Розділ 1. Організаційно-правові аспекти утворення та забезпечення функціонування уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) з питань запобігання та виявлення корупції
1) У яких державних органах, органах місцевого самоврядування, підприємствах, установах чи організаціях в обов’язковому порядку утворюється (визначається) уповноважений підрозділ (уповноважена особа)?
Відповідно до частини першої статті 131 Закону уповноважені підрозділи (уповноважені особи) утворюються (визначаються) в:
Офісі Президента України, Апараті Верховної Ради України, Секретаріаті Кабінету Міністрів України, Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Офісі Військового омбудсмана;
апаратах Ради національної безпеки і оборони України, Рахункової палати, Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, Конституційного Суду України, Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; офісі Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку; секретаріатах Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
апаратах та територіальних органах міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, інших державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України (крім Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства);
апараті Ради міністрів Автономної Республіки Крим, апаратах органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим;
обласних, Київській та Севастопольській міських, районних, районних у місті Києві державних адміністраціях;
апаратах Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських рад, Севастопольської міської ради, секретаріаті Київської міської ради;
на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління державного органу (крім юридичних осіб, у яких відповідно до Закону затверджуються антикорупційні програми);
у державних цільових фондах.
2) Які існують способи утворення (визначення) уповноважених підрозділів (уповноважених осіб)?
Пунктом 3 розділу І Типового положення передбачено такі способи утворення (визначення) уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) у відповідному органі:
– уповноважений підрозділ утворюється, як самостійний та функціонально незалежний структурний підрозділ з метою організації та здійснення заходів із запобігання та виявлення корупції, передбачених Законом;
– уповноважена особа призначається на окрему посаду, утворену у штатному розписі відповідного органу, на яку покладено повноваження з виконання функцій уповноваженої особи;
– уповноважена особа може визначатися шляхом покладення на одного з працівників відповідного органу функцій уповноваженої особи.
Слід зазначити, що у разі відсутності уповноваженої особи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, перебуванням у відпустці та з інших причин, її обов’язки виконує інша особа (за її згодою), визначена керівником відповідного органу.
3) У якому випадку необхідно утворювати уповноважений підрозділ, а в якому достатньо призначити або визначити уповноважену особу?
Питання утворення уповноваженого підрозділу, призначення або визначення уповноваженої особи в державних органах врегульовано Обов’язковими вимогами до мінімальної штатної чисельності, які встановлені Національним агентством відповідно до абзацу другого частини п’ятої статті 131 Закону, якими передбачено, що мінімальна штатна чисельність уповноваженого підрозділу у державному органі встановлюється з розрахунку:
до 50 штатних одиниць – уповноважена особа призначається на утворену у штатному розписі окрему посаду або визначається з числа працівників державного органу;
від 50 до 200 штатних одиниць – призначається уповноважена особа;
від 200 до 400 штатних одиниць – утворюється уповноважений підрозділ зі штатною чисельністю не менше як 2 одиниці;
від 400 до 600 штатних одиниць – утворюється уповноважений підрозділ зі штатною чисельністю не менше як 3 одиниці;
від 600 до 800 штатних одиниць – утворюється уповноважений підрозділ зі штатною чисельністю не менше як 4 одиниці;
від 800 штатних одиниць – утворюється уповноважений підрозділ зі штатною чисельністю не менше як 5 одиниць.
Додатково до чисельності уповноважених осіб призначається одна особа на кожні 15 підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління державного органу.
Вимоги до мінімальної штатної чисельності уповноваженого підрозділу з питань запобігання та виявлення корупції в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях, визначених в частині першій статті 131 Закону, не встановлені.
Такі категорії юридичних осіб можуть керуватися Обов’язковими вимогами до мінімальної штатної чисельності, встановленими для державних органів, враховуючи принципи доцільності та ефективності.
Приклад 1
До сфери управління державного органу зі штатною чисельністю 546 штатних одиниць належать 9 підприємств.
У зазначеному державному органі утворюється уповноважений підрозділ зі штатною чисельністю не менше як 3 одиниці.
Приклад 2
В установі, що належить до сфери управління державного органу, – 1200 штатних одиниць, серед яких суб’єктами, на яких поширюється дія Закону, тобто посадовими особами юридичної особи публічного права, є: керівник установи, два його заступники та головний бухгалтер, тобто 4 особи.
Примітка
Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону суб’єктами, на яких поширюється дія Закону, є посадові особи юридичної особи публічного права.
Згідно зі статтею 1 Закону посадова особа юридичної особи публічного права – голова та член наглядової ради, ради директорів, виконавчого органу, комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії), ліквідатор, керівник, заступник керівника, головний бухгалтер, корпоративний секретар такої юридичної особи публічного права, а також особа, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, та її заступники, голова та члени іншого органу управління юридичної особи (крім консультативного), якщо утворення такого органу передбачено законом або статутом юридичної особи публічного права.
Установа є суб’єктом, на якого поширюються вимоги щодо утворення (визначення) уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) відповідно до абзацу дев’ятого частини першої статті 131 Закону.
При вирішенні питання щодо утворення в установі уповноваженого підрозділу, призначення чи визначення уповноваженої особи, враховуючи те, що тільки 4 особи підпадають під дію Закону, доцільно брати до уваги наявні корупційні ризики у діяльності установи, а також питання забезпечення належної організації та здійснення заходів із запобігання та виявлення корупції.
4) Чи може уповноважений підрозділ входити до складу іншого структурного підрозділу?
Ні. Уповноважений підрозділ утворюється як самостійний та функціонально незалежний структурний підрозділ з метою організації та здійснення заходів із запобігання та виявлення корупції, передбачених Законом (пункт 3 розділу І Типового положення).
Покладення на уповноважений підрозділ обов’язків, що не належать або виходять за межі його повноважень чи обмежують виконання покладених на нього завдань, забороняється (пункт 5 розділу І Типового положення).
5) Чи може посада уповноваженої особи, яка утворена у штатному розписі відповідного органу, бути у складі іншого структурного підрозділу?
Ні. Уповноважена особа призначається на окрему посаду, утворену у штатному розписі відповідного органу, на яку покладено повноваження з виконання функцій уповноваженої особи (пункт 3 розділу І Типового положення).
Уповноважена особа підзвітна і підконтрольна керівникові відповідного органу (абзац перший частини третьої статті 131 Закону, пункт 2 розділу ІV Типового положення).
Керівник відповідного органу забезпечує гарантії незалежності уповноваженої особи від впливу чи втручання у її роботу (абзац другий частини третьої статті 131 Закону, пункт 4 розділу І Типового положення).
Покладення на уповноважену особу обов’язків, що не належать або виходять за межі її повноважень чи обмежують виконання покладених на неї завдань, забороняється (пункт 5 розділу І Типового положення).
6) Чи можна ввести до штатного розпису посаду уповноваженої особи, об’єднану з будь-якою іншою посадою?
Ні. Уповноважена особа призначається на окрему посаду, утворену у штатному розписі відповідного органу, на яку покладено повноваження з виконання саме функцій уповноваженої особи (пункт 3 розділу І Типового положення).
Керівник відповідного органу забезпечує гарантії незалежності уповноваженої особи від впливу чи втручання у її роботу (абзац другий частини третьої статті 131 Закону, пункт 4 розділу І Типового положення).
Покладення на уповноважену особу обов’язків, що не належать або виходять за межі її повноважень чи обмежують виконання покладених на неї завдань, забороняється (пункт 5 розділу І Типового положення).
