НАЗК
UA 01103 Київ Бульвар Дружби Народів, 28
support@nazk.gov.ua
+38 (044) 200-06-94
logo
A-
A
A+
A
A
Звичайна версія сайту

9. Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності

9.1. Зміст обмеження щодо зайняття іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

У ст. 25 Закону визначено обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності для осіб, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону (категорії осіб — розділ 1 Методичних рекомендацій).

Цим особам заборонено займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України (п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону).

Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності не поширюються на:

  • депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
  • депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі);
  • присяжних;
  • помічників-консультантів народних депутатів України;
  • працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, Першого заступника Голови Верховної Ради України та заступника Голови Верховної Ради України;
  • працівників секретаріатів депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді України;
  • працівників патронатних служб у державних органах.
Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

9.2. Інша оплачувана діяльність

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Іншою оплачуваною діяльністю є будь-яка діяльність, що не містить ознак підприємницької та полягає у виконанні робіт та/або наданні послуг, які оплачуються або можуть бути оплачені у майбутньому.

Визначене п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону обмеження сфокусовано не на винагороді за результатами здійснення нею іншої, ніж виконання функцій держави або місцевого самоврядування, діяльності, а саме на зайнятті такою діяльністю, яка оплачується чи може бути оплачена.

Отже, власне факт зайняття особою іншою оплачуваною діяльністю (умови щодо здійснення певної діяльності на платній чи безоплатній основі можуть визначатися, у тому числі, законодавством, трудовим чи іншим договором, статутом та іншими документами юридичної особи), незалежно від фінансових результатів такої діяльності, свідчитиме про порушення зазначених вимог Закону.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

9.3. Підприємницька діяльність

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране
Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ч. 1 ст. 42 ГК).

 

Господарська діяльність — це діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. При цьому господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями (ст. 3 ГК).

 

Самозайнята особа — платник податку, який є ФОП або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності (п.п. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК).

 

Зверніть увагу. Викладацька, наукова та творча діяльність, медична практика, інструкторська та суддівська практика зі спорту також можуть бути видами підприємницької діяльності. Якщо особа займається вищевказаними видами діяльності як ФОП, матиме місце порушення заборони, встановленої у п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону.

Опис ситуації. Відкриття власного стоматологічного кабінету і надалі постійна робота у ньому свідчитимуть про порушення передбачених ст. 25 Закону обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, оскільки така робота здійснюється за ініціативою особи та на її власний ризик, організовується нею самостійно, й особа має на меті досягнення економічних
і соціальних результатів. Водночас така особа отримує не тільки винагороду за оплату своєї праці, а й прибуток від діяльності створеного нею кабінету.

Чинним законодавством передбачена можливість створення та діяльності суб’єктів господарювання (підприємств), які діють на основі праці їх членів. Так, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство»).

Зверніть увагу. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом (ч. 2 ст. 167 ГК).

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

9.4. Дозволені види оплачуваної діяльності

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

9.4.1. Викладацька діяльність

Викладацька діяльність – діяльність, яка спрямована на формування знань, інших компетентностей, світогляду, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей, емоційно-вольових та/або фізичних якостей здобувачів освіти (лекція, семінар, тренінг, курси, майстер-клас, вебінар тощо), та яка провадиться педагогічним (науково-педагогічним) працівником, самозайнятою особою (крім осіб, яким така форма викладацької діяльності заборонена законом) або іншою фізичною особою на основі відповідного трудового або цивільно-правового договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про освіту»).

[НПА] п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 06.10.2010 № 21-рп/2010:

Наукова і викладацька діяльність є видами інтелектуальної і творчої діяльності, що спрямована на одержання, поширення, використання нових знань, фахових навичок, їх практичне застосування.

До викладацької діяльності належить діяльність із такими ознаками:

  • спрямована на формування знань, інших компетентностей, світогляду, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей, емоційно-вольових та/або фізичних якостей здобувачів освіти;
  • суб’єктом здійснення відповідної діяльності є педагогічний (науковопедагогічний) працівник, самозайнята особа (крім осіб, яким така форма викладацької діяльності заборонена законом) або інша фізична особа на основі відповідного трудового або цивільно-правового договору;
  • правовою підставою здійснення такої діяльності є трудовий або цивільно-правовий договір;
  • суб’єкт, на якого спрямована відповідна діяльність, є здобувачем освіти в розумінні закону.

 

Важливо. Ураховуючи зміст наведеного визначення, а також закріплені у законодавстві різні види освіти (ст. 8 Закону України «Про освіту») та форми її здобуття (ст. 9 Закону України «Про освіту»), викладацьку діяльність можуть здійснювати не тільки заклади освіти (юридичні особи приватного чи публічного права та фізичні особи – підприємці) та їх педагогічні чи

науково-педагогічні працівники, а й будь-яка фізична особа. При цьому така діяльність може здійснюватись, у тому числі, як репетиторство, читання лекцій, проведення тренінгів, семінарів тощо.

Важливо. Звертаємо увагу, що викладацька діяльність не може здійснюватися на користь юридичних осіб, оскільки такі особи не є здобувачами освіти (п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про освіту»).

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

9.4.2. Наукова діяльність

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»:

 

Наукова діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження

 

Фундаментальними науковими дослідженнями є теоретичні та експериментальні наукові дослідження, спрямовані на одержання нових знань про закономірності організації та розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв’язків. Результатом фундаментальних наукових досліджень є гіпотези, теорії, нові методи пізнання, відкриття законів природи, невідомих раніше явищ і властивостей матерії, виявлення закономірностей розвитку суспільства тощо, які не орієнтовані на безпосереднє практичне використання у сфері економіки.

 

Прикладними науковими дослідженнями є теоретичні та експериментальні наукові дослідження, спрямовані на одержання і використання нових знань для практичних цілей. Результатом прикладних наукових досліджень є нові знання, призначені для створення нових або вдосконалення наявних матеріалів, продуктів, пристроїв, методів, систем, технологій, конкретні пропозиції щодо виконання актуальних науково-технічних та суспільних завдань.

 

Результатом наукової діяльності є одержання якісно нових знань, у зв’язку з чим не може вважатися науковою діяльністю, наприклад, надання послуг технологічного консалтингу, оскільки результатом таких послуг є застосування вже наявних знань і досвіду однієї особи (консультанта) для вирішення завдань, що постають у діяльності іншої особи (замовника послуг).

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» основним суб’єктом наукової і науково-технічної діяльності є вчений.

Вченим є будь-яка фізична особа, яка, у тому числі, проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

Наукова діяльність вченого не обмежується діяльністю у наукових установах, закладах вищої освіти, наукових підрозділах установ, організацій, підприємств.

Науковою діяльністю однозначно є діяльність, час зайняття якою зараховується до стажу наукової роботи відповідно до ст. 35 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». В інших випадках науковою діяльністю можна вважати діяльність, зміст якої відповідає визначенням фундаментального та прикладного наукового дослідження.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

9.4.3. Творча діяльність

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової та технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54 Конституції України).

Наявні нормативні визначення (п. 21 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про культуру», абз. 4 ст. 1 Закону України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки») дають підстави для виділення таких ознак творчої діяльності:

  • індивідуальна/колективна творчість;
  • твір або його інтерпретація як результат творчості;
  • культурна цінність твору/інтерпретації твору, що є результатом творчості.

За позицією Національного агентства саме створений твір чи його інтерпретація є визначальною ознакою творчої діяльності. При цьому, з огляду на наведені визначення творчої діяльності, її результатом можуть бути твір/інтерпретація твору, що мають культурну цінність (термін «культурні цінності» вживається у значенні, наведеному у Законі України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»).

Приблизний перелік творів як об’єктів авторського права наведено у ст. 8 Закону України «Про авторське право і суміжні права»:

  • літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);
  • виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
  • комп’ютерні програми, бази даних;
  • музичні твори з текстом і без тексту;
  • драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;
  • аудіовізуальні твори;
  • твори образотворчого мистецтва;
  • твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;
  • фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;
  • твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;
  • ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;
  • сценічні обробки творів і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
  • похідні твори;
  • збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;
  • тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;
  • інші твори.

Наведений у ст. 1 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» перелік культурних цінностей не відповідає характеристикам більшості творів, які є об’єктами авторського права, а тому культурну цінність твору/інтерпретації твору як результату творчості на сьогодні неможливо враховувати як обов’язкову ознаку творчої діяльності.

Крім того, відповідно до ст. 7 Закону України «Про культуру» свобода творчості передбачає право провадити творчу діяльність як на професійній, так і на аматорській основі.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

9.4.4. Медична практика

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Термін «медична практика» використовується у законодавстві про охорону здоров’я.

 

Медична практика — це вид господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, який провадиться закладами охорони здоров’я та фізичними особами-підприємцями з метою надання медичної допомоги та медичного обслуговування на підставі ліцензії (ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 285).

 

Вказаний термін передбачений саме для застосування до господарської діяльності у відповідній сфері.

Водночас у контексті антикорупційного законодавства йдеться не про господарську чи підприємницьку діяльність зі здійснення медичної практики, а про можливість зайняття такою практикою в державних, комунальних чи приватних закладах охорони здоров’я та у ФОП (які здійснюють свою діяльність на підставі ліцензії).

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

9.4.5. Інструкторська та суддівська практика зі спорту

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

У законодавстві України відсутні визначення поняття «інструкторська та суддівська практика зі спорту». Проте зазначені види практики тісно пов’язані зі спортивно-тренувальною діяльністю.

 

Спортивні судді – це фізичні особи, які пройшли спеціальну підготовку та отримали відповідну кваліфікаційну категорію, та уповноважені забезпечувати дотримання правил спортивних змагань, положень (регламентів) про змагання, а також забезпечувати достовірність зафіксованих результатів (ч. 1 ст. 41 Закону України «Про фізичну культуру і спорт»).

 

[НПА] Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників сфери фізичної культури і спорту, випуск 85 «Спортивна діяльність» затверджений наказом Міністерства молоді та спорту України від 28.10.2016 № 4080.

До фахівців у сфері фізичної культури та спорту належить суддя з виду спорту.

Основними завданнями та обов’язками судді з виду спорту визначено:

  • участь у впровадженні системи взаємозв’язків, застосування і підтримка її відповідно до встановлених вимог і порядку, які забезпечують координацію внутрішньої управлінської діяльності між керівником федерації, президією, виконкомом, членами федерації, а також систему взаємовідносин керівника федерації з представниками інших організацій;
  • організація роботи щодо виконання рішень керівних органів федерації, які стосуються завдань, визначених статутом, та інших питань, що не суперечать статутній діяльності федерації;
  • доведення до відома всіх зацікавлених служб, сторонніх організацій та окремих осіб змісту протоколів та прийнятих рішень;
  • обробка інформації, аналіз, ведення та зберігання поточних документів, протоколів засідань керівних органів федерації, постійних та тимчасових комітетів, інших документів федерації;
  • забезпечення інформаційного зв’язку між федерацією та її членами, іншими організаціями;
  • підготовка проєктів розпорядчої документації, адміністративної та іншої кореспонденції: запитів, звернень, відповідей на листи, повідомлень тощо;
  • виконання протокольних записів на зустрічах, засіданнях, нарадах тощо;
  • реєстрація звернень і заяв членів федерації, організація їх прийому (зустрічі) з керівником федерації;
  • підвищення професійної кваліфікації згідно з вимогами законодавства.

Різновиди посад інструкторів, діяльність яких є спортивною:

  • інструктор з фізкультури;
  • інструктор-методист з альпінізму;
  • інструктор-методист з виробничої гімнастики;
  • інструктор-методист з туризму;
  • інструктор-методист з фізичної культури та спорту;
  • інструктор-методист спортивної школи;
  • інструктор-методист тренажерного комплексу (залу);
  • інструктор навчально-тренувального пункту;
  • спортсмен-інструктор;
  • спортсмен-інструктор збірної команди України тощо.

До обов’язків інструкторів зі спорту, як правило, належать:

  • методичне забезпечення та організація навчально-тренувальної роботи, контроль за комплектуванням спортивних груп, змістом та результатами навчально-тренувальної роботи, робота з підвищення кваліфікації тренерів-викладачів, проведення відкритих навчально-тренувальних занять;
  • статистичний облік та аналіз результатів роботи спортивної школи, відділення, груп;
  • контроль за проведенням навчально-тренувальних занять, виконанням програм з видів спорту, навчальних планів, складення й додержання розкладу занять (Положення про дитячо-юнацьку спортивну школу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2008 № 993, Типові штатні нормативи дитячо-юнацьких спортивних шкіл, затверджені наказом Міністерства молоді та спорту України від 30.07.2013 № 37, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 09.08.2013 за № 1361/23893).
Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

9.5. Питання практичного застосування вимог Закону, згідно з якими встановлено обмеження щодо зайняття іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Приклад 1. Державний службовець – ФОП

Опис ситуації. Державний службовець зареєстрований як ФОП.

Питання.  Чи має місце порушення встановленої в п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону заборони займатися підприємницькою діяльністю?
Відповідь.  Ні, якщо він фактично не займається підприємницькою діяльністю.

Нормативне регулювання:

  • особам, зазначеним у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, заборонено займатися підприємницькою діяльністю;
  • підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 ГК);
  • суб’єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом (ч. 1 ст. 58 ГК).

Державна реєстрація є лише передумовою для здійснення підприємницької діяльності та, власне, не свідчить про порушення вимог п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону. При цьому реєстрація ФОП та одночасно здійснення підприємницької діяльності особою, яка є державним службовцем, буде порушенням обмежень, встановлених у п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону, щодо заборони зайняття підприємницькою діяльністю.

Разом з тим рекомендуємо для уникнення будь-яких підозр стосовно можливого порушення вимог щодо суміщення та сумісництва при перебуванні у статусі особи, уповноваженої на виконання функцій держави/місцевого самоврядування (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону), припиняти підприємницьку діяльність ФОП у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».

Приклад 2. Донорство крові

Опис ситуації. Державний службовець є донором крові та отримав плату за здачу крові.

Питання.  Чи має місце порушення встановленої в п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону заборони займатися підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю?

Відповідь. Ні, це не є порушенням Закону.

Нормативне регулювання:

  • донорство крові та її компонентів – добровільний акт волевиявлення людини, що полягає у даванні крові або її компонентів для подальшого безпосереднього використання їх для лікування, виготовлення відповідних лікарських препаратів або використання у наукових дослідженнях (ч. 1 ст. 2 Закону України «Про донорство крові та її компонентів);
  • оплата здачі крові передбачена ч. 4 ст. 2 Закону України «Про донорство крові та її компонентів», постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1821 «Про підвищення рівня оплати давання донорами крові та (або) її компонентів».

Донорство крові та її компонентів не містить ознак підприємницької та/або іншої оплачуваної діяльності, а оплата здачі крові має виключно компенсаційний характер і спрямована на стимулювання та заохочення донорства, розвиток якого є важливою соціально необхідною справою держави.

Приклад 3. Лікар за сумісництвом

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, працює лікарем у лікарні за сумісництвом.

Питання. Чи має місце порушення встановленої в п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону заборони займатися іншою оплачуваною діяльністю?

Відповідь. Ні, якщо така особа відповідає кваліфікаційним вимогам та займається медичною практикою у закладі охорони здоров’я або у ФОП, що мають відповідну ліцензію.

Нормативне регулювання:

  • медична практика як вид господарської діяльності підлягає ліцензуванню (п. 15 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»);
  • господарська діяльність з медичної практики є видом господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, що провадиться закