залежні від нього дії для повідомлення про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, щоб відповідна інформація надійшла до адресата. З моменту набуття особою статусу викривача останній здобуває певний імунітет, суть якого розкрито в ст. 534 Закону України «Про запобігання корупції».

В першу чергу, повинен бути наявний зв’язок між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою.

Наступною обставиною, що свідчить про наявність у викривача імунітету, є те, що ним повинно бути повідомлено про порушення саме Закону України «Про запобігання корупції», а не іншого закону і саме тих вимог, які ним визначені, у тому числі встановлені ним заборони і обмеження.

Ще одним обов’язковим елементом, за наявності якого особа отримує імунітет викривача, є застосування до нього негативних заходів впливу, перелік яких не є вичерпним. Під негативним заходом впливу може розумітись також і позбавлення або обмеження певного права викривача порівняно з іншими працівниками. Наприклад, відмова йому в наданні відпустки в іншому місяці, ніж це передбачено графіком відпусток, в той час як іншим працівникам в такому праві відмовлено не було.

Аналогічна позиція Верховного Суду викладена у постановах від 11.06.2020 у справі № 816/1874/17 та від 21.06.2023 № 727/3144/22. Також зазначено, що імунітет викривача не є абсолютним та має певні межі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.06.2020 у справі № 9901/980/18 вважає, що якщо особа, яка визнана викривачем фактів корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», посилається на положення ст. 53 цього Закону для захисту своїх прав і стверджує, що приписи названої норми закону є застосовними для набуття нею права на певне благо, як-от на участь у конкурсі на вакантну посаду судді Вищого антикорупційного суду, то суб’єкт владних повноважень, який уповноважений на прийняття певних рішень стосовно особи викривача, яке передбачає оцінку (кваліфікацію) відомостей, до яких потенційно (ймовірно) можуть бути застосовані правила ст. 53 Закону України «Про запобігання корупції», залежно від контексту правовідносин зобов’язаний навести мотиви, чому застосовує або не застосовує до спірних правовідносин положення цього Закону.

Якщо рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не міститиме таких мотивів, то незалежно від того, слушними або надуманими є посилання автора скарги на положення ст. 53 Закону України «Про запобігання корупції», воно не може визнаватися законним і обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 06.10.2021 у справі № 361/8080/18 вказує, шо наявність зв’язку між негативними заходами впливу або загрозою їх застосування та повідомленням викривачем про порушення вимог Закону іншою особою можуть свідчити, зокрема, але не виключно, такі обставини:

  • певна послідовність подій (спочатку повідомлення особою про факти корупції, потім – застосування до викривача негативних наслідків, а не навпаки);
  • наближеність у часі цих подій (застосування негативних наслідків до викривача відбулось незадовго після повідомлення ним про факти корупції);
  • наявність різного роду погроз до викривача після повідомлення ним про факти корупції; відсутність у минулому (до моменту повідомлення) претензій до працівника, в тому числі й з боку осіб, про корупційні діяння яких він повідомив.

Перевірка наявності чи відсутності наведених обставин дасть змогу стверджувати про відсутність чи наявність причинного зв’язку між виданням спірних наказів із діяльністю позивача як викривача.

Аналогічна позиція Верховного Суду викладена у постанові від 09.11.2022 у справі № 761/33182/20.

У постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 826/3388/18 зроблено висновок, що викривач набуває такого статусу з моменту, коли він здійснив всі залежні від нього дії для повідомлення про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, щоб відповідна інформація надійшла до адресата.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у постанові від 19.04.2023 у справі № 761/8294/21 стосовно доведення зв’язку між повідомленням та негативними заходами впливу до викривача зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 21 Директиви Європейського Парламенту та Ради ЄС 2019/1937 від 23.10.2019 про захист осіб, які повідомляють про порушення законодавства Європейського Союзу, у судових провадженнях чи провадженнях будь-якого іншого органу, які стосуються шкоди, що завдана особі, яка повідомляє про порушення, і за умови встановлення, що ця особа здійснила повідомлення чи публічне розкриття та зазнала шкоди, то презюмується, що шкоди було завдано в рамках переслідування за повідомлення чи публічне розкриття. У таких випадках обов’язок доведення, що застосовані до особи, яка повідомила про порушення, заходи базувалися на належно обґрунтованих підставах, покладається на особу, яка вжила таких заходів.

Вказаній нормі кореспондують норми національного законодавства, відповідно до яких у справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ними загрози застосування негативних заходів впливу до викривача у зв’язку з повідомленням обов’язок доказування, що прийняті рішення, вчинені дії є правомірними і не були мотивовані діями викривача щодо здійснення цього повідомлення, покладається на відповідача (ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України).

21.06.2023 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові у справі № 761/33183/20, проаналізувавши положення Закону України «Про запобігання корупції», зазначає, що позивач у справі не може набути статусу викривача у зв’язку із виконанням ним своїх посадових обов’язків (особа була відповідальна за реалізацію антикорупційної програми компанії), оскільки таке твердження не ґрунтується на нормах матеріального права, що відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 09.11.2022 у справі № 761/33182/20.

Крім того, Верховний Суд вказує, що на запит Національного агентства до Національного антикорупційного бюро України останнім поінформовано про внесення за заявою особи від 14.09.2020 відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань з попередньою кваліфікацією за ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, тому, в розумінні п. 162 ч. 1 ст. 3 КПК України, Позивач набув статусу викривача з 14.09.2020, тобто з дня відправлення через послуги Укрпошти заяви про вчинення корупційного правопорушення.

Таким чином, відсутні перешкоди у набутті статусу викривача особою, відповідальною за реалізацію антикорупційної програми компанії, за умови повідомлення нею про корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення чи про порушення інших вимог Закону.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2023 у справі № 420/13302/20 наголошує, що з огляду на положення ст. 534 Закону України «Про запобігання корупції» для надання викривачу державних гарантій захисту, вказані дії субєкта владних повноважень (звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності) повинні бути вчинені саме у звязку з повідомленням викривачем про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень цього Закону.

Закон України «Про запобігання корупції» не містить положень про те, що викривач не може бути звільнений за інших обставин, у тому числі й у разі вчинення ним дисциплінарного проступку.

Чи була ця публікація корисною? Так Ні