7) Які є обмеження при визначенні уповноваженої особи шляхом покладення на одного з працівників відповідного органу функцій уповноваженої особи?
Визначення працівника відповідного органу уповноваженою особою не повинно призводити до реального чи потенційного конфлікту інтересів у зв’язку з виконанням таким працівником повноважень уповноваженої особи (абзац третій пункту 3 розділу І Типового положення).
У статті 1 Закону наведені визначення таких термінів:
потенційний конфлікт інтересів – наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;
реальний конфлікт інтересів – суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
Питання встановлення наявності / відсутності конфлікту інтересів, його основних складових, заходів врегулювання конфлікту інтересів тощо більш детально викладені в Методичних рекомендаціях Національного агентства від 12.01.2024 № 2 «Щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, дотримання обмежень щодо запобігання корупції» (зі змінами).
7.1) Чи можна керівника відповідного органу визначити уповноваженою особою?
Керівник відповідного органу наділений широким колом службових повноважень, що реалізуються стосовно всіх працівників цього органу. До повноважень керівника належать представницькі функції, зокрема: керівник представляє інтереси юридичної особи і від її імені у відносинах з державними органами, іншими підприємствами та міжнародними партнерами, має право укладати та підписувати договори, контракти, угоди та меморандуми, керує процесом взаємодії з банками, у тому числі відкриття рахунків; здійснює функцію з управління персоналом: видає розпорядчі акти про призначення на посади, переведення та звільнення працівників, застосовує заходи заохочення та стягнення, затверджує структуру юридичної особи, штатний розпис, положення про структурні підрозділи та посадові інструкції; здійснює розпорядчу діяльність: видає обов’язкові для всіх працівників накази та розпорядження, делегує частину своїх повноважень іншим особам шляхом затвердження розподілу обов’язків, видання довіреностей; здійснює фінансово-господарське управління юридичною особою: управляє активами організації в межах, визначених законом або власниками, підписує фінансову звітність та контролює цільове використання коштів, організовує ведення бухгалтерського обліку тощо.
Керівник відповідного органу забезпечує гарантії незалежності уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) від впливу чи втручання у його (її) роботу (абзац другий частини третьої статті 131 Закону та пункт 4 розділу І Типового положення).
До повноважень уповноваженої особи належить здійснення контролю за дотриманням антикорупційного законодавства, інформування Національного агентства або інших спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції у випадках, передбачених законодавством, про факти порушення законодавства у сфері запобігання і протидії корупції, у разі надходження повідомлення, інформація в якому стосується керівника органу або юридичної особи, до якого (якої) воно надійшло, надсилання такого повідомлення суб’єкту, уповноваженому здійснювати розгляд чи розслідування фактів, викладених у повідомленні, візування проєктів актів з основної діяльності, адміністративно-господарських питань, кадрових питань (особового складу) залежно від їх видів, уповноважена особа має право викликати та опитувати осіб, дії або бездіяльність яких стосуються повідомлених викривачем фактів, у тому числі керівника, заступників керівника відповідного органу, тощо.
Керівник уповноваженого підрозділу (уповноважена особа) підзвітний і підконтрольний керівникові відповідного органу (пункт 2 розділу ІV Типового положення).
Таким чином, у разі визначення керівника відповідного органу уповноваженою особою такі дії призведуть до порушення керівником обов’язку щодо забезпечення гарантії незалежності уповноваженої особи та виникнення конфлікту інтересів.
При виконанні керівником відповідного органу функцій уповноваженої особи у сфері своїх повноважень наявний приватний інтерес, що може вплинути на об’єктивність та неупередженість прийняття рішень, вчинення дій стосовно себе, як уповноваженої особи, що свідчить про наявність потенційного конфлікту інтересів.
Під час вирішення питання щодо себе у керівника відповідного органу може виникати реальний конфлікт інтересів.
7.2) Чи можна заступника керівника відповідного органу визначити уповноваженою особою?
Повноваження заступника керівника – як правило, чітко делегована частина влади. Заступник керівника відповідає за конкретні напрями (вертикалі) роботи.
Зазвичай обсяг його прав та обов’язків визначається розпорядчим актом про розподіл функціональних обов’язків або посадовою інструкцією.
До поширених повноважень заступника керівника належать, зокрема: контроль та координація роботи конкретних підпорядкованих структурних підрозділів відповідного органу, візування внутрішніх наказів, договорів та актів виконаних робіт, видача розпорядчих актів, обов’язкових для виконання підпорядкованими підрозділами, в окремих випадках керівник може делегувати заступнику право підпису фінансових документів у межах певних лімітів. Заступник керівника може виступати від імені юридичної особи без довіреності, якщо це передбачено установчими документами або наказом. Заступник керівника здійснює моніторинг виконання рішень керівника у своїх напрямах, має право витребувати звіти від керівників підпорядкованих структурних підрозділів, проводити наради та перевірки, подавати керівнику відповідного органу пропозиції щодо преміювання або накладення стягнення на працівників підпорядкованих структурних підрозділів.
Заступник керівника виконує обов’язки керівника відповідного органу у разі його відсутності.
При визначенні заступника керівника відповідного органу уповноваженою особою він не повинен здійснювати контроль та координацію діяльності структурних підрозділів з високими корупційними ризиками та виконувати обов’язки керівника відповідного органу у разі його відсутності.
Для уникнення ризику виникнення конфлікту інтересів Національне агентство рекомендує визначати уповноважену особу з числа інших працівників відповідного органу.
7.3) Чи можна секретаря міської ради визначити уповноваженою особою?
Повноваження секретаря міської ради визначені в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», а також передбачені в регламенті міської ради, статуті територіальної громади, розпорядженні міського голови про розподіл обов’язків.
Секретар міської ради серед іншого організує контроль за виконанням рішень ради; за дорученням міського голови координує діяльність постійних та інших комісій ради, дає їм доручення, сприяє організації виконання їх рекомендацій; сприяє депутатам ради у здійсненні їх повноважень; вирішує за дорученням міського голови або відповідної ради інші питання, пов’язані з діяльністю ради та її органів.
Відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» у разі звільнення з посади міського голови у зв’язку з достроковим припиненням його повноважень або його смерті, а також у разі неможливості здійснення ним своїх повноважень повноваження міського голови здійснює секретар міської ради, крім випадків дострокового припинення повноважень міського голови відповідно до Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» або Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Секретар міської ради тимчасово здійснює зазначені повноваження з моменту дострокового припинення повноважень міського голови і до моменту початку повноважень міського голови, обраного на позачергових виборах відповідно до закону, або до дня відкриття першої сесії міської ради, обраної на чергових місцевих виборах.
Згідно з частиною другою статті 50 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» секретар міської ради не може суміщати свою службову діяльність з іншою посадою, у тому числі на громадських засадах, займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю.
З аналізу повноважень та обов’язків випливає, що діяльність секретаря міської ради безпосередньо пов’язана з прийняттям рішень у сферах із високим ступенем вразливості до корупційних ризиків, що вимагає додаткових заходів антикорупційного моніторингу.
Для уникнення ризику виникнення конфлікту інтересів рекомендовано визначати уповноважену особу з числа інших працівників міської ради.
7.4) Чи можна депутата місцевої ради визначити уповноваженою особою?
Статус депутатів місцевих рад врегульовано Законом України «Про статус депутатів місцевих рад». Так, відповідно до частини першої статті 6 цього Закону депутат місцевої ради здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю.
Депутат місцевої ради є повноважним і рівноправним членом відповідної ради, однак не є посадовою особою місцевого самоврядування, не працює в раді на постійній основі та здійснює свої повноваження на громадських засадах (крім випадків, передбачених законодавством).
Відповідно до Типового положення уповноважена особа визначається з числа працівників органу.
Враховуючи зазначене, депутат місцевої ради, який здійснює свої повноваження в раді на громадських засадах, не може бути визначений уповноваженою особою.
7.5) Чи можна посадову особу місцевого самоврядування місцевої ради, яка одночасно є депутатом цієї ж ради, визначити уповноваженою особою?
Повноваження депутата місцевої ради визначені, зокрема, в Законах України «Про статус депутатів місцевих рад», «Про місцеве самоврядування в Україні», а також передбачені в регламенті місцевої ради, положенні про постійні комісії місцевої ради.
Депутат місцевої ради серед іншого бере участь у роботі ради, постійних комісій та інших її органів, до складу яких він входить, всебічно сприяє виконанню їх рішень; виконує доручення ради, її органів, міського голови; інформує їх про виконання доручень; має право порушувати питання про недовіру міському голові, розпуск органів, утворених радою, та звільнення посадових осіб місцевого самоврядування; вносити пропозиції про заслуховування на пленарному засіданні ради звіту чи інформації будь-якого органу або посадової особи, підзвітних чи підконтрольних раді, а також з питань, що віднесені до компетенції ради, інших органів і посадових осіб, які діють на її території; порушувати в раді та її органах питання про необхідність перевірки роботи підзвітних та підконтрольних раді органів, підприємств, установ, організацій.
З аналізу повноважень, прав та обов’язків депутата місцевої ради випливає, що його діяльність безпосередньо пов’язана з прийняттям рішень у сферах із високим ступенем вразливості до корупційних ризиків, що вимагає додаткових заходів антикорупційного моніторингу.
Враховуючи зазначене вище, а також з метою уникнення ризику виникнення конфлікту інтересів у посадової особи місцевого самоврядування місцевої ради, яка одночасно є депутатом цієї ж ради, рекомендовано визначати уповноважену особу з числа інших працівників місцевої ради.
7.6) Чи можна головного бухгалтера відповідного органу визначити уповноваженою особою?
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до частини четвертої статті 8 цього Закону завдання та функціональні обов’язки бухгалтерських служб, повноваження керівника бухгалтерської служби у бюджетних установах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Повноваження головного бухгалтера передбачені в пункті 11 Типового положення про бухгалтерську службу бюджетної установи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.01.2011 № 59 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 566). Зокрема, головний бухгалтер: забезпечує дотримання у бюджетній установі встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складення і подання у встановлені строки фінансової, бюджетної та іншої звітності; погоджує проєкти договорів (контрактів) у частині дотримання вимог законодавства з питань бухгалтерського обліку; бере участь в оформленні матеріалів, пов’язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів бюджетної установи, в частині бухгалтерського обліку; подає керівникові бюджетної установи пропозиції стосовно: розроблення заходів щодо цільового та ефективного використання фінансових, матеріальних (нематеріальних) ресурсів, визначення джерел погашення кредиторської заборгованості, здійснення заходів для повернення кредитів, отриманих з державного або місцевого бюджету, та погашення дебіторської заборгованості; підписує фінансову, бюджетну, іншу звітність та інші документи відповідно до законодавства; здійснює контроль за: відображенням на рахунках бухгалтерського обліку господарських операцій, що проводяться бюджетною установою, складенням фінансової, бюджетної та іншої звітності, яка передбачає підпис головного бухгалтера, проведенням розрахунків під час здійснення оплати товарів, робіт та послуг згідно з умовами укладених договорів; взяттям бюджетних зобов’язань у межах відповідних бюджетних асигнувань, відповідністю напрямів витрачання бюджетних коштів паспорту бюджетної програми та відповідністю платежів взятим бюджетним зобов’язанням та бюджетним асигнуванням, погашенням та списанням відповідно до законодавства дебіторської заборгованості бюджетної установи тощо.
З аналізу повноважень та обов’язків випливає, що діяльність головного бухгалтера безпосередньо пов’язана з прийняттям рішень у сферах із високим ступенем вразливості до корупційних ризиків, що вимагає додаткових заходів антикорупційного моніторингу, зокрема в частині розпорядження бюджетними коштами та управління майном.
Для уникнення ризику виникнення конфлікту інтересів Національне агентство рекомендує визначати уповноважену особу з числа інших працівників відповідного органу, функціональні обов’язки яких містять мінімальний рівень корупційних ризиків.
7.7) Чи можна уповноважену особу з публічних закупівель визначити уповноваженою особою?
Уповноважена особа з публічних закупівель у своїй діяльності керується Законом України «Про публічні закупівлі».
Правовий статус, загальні організаційні та процедурні засади діяльності уповноваженої особи з публічних закупівель визначені в Примірному положенні про уповноважену особу, затвердженому наказом Міністерства економіки України від 08.06.2021 № 40.
Уповноважена особа з публічних закупівель має право: брати участь у плануванні видатків і визначенні потреби в товарах, роботах і послугах, що закуповуватимуться; запитувати та отримувати рекомендації та інформацію від суб’єктів господарювання для планування закупівель та підготовки до проведення процедур закупівель / спрощених закупівель; вимагати та отримувати від службових осіб і підрозділів замовника інформацію та документи, необхідні для виконання завдань (функцій), пов’язаних з організацією та проведенням процедур закупівель / спрощених закупівель; приймати рішення, узгоджувати проєкти документів, зокрема проєкт договору про закупівлю з метою забезпечення його відповідності умовам процедури закупівлі / спрощеної закупівлі, та підписувати в межах компетенції відповідні документи; вносити пропозиції керівнику щодо організації закупівельної діяльності; здійснювати інші дії, передбачені законодавством.
До обов’язків уповноваженої особи з публічних закупівель належать: дотримання законодавства у сфері публічних закупівель; організація та проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі; забезпечення рівних умов для всіх учасників процедур закупівель / спрощених закупівель, об’єктивного вибору переможця; визначення переможців процедур закупівель / спрощених закупівель у встановленому Законом України «Про публічні закупівлі» порядку.
Враховуючи те, що сфера публічних закупівель характеризується високим рівнем корупційних ризиків, оскільки поєднує безпосереднє розпорядження значними обсягами бюджетних коштів із можливістю суб’єктивного впливу на вибір переможця через маніпуляції тендерними вимогами та умовами контрактів, покладення функцій уповноваженої особи з питань запобігання та виявлення корупції на уповноважену особу з публічних закупівель не забезпечує належного розмежування повноважень і незалежності антикорупційної функції. Такий підхід може створювати конфлікт інтересів і не сприяє належній мінімізації корупційних ризиків у зазначеній сфері.
7.8) В юридичній особі публічного права, на яку поширюється вимоги абзацу дев’ятого частини першої статті 131 Закону, керівника структурного підрозділу (не головного бухгалтера) визначено уповноваженою особою. Чи призводить таке виконання функцій до виникнення конфлікту інтересів?
Ні. Конфлікт інтересів не виникає.
Суб’єкти, на яких поширюється дія Закону, визначені в статті 3 Закону, серед яких, відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої цієї статті Закону, – посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті.
У частині першій статті 1 Закону наведено визначення терміна «посадова особа юридичної особи публічного права». Зокрема, до таких посадових осіб належать голова та член наглядової ради, ради директорів, виконавчого органу, комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії), ліквідатор, керівник, заступник керівника, головний бухгалтер, корпоративний секретар такої юридичної особи публічного права, а також особа, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, та її заступники, голова та члени іншого органу управління юридичної особи (крім консультативного), якщо утворення такого органу передбачено законом або статутом юридичної особи публічного права.
Таким чином, керівник структурного підрозділу (не головний бухгалтер) та уповноважена особа юридичної особи публічного права не є суб’єктами, на яких поширюється дія Закону.
8) Чи може уповноважена особа бути призначена на умовах сумісництва чи виконувати обов’язки за суміщенням?
Для надання відповіді на це запитання необхідно розрізняти поняття сумісництва та суміщення, а також брати до уваги способи утворення (визначення) уповноважених підрозділів (уповноважених осіб).
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» основне місце роботи – місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, та визначене ним як основне згідно з поданою заявою (до відкликання) та відомостями, що обліковуються в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру на її підставі.
Згідно зі статтею 1021 КЗпП сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця – фізичної особи.
Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.
Сумісництво буває:
зовнішнє – робота за сумісництвом на іншому підприємстві;
внутрішнє – робота за сумісництвом на тому самому підприємстві, де й основне місце роботи.
Документальне оформлення сумісництва – це укладення нового трудового договору.
Робота за сумісництвом виконується працівником у вільний від основної роботи час, облік використання робочого часу за посадою за сумісництвом ведеться окремо від обліку використання робочого часу за основною посадою.
Працівники, які працюють за сумісництвом мають право на такі види відпусток: щорічна (основна та додаткова), соціальна (для працівників, які мають дітей), відпустка без збереження заробітної плати.
Допомога з тимчасової непрацездатності виплачується за перші 5 днів за рахунок роботодавця, інші дні – за рахунок Пенсійного фонду України або за основним місцем роботи, або за сумісництвом.
Звільнення працівника, який працює за сумісництвом, відбувається на загальних підставах згідно зі статтями 36, 38, 40, 41 КЗпП.
Суміщення – виконання працівником на тому ж підприємстві, поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи.
Відповідно до статті 105 КЗпП працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд зі своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов’язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника.
Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.
Розмір доплати за виконання роботи суміщенням професій (посад) на підприємствах госпрозрахункової сфери законодавством не обмежується і встановлюється, як правило, в межах економії фонду заробітної плати за тарифною ставкою і окладом суміщуваної посади працівника.
Суміщення – один зі способів залучення вже працевлаштованого працівника до виконання обов’язків за іншою (відмінною від обійманої) вакантною посадою в межах раніше укладеного трудового договору.
Робота здійснюється на тому самому підприємстві в основний робочий час у той самий проміжок робочого часу, що відведений для основної роботи за рахунок збільшення інтенсивності праці та обсягу виконуваної роботи при незмінній тривалості робочого часу, як правило, в межах тієї ж категорії персоналу, до якої належить цей працівник.
При цьому окремий трудовий договір з працівником не укладається, лише видається наказ про допущення працівника до роботи за суміщенням та встановлюється доплата до основної заробітної плати.
Право на відпустку суміщення не надає, оскільки працівник суміщувану посаду не обіймає. До розрахунку відпускних за основним місцем роботи входить доплата за суміщення посад (професій).
Допомога з тимчасової непрацездатності за суміщенням окремо не оплачується. Під час розрахунку лікарняних до розрахунку входить доплата за суміщення посад (професій).
Звільнення працівника не відбувається, видається наказ про скасування суміщення посад.
|
Суть питання |
Сумісництво |
Суміщення |
|
Документальне оформлення |
З працівником укладається окремий трудовий договір. Згідно із заявою працівника видається наказ про прийняття на роботу |
Окремий трудовий договір не укладається. Видається наказ про допущення працівника до роботи за суміщенням (про покладення додаткових обов’язків у порядку суміщення професій (посад)), яким визначають: суміщену посаду; умови виконання роботи; розмір винагороди, у вигляді доплати до посадового окладу (тарифної ставки) |
|
Посада |
У штатному розписі має бути вакантна |
У штатному розписі має бути вакантна |
|
Умови роботи (час виконання роботи) |
Виконується у вільний від основної роботи час. Виконання роботи можливе як за основним місцем роботи (внутрішнє), так і на іншому підприємстві (зовнішнє) |
Виконується одночасно з основною роботою. Робота здійснюється на тому самому підприємстві |
|
Оплата праці |
Нарахування здійснюється за фактично виконану роботу (за роботу за сумісництвом нараховується заробітна плата) |
Установлюють доплату до посадового окладу за суміщення професій (посад) |
|
Відображення в табелі обліку робочого часу |
Облік використання робочого часу за посадою за сумісництвом ведеться окремо від обліку використання робочого часу за основною посадою |
Окремо не табелюють, обов’язки за суміщуваною посадою виконуються в межах робочого часу за основною посадою (в табелі це один рядок за основною посадою) |
|
Відпустки |
Надаються такі відпуски: щорічна (основна та додаткова); соціальна (для працівників, які мають дітей); відпустки без збереження заробітної плати |
Право на відпустку суміщення не надає, оскільки працівник суміщувану посаду не обіймає. До розрахунку відпускних за основним місцем роботи входить доплата за суміщення посад (професій) |
|
Допомога з тимчасової непрацездатності |
1. За рахунок роботодавця (перші 5 днів) 2. За рахунок ПФУ або за основним місцем роботи або за сумісництвом |
Окремо не оплачується. Під час розрахунку лікарняних до розрахунку входить доплата за суміщення посад (професій) |
|
Припинення |
Звільнення відбувається на загальних підставах згідно зі статтями 36, 38, 40, 41 КЗпП |
Видається наказ про скасування суміщення посад |
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 25 Закону особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 Закону, забороняється займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.
Не є «іншою» діяльністю в контексті статті 25 Закону виконання особою певної роботи, яка пов’язана із зайняттям нею посади, зазначеної в пункті 1 частини першої статті 3 Закону.
Таким чином, виконання обов’язків уповноваженої особи за суміщенням в державних органах та органах місцевого самоврядування не є за своїм змістом іншою оплачуваною діяльністю в розумінні статті 25 Закону, а отже, здійснення такої діяльності не вважається порушенням. Питання іншої оплачуваної діяльності більш детально викладене в Методичних рекомендаціях Національного агентства від 12.01.2024 № 2 «Щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, дотримання обмежень щодо запобігання корупції» (зі змінами).
На умовах сумісництва особи, зазначені у пункті 1 частини першої
статті 3 Закону, не можуть бути призначені уповноваженими особами, оскільки таке призначення передбачає укладення нового трудового договору, виконання роботи у вільний від основної роботи час, а отже, є за своїм змістом іншою оплачуваною діяльністю в розумінні статті 25 Закону.
На підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління державного органу (крім юридичних осіб, у яких відповідно до Закону затверджуються антикорупційні програми) та в державних цільових фондах (крім державних цільових фондів, які є органами виконавчої влади) уповноважені особи можуть бути призначені на умовах сумісництва, оскільки вимоги статті 25 Закону на них не поширюються.
Слід зазначити, що Типовим положенням передбачений один із способів утворення (визначення) уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) у відповідному органі – це призначення уповноваженої особи на окрему посаду, утворену у штатному розписі відповідного органу. Водночас суміщення за своєю природою є виконанням додаткової роботи за іншою професією (посадою) або обов’язків тимчасово відсутнього працівника без укладення окремого трудового договору з працівником. Таким чином, робота за суміщенням уповноваженої особи в цьому випадку не відповідає вимогам Типового положення.
Доцільно вказати, що визначення шляхом покладення на одного з працівників відповідного органу функцій уповноваженої особи відрізняється від суміщення та виконання обов’язків тим, що не передбачає обов’язку наявності у штатному розписі вакантної посади уповноваженої особи.
При цьому призначення уповноваженої особи на умовах сумісництва чи виконання обов’язків уповноваженої особи за суміщенням не повинно призводити до реального чи потенційного конфлікту інтересів у зв’язку з виконанням таким працівником повноважень уповноваженої особи.
9) Яку назву посади уповноваженої особи необхідно застосовувати?
Відповідно до положень Національного класифікатора України «Класифікатор професій», затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.07.2010 № 327, який набрав чинності 01.11.2010, він призначений для застосування центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, Федерацією роботодавців України, всіма суб’єктами господарювання під час запису про роботу у трудові книжки працівників.
Професійні назви робіт, які наведені у цьому класифікаторі, рекомендовано застосовувати під час утворення нових назв професій та посад у зв’язку з розвитком нових видів економічної діяльності та технологій.
У Класифікаторі професій ДК 003:2010 за кодом 2414.2 містяться такі назви посад:
– професіонал з антикорупційної діяльності;
– уповноважений з антикорупційної діяльності.
При цьому, враховуючи те, що антикорупційним законодавством не наведено конкретної назви посади уповноваженої особи, виконанням вимог антикорупційного законодавства в частині цього питання, є саме факт призначення на окрему посаду особи, на яку покладаються повноваження з виконання функцій уповноваженої особи з питань запобігання та виявлення корупції.
10) Які загальні та професійні вимоги до уповноваженої особи?
При визначенні загальних та професійних вимог, знань, умінь, навичок уповноваженої особи варто використовувати Професійний стандарт «Уповноважений з антикорупційної діяльності», затверджений наказом Міністерства економіки України від 31.12.2021 № 1193 (далі в межах цього питання – Професійний стандарт).
Відповідно до пункту 1.8 розділу 1 Професійного стандарту документами, що підтверджують професійну та освітню кваліфікацію, її віднесення до рівня Національної рамки кваліфікацій, є:
диплом бакалавра (6 рівень НРК);
диплом магістра (7 рівень НРК);
сертифікат про присвоєння / підтвердження професійної кваліфікації або інші документи про підтвердження професійної кваліфікації.
Згідно із Професійним стандартом уповноважений з антикорупційної діяльності повинен володіти такими загальними компетентностями, як:
доброчесність;
досягнення результатів;
аналітичні здібності;
комунікація та взаємодія.
У розділі ІV Закону України «Про державну службу» визначені умови вступу на державну службу.
Так, статтею 19 Закону України «Про державну службу» встановлено, що право на державну службу мають повнолітні громадяни України, які володіють державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови, та яким присвоєно ступінь вищої освіти не нижче:
1) магістра – для посад категорій «А» і «Б»;
2) бакалавра, молодшого бакалавра – для посад категорії «В».
На державну службу не може вступити особа, яка:
в установленому законом порядку визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена;
має судимість за вчинення умисного кримінального правопорушення, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку;
відповідно до рішення суду позбавлена права займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави, або займати відповідні посади;
піддавалася адміністративному стягненню за правопорушення, пов’язане з корупцією, – протягом трьох років з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили;
має громадянство іншої держави;
не пройшла спеціальну перевірку або не надала згоду на її проведення;
підпадає під заборону, встановлену Законом України «Про очищення влади».
На державну службу не може вперше вступити особа чоловічої статі віком до 60 років, яка не пройшла базову загальновійськову підготовку або військову службу, крім осіб, визнаних за станом здоров’я непридатними до військової служби.
Вимоги до осіб, які претендують на вступ на державну службу, визначені в статті 20 Закону України «Про державну службу».
Відповідно до статті 5 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» право на службу в органах місцевого самоврядування мають громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території.
На посаду можуть бути призначені особи, які мають відповідну освіту і професійну підготовку, володіють державною мовою відповідно до рівня, визначеного Законом України «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
Стосовно осіб, які претендують на зайняття зазначених в абзаці четвертому статті 3 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» посад в органах місцевого самоврядування, за їх письмовою згодою проводиться спеціальна перевірка в порядку, встановленому Законом.
У статті 12 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» передбачені обмеження, пов’язані з прийняттям на службу в органи місцевого самоврядування та проходженням служби.
Так, на службу в органи місцевого самоврядування не можуть бути прийняті особи:
визнані судом недієздатними;
які мають судимість за вчинення умисного кримінального правопорушення, якщо ця судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку;
які за рішенням суду позбавлені права займати посади в органах державної влади та їх апараті або в органах місцевого самоврядування протягом установленого строку;
які у разі прийняття на службу в органи місцевого самоврядування будуть безпосередньо підпорядковані близьким особам.
На посадових осіб місцевого самоврядування поширюються вимоги та обмеження, встановлені Законом.
При відборі претендентів на посади працівників уповноважених підрозділів (уповноваженої особи) рекомендуємо надавати перевагу кандидатам з вищою юридичною або економічною освітою та попереднім досвідом роботи, який найближче пов’язаний зі сферою запобігання корупції, а також кандидатам, які володіють аналітичними здібностями, добре орієнтуються в антикорупційному законодавстві, вміють працювати з великим обсягом інформації, користуватися електронними реєстрами та інформаційними базами даних, узагальнювати та систематизувати інформацію, володіють основами комунікації та механізмами взаємодії, вміють давати кваліфіковані консультації щодо застосування норм антикорупційного законодавства, здатні приймати зважені, обґрунтовані, неупереджені рішення тощо.
Вміння розробляти проєкти актів з питань запобігання та виявлення корупції в організації, здатність здійснювати контроль за дотриманням антикорупційного законодавства в організації, виявляти конфлікт інтересів та сприяти його врегулюванню також будуть перевагою.
11) Чи потрібно затверджувати положення про уповноважений підрозділ, посадову інструкцію для уповноваженої особи, у тому числі у разі визначення шляхом покладення на одного з працівників відповідного органу функцій уповноваженої особи?
Відповідно до підпунктів «а» та «б» пункту 4 Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2004 № 336 (далі в межах цього питання – Випуск 1 Довідника, Довідник), Довідник служить основою для розроблення посадових інструкцій працівникам, які закріплюють їх обов’язки, права та відповідальність; складання положень про структурні підрозділи, які визначають їх роль та місце в системі управління підприємством (установою, організацією).
Згідно з пунктом 6 Випуску 1 Довідника конкретний перелік посадових обов’язків визначається посадовими інструкціями керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців, які розробляють і затверджують на основі Довідника роботодавці, ураховуючи конкретні завдання та обов’язки, функції, права, відповідальність працівників цих груп та особливості штатного розпису підприємства, установи, організації.
Посадові інструкції складаються для працівників усіх посад, що зазначені в штатному розписі. Виняток можуть становити окремі керівники, правове положення яких визначено в статуті (положенні) підприємства, установи, організації або відповідного підрозділу, де зазначено основні завдання, обов’язки, права і відповідальність за виконання покладених на них функцій.
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку розроблення посадових інструкцій державних службовців категорій «Б» та «В», затвердженого наказом Національного агентства України з питань державної служби від 11.09.2019
№ 172-19 (у редакції наказу Національного агентства України з питань державної служби від 25.11.2022 № 123-22), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.09.2019 за № 1077/34048, посадова інструкція розробляється для кожної посади державної служби категорій «Б» та «В» у штатному розписі державного органу з урахуванням завдань і функцій державного органу та/або структурного підрозділу у складі його апарату (секретаріату).
Відповідно до пункту 5 розділу І Методичних рекомендацій щодо роботи з посадовими інструкціями посадових осіб місцевого самоврядування, затверджених наказом Національного агентства України з питань державної служби від 18.07.2022 № 58-22, посадову інструкцію рекомендується розробляти для кожної посади у штатному розписі сільської, селищної, міської ради, районної, районної у місті та обласної ради, крім випадків, передбачених законодавством України про місцеве самоврядування в Україні.
Таким чином, у разі утворення уповноваженого підрозділу затверджуються положення про такий структурний підрозділ та посадові інструкції працівників цього структурного підрозділу. У разі призначення уповноваженої особи на окрему посаду, утворену у штатному розписі відповідного органу, затверджується посадова інструкція для цієї посади.
У разі визначення шляхом покладення на одного з працівників відповідного органу функцій уповноваженої особи обов’язку затверджувати посадову інструкцію уповноваженої особи немає. В такому випадку в посадовій інструкції за місцем призначення або в окремому розпорядчому акті про визначення уповноваженої особи мають бути закріплені її основні завдання, функції та права, які відповідають Типовому положенню.
12) Якими нормативними документами у своїй діяльності керується уповноважений підрозділ (уповноважена особа)?
Уповноважений підрозділ (уповноважена особа) у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, Типовим положенням (пункт 6 розділу І Типового положення).
Окреслюючи нормативну базу для роботи уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи), слід зважати, що рекомендований перелік актів не є вичерпним. Ефективне виконання функцій вимагає додаткового врахування спеціального законодавства, яке визначає правовий статус та галузеву специфіку органу.
Господарський процесуальний кодекс України;
Кодекс адміністративного судочинства України;
Кодекс законів про працю України;
Кодекс України про адміністративні правопорушення;
Кримінальний процесуальний кодекс України;
Цивільний процесуальний кодекс України;
Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;
Закон України «Про безоплатну правову допомогу»;
Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації»;
Закон України «Про відпустки»;
Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу»;
Закон України «Про державну службу»;
Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»;
Закон України «Про звернення громадян»;
Закон України «Про запобігання корупції»;
Закон України «Про лобіювання»;
Закон України «Про місцеві державні адміністрації»;
Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»;
Закон України «Про очищення влади»;
Закон України «Про публічні закупівлі»;
Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування»;
Перелік роз’яснень, методичних рекомендацій Національного агентства, зокрема, але не виключно:
Щодо застосування актів законодавства з питань лобіювання
від 31.05.2026 № 2;
Щодо правового статусу викривача від 12.06.2023 № 2;
Щодо гарантій захисту трудових прав викривача від 01.06.2022 № 8;
Щодо забезпечення права викривача на отримання інформації
від 18.06.2021 № 6;
Щодо забезпечення права викривача на конфіденційність та анонімність від 24.02.2021 № 4;
Щодо надання викривачам безоплатної вторинної правової допомоги
від 09.07.2020 № 6;
Настанова щодо здійснення уповноваженим аналізу контрагентів у публічних закупівлях;
Як писати нормативно-правовий акт без корупції;
Стратегічний аналіз корупційних ризиків;
Посібник з організації антикорупційної роботи в органах місцевого самоврядування;
Універсальна методологія оцінки доброчесності комунальних підприємств;
Сприйняття доброчесності в органах місцевого самоврядування;
Методичні матеріали «Як підготувати антикорупційну програму та не отримати відмову в її погодженні»;
ГАЙД з управління корупційними ризиками;
Додатково зазначаємо, що з метою забезпечення професійного розвитку уповноважених осіб Національне агентство розробляє та розміщує у публічному доступі ресурси, які дають змогу підвищувати рівень професійних знань шляхом самоосвіти.
На постійно оновлюваному інформаційному ресурсі База знань на сайті Національного агентства у розділі «Антикорупційним уповноваженим» розміщено нормативно-правові акти, підбірку методичних матеріалів та вдалих практик, які можуть використовувати у своїй роботі антикорупційні уповноважені для здобуття базових та поглиблених знань з таких, зокрема, питань:
– базові знання;
– управління корупційними ризиками;
– антикорупційні програми;
– візування проєктів актів;
– перевірка контрагентів;
– конфлікт інтересів;
– фінансовий контроль та декларування;
– повідомлення про корупцію;
– захист викривачів.
На навчальній платформі STUDY.NAZK є окремий розділ «Професійний розвиток антикорупційних уповноважених», в якому зібрані спеціалізовані онлайн-курси для професійного розвитку антикорупційного уповноваженого:
У плейлісті «Навчання уповноважених з питань запобігання корупції» на офіційному каналі Національного агентства на платформі YouTube зібрані матеріали у формі відео-контенту (записи вебінарів, тренінгів, інформаційних сесій, конференцій тощо), які можуть бути корисними для антикорупційних уповноважених.
Також Національне агентство самостійно та у співпраці з партнерами регулярно проводить різноманітні навчальні та інформаційно-просвітницькі заходи для уповноважених осіб.
Зокрема, у співпраці з Вищою школою публічного управління розроблено чотири програми підвищення кваліфікації для уповноважених осіб з питань запобігання та виявлення корупції, а саме:
– загальна короткострокова програма підвищення кваліфікації «Управління корупційними ризиками»;
13) Які гарантії незалежності забезпечує керівник відповідного органу уповноваженому підрозділу (уповноваженій особі)?
Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 131 Закону та пункту 4 розділу І Типового положення керівник відповідного органу забезпечує гарантії незалежності уповноваженого підрозділу від впливу чи втручання у його роботу.
Втручання у діяльність уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) під час здійснення ним (нею) своїх повноважень, а також покладення на уповноважений підрозділ (уповноважену особу) обов’язків, що не належать або виходять за межі його (її) повноважень чи обмежують виконання покладених на нього (неї) завдань, забороняються (пункт 5 розділу І Типового положення).
Вказані гарантії реалізуються, зокрема, через:
підзвітність та підконтрольність керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) керівникові відповідного органу (абзац перший частини третьої статті 131 Закону, пункт 2 розділу ІV Типового положення);
дотримання державним органом обов’язкових вимог до мінімальної штатної чисельності уповноваженого підрозділу;
забезпечення окремим службовим приміщенням, матеріально-технічними засобами, необхідними для виконання покладених на уповноважений підрозділ (уповноважену особу) завдань.
Дотримання цих вимог є запорукою ефективної реалізації уповноваженим підрозділом (уповноваженою особою) свого функціоналу.
Під впливом та втручанням у діяльність слід розуміти вплив у будь-якій формі (прохання, вимога, вказівка, погроза, підкуп, насильство тощо) з боку будь-якої особи з метою спонукання уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) до виконання чи невиконання функцій або прийняття рішень з питань, віднесених до його (її) компетенції.
Втручанням у діяльність уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) також є:
відмова у наданні уповноваженому підрозділу (уповноваженій особі) інформації, доступу до документів, право на отримання яких він (вона) має;
вплив на прийняття уповноваженим підрозділом (уповноваженою особою) рішень та вчинення дій;
дії / бездіяльність, які спричиняють обмеження або порушення прав уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи);
дії / бездіяльність, які перешкоджають виконанню посадових обов’язків уповноваженим підрозділом (уповноваженою особою), у тому числі необґрунтоване оголошення простою.
Оголошення простою працівникам уповноважених підрозділів (уповноваженій особі) за відсутності об’єктивних причин фактично унеможливлює ефективне виконання ними завдань та функцій, визначених у Законі та Типовому положенні, та може свідчити про порушення гарантій незалежності, передбачених частиною третьою статті 131 Закону та пунктами 4 та 5 розділу І Типового положення.
Оголошення простою працівникам уповноваженого підрозділу (уповноваженій особі) без об’єктивних причин та виведення їх із простою лише, наприклад, для проведення щорічного оцінювання (з подальшим виставленням негативної оцінки) також може свідчити про застосування керівником органу формально правомірних заходів, які негативно впливають на можливість ефективного виконання обов’язків уповноваженим підрозділом (уповноваженою особою) та порушують гарантії його (її) незалежності.
Неприпустимо порушення гарантій незалежності уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи), у тому числі шляхом застосування формально правомірних заходів.
Виявлення Національним агентством порушень Закону є підставою для вжиття заходів реагування, зокрема внесення припису щодо усунення порушень законодавства, проведення службового розслідування та притягнення винної особи до встановленої законом відповідальності (частина шоста статті 12 Закону).
14) У якому випадку необхідно звертатися до Національного агентства для отримання згоди на звільнення працівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи)?
Процедура надання згоди Національним агентством на звільнення особи, яка є керівником уповноваженого підрозділу (уповноваженою особою) державного органу, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, за ініціативою керівника (далі – суб’єкт призначення (роботодавець)) з підстав, передбачених законом, визначена Порядком надання згоди Національним агентством з питань запобігання корупції на звільнення керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) з питань запобігання та виявлення корупції державного органу, юрисдикція якого поширюється на всю територію України, затвердженим наказом Національного агентства
від 21.05.2021 № 268/21, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.2021 за № 828/36450 (далі в межах цього питання – Порядок).
Суб’єкт призначення (роботодавець) вносить до Національного агентства у письмовій формі подання про надання згоди на звільнення керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) (далі в межах цього питання – подання) за наявності сукупності таких підстав:
– місце роботи керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) – державний орган, юрисдикція якого поширюється на всю територію України;
– звільняється керівник уповноваженого підрозділу або уповноважена особа, яка призначена на окрему посаду, утворену у штатному розписі державного органу;
– підстава звільнення – за ініціативою суб’єкта призначення (роботодавця).
Не передбачена згода Національного агентства на звільнення:
– керівника підрозділу (сектору, відділу, управління), утвореного у складі самостійного уповноваженого підрозділу (відповідно відділу, управління, департаменту) державного органу, юрисдикція якого поширюється на всю територію України;
– заступника керівника уповноваженого підрозділу, а також будь-яких інших працівників уповноважених підрозділів;
– керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) територіального органу міністерства або іншого державного органу, державної адміністрації, органу місцевого самоврядування, органу влади Автономної Республіки Крим, підприємства, установи, організації, що належать до сфери управління державного органу, державного цільового фонду;
– керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи), якщо звільнення відбувається не за ініціативою керівника (суб’єкта призначення).
Згода Національного агентства надається з метою з’ясування обставин, передбачених частинами першою і третьою статті 534 Закону, а саме:
– чи пов’язане ініційоване звільнення з повідомленням про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону, здійсненим керівником уповноваженого підрозділу (уповноваженою особою) (далі в межах цього питання – повідомлення);
– чи ініціюється звільнення з метою створення перешкоди керівнику уповноваженого підрозділу (уповноваженій особі) у подальшому здійсненні ним (нею) трудової (службової, професійної) діяльності у зв’язку з повідомленням.
З метою з’ясування цих обставин під час розгляду подання Національне агентство встановлює, чи здійснював керівник уповноваженого підрозділу (уповноважена особа) згідно з пунктом 8 частини шостої статті 131, частини шостої статті 53, статті 532 Закону повідомлення.
Керівник уповноваженого підрозділу (уповноважена особа) за власною ініціативою може у письмовій формі надати Національному агентству свою позицію щодо обставин його (її) можливого звільнення, а також додаткові документи щодо здійснення ним (нею) повідомлення (додаток 1 до цих Роз’яснень).
Позиція керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) має подаватися невідкладно, з урахуванням обмежених строків розгляду Національним агентством подання, та ґрунтуватися на фактах, які є достовірними та які можна перевірити.
Додатковими документами можуть бути:
– копія повідомлення керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) до правоохоронних органів про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону;
– інформація з правоохоронних органів щодо результатів розгляду такого повідомлення;
– службові / доповідні записки / інші службові документи на ім’я керівника органу, якими здійснювалося повідомлення та/або які підтверджують факт здійснення керівником уповноваженого підрозділу (уповноваженою особою) повідомлення до правоохоронних органів;
– інформація про заходи негативного впливу, які раніше застосовувались до керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) та, на його (її) думку, пов’язані з фактом здійснення повідомлення;
– відомості про заохочення / характеристика;
– інформація про оцінювання службової діяльності / звіти про виконання планових (позапланових) завдань;
– документи про підвищення кваліфікації тощо.
У разі встановлення факту здійснення керівником уповноваженого підрозділу (уповноваженою особою) повідомлення Національне агентство при розгляді подання та вивченні доданих до нього матеріалів встановлює такі обставини:
1) чи існує причинний зв’язок між ініційованим звільненням та повідомленням керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи).
Про наявність причинного зв’язку можуть свідчити, зокрема, такі обставини:
– звільнення керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) ініціюється після здійснення ним повідомлення (певна послідовність подій);
– звільненню керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) передувало застосування до нього одного чи сукупності негативних заходів впливу, або існувала загроза таких заходів з боку керівника після здійснення повідомлення. Під негативними заходами впливу може розумітися переведення, атестація, зменшення заробітної плати, позбавлення або обмеження певного права, порівняно з іншими працівниками (наприклад, відмова в наданні відпустки в іншому місяці, ніж це передбачено графіком відпусток, тоді як іншим працівникам у такому праві відмовлено не було), притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо;
– застосування негативних заходів впливу до керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) (звільнення) відбулось незабаром після здійснення повідомлення (наближеність цих подій у часі);
– відсутність у минулому (до моменту здійснення повідомлення) зауважень щодо невиконання/неналежного виконання керівником уповноваженого підрозділу (уповноваженою особою) посадових (службових, трудових) обов’язків;
2) чи мають формально правомірні рішення / дії керівника державного органу, спрямовані на майбутнє звільнення керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи), вибірковий характер та є негативними заходами впливу на нього (неї). До таких формально правомірних рішень / дій керівника слід, зокрема, віднести:
– застосування до керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) звільнення як виду дисциплінарного стягнення, яке не співмірне вчиненому дисциплінарному проступку та має вибірковий характер з урахуванням усіх відомих обставин;
– звільнення керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) у зв’язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців (службовців, працівників) / скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців / реорганізації державного органу / ліквідації державного органу, якщо ці заходи не спрямовані на досягнення поставленої мети, не є обґрунтованими та водночас необхідними.
Національне агентство надає згоду на звільнення керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) у разі встановлення під час розгляду подання, що його звільнення відбувається за відсутності вищенаведених обставин, тобто ініційовано не у зв’язку з його повідомленням.
Після отримання згоди Національного агентства на звільнення керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) або обґрунтованої відмови у наданні такої згоди суб’єкт призначення (роботодавець) повинен письмово повідомити Національне агентство протягом двох робочих днів про прийняте рішення.
Слід зазначити, що згода Національного агентства на звільнення керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) надає керівнику державного органу право, але не породжує обов’язку його (її) звільнити.
Отже, керівник державного органу, який отримав згоду Національного агентства на звільнення керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи), не позбавлений права змінити рішення та не звільняти керівника уповноваженого підрозділу (уповноважену особу), якщо таке рішення не суперечить закону.
Якщо після надання Національним агентством згоди на звільнення керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) суб’єкт призначення (роботодавець) прийняв рішення звільнити таку особу з інших підстав, ніж ті, що були зазначені у поданні, він повинен звернутися до Національного агентства з новим поданням.
Суб’єкт призначення (роботодавець) повідомляє Національне агентство про прийняте рішення шляхом направлення засвідченої в установленому порядку копії розпорядчого документа про звільнення керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) (у разі звільнення) або інформації про прийняте інше рішення.
Звільнення керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) без отримання згоди або всупереч обґрунтованій відмові Національного агентства у наданні згоди на звільнення такої особи є порушенням частини четвертої статті 131 Закону та підставою для внесення відповідно до частини шостої статті 12 Закону припису Національного агентства про усунення порушень законодавства, проведення службового розслідування, притягнення винної особи до встановленої законом відповідальності.
Крім цього, відповідно до частини першої статті 67 Закону рішення про звільнення керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) без отримання згоди або всупереч обґрунтованій відмові Національного агентства підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об’єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого самоврядування.
Форма подання, інформація, яка має міститись в поданні, документи, які додаються до подання, строки його розгляду Національним агентством тощо встановлені Порядком.
15) Яким нормативно-правовим актом передбачено відповідальність уповноважених підрозділів (уповноважених осіб), та чи містить недотримання вимог Типового положення ознаки корупційного / пов’язаного з корупцією правопорушення?
Єдиного нормативно-правового акта, яким було б передбачено юридичну відповідальність уповноважених підрозділів (уповноважених осіб), законодавством не передбачено. Уповноважені особи несуть юридичну відповідальність, як усі суб’єкти юридичної відповідальності залежно від вчиненого правопорушення чи проступку.
У статті 1 Закону наведені такі визначення термінів:
корупція – використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 Закону, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки / пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка / пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей;
корупційне правопорушення – діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність;
правопорушення, пов’язане з корупцією – діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.
Корупційні кримінальні правопорушення та кримінальні правопорушення, пов’язані з корупцією, передбачені статтями, зазначеними в примітці до
статті 45 КК.
Адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, визначені у розділі XIII-А КУпАП.
Для з’ясування того, чи містить недотримання вимог Типового положення ознаки корупційного / пов’язаного з корупцією правопорушення, необхідно таке недотримання вимог розглядати в кожному випадку окремо. Нижче наведено декілька прикладів.
Приклад 1
Пунктом 7 розділу І Типового положення передбачено, що працівникам уповноваженого підрозділу (уповноваженій особі) забороняється розголошувати інформацію з обмеженим доступом, отриману у зв’язку з виконанням службових обов’язків, крім випадків, установлених законом.
Статтею 1728 КУпАП встановлено, що незаконне розголошення або використання в інший спосіб особою у своїх інтересах інформації, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових або інших визначених законом повноважень, тягне за собою накладення штрафу від ста до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Суб’єктом правопорушень у вказаній частині цієї статті є, зокрема, особи, зазначені у пункті 1 та підпункті «в» пункту 2 частини першої статті 3 Закону.
Приклад 2
У підпункті 8 пункту 1 розділу ІІ Типового положення визначено, що одним із основних завдань уповноваженої особи є здійснення повноважень у сфері захисту викривачів відповідно до Закону.
Згідно з підпунктом 16 пункту 2 розділу ІІ Типового положення уповноважена особа відповідно до покладених на неї завдань співпрацює з викривачами, забезпечує дотримання їхніх прав та гарантій захисту, передбачених Законом.
Статтею 1728 КУпАП встановлено, що незаконне розголошення або використання в інший спосіб особою у своїх інтересах чи в інтересах іншої фізичної або юридичної особи інформації про викривача, його близьких осіб чи інформації, що може ідентифікувати особу викривача, його близьких осіб, яка стала їй (їм) відома у зв’язку з виконанням службових або інших визначених законом повноважень, тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік.
Суб’єктом правопорушень у вказаній частині цієї статті є, зокрема, особи, зазначені у пункті 1 та підпункті «в» пункту 2 частини першої статті 3 Закону.
Водночас особа, яка розголосила інформацію про викривача, може нести за це кримінальну відповідальність у випадку передання цієї інформації зацікавленим особам, внаслідок дій яких буде заподіяна шкода життю чи здоров’ю викривача або його близьких осіб. У цьому випадку така особа виступатиме пособником вчинення кримінального правопорушення (частина п’ята статті 27 КК). Також вчинення кримінального правопорушення проти викривача буде тягнути застосування при призначенні покарання обтяжуючої обставини – вчинення кримінального правопорушення у зв’язку з виконанням потерпілим громадського обов’язку (пункт 4 частини першої статті 67 КК).
Приклад 3
Статтею 1729 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за невжиття передбачених законом заходів посадовою чи службовою особою органу державної влади, посадовою особою місцевого самоврядування, юридичної особи, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного правопорушення.
Відповідно до підпункту 6 пункту 1 розділу ІІ Типового положення одним із основних завдань уповноваженої особи є здійснення контролю за дотриманням антикорупційного законодавства, у тому числі у територіальних (міжрегіональних) органах, на підвідомчих підприємствах, в установах та організаціях.
Згідно з підпунктом 3 пункту 2 розділу ІІ Типового положення уповноважена особа відповідно до покладених на неї завдань здійснює контроль за дотриманням антикорупційного законодавства у відповідному органі, його територіальних (міжрегіональних) органах та юридичних особах, що належать до сфери управління відповідного органу.
Статтею 147 КЗпП передбачені стягнення за порушення трудової дисципліни.
Відповідно до частини першої статті 64 Закону України «Про державну службу» за невиконання або неналежне виконання посадових обов’язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною першою статті 65 Закону України «Про державну службу» передбачено, що підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов’язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Відповідно до частини шостої статті 53 Закону посадові і службові особи державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, посадові особи органів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення чи одержання повідомлення про вчинення такого правопорушення працівниками відповідних державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх структурних підрозділів, юридичних осіб, зазначених у частині другій статті 62 Закону, зобов’язані у межах своїх повноважень ужити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно, протягом 24 годин, письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноважений суб’єкт у сфері протидії корупції.
Таким чином, у разі здійснення уповноваженою особою неналежного контролю за дотриманням антикорупційного законодавства, яке є неналежним виконанням своїх посадових обов’язків, така особа підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності, а у разі якщо такі діяння (дія або бездіяльність) призвели до вчинення уповноваженою особою корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, керівник зобов’язаний у межах своїх повноважень ужити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно, протягом 24 годин, письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноважений суб’єкт у сфері протидії корупції.
Встановлення факту вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення здійснюється під час реалізації спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції їх повноважень та фіксується у відповідних процесуальних документах (протоколі про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, повідомленні особі про підозру про вчинення корупційного або пов’язаного з корупцією кримінального правопорушення тощо).
Відповідно до частини другої статті 651 Закону особа, яка вчинила корупційне правопорушення або правопорушення, пов’язане з корупцією, однак судом не застосовано до неї покарання або не накладено на неї стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, пов’язаними з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності у встановленому законом порядку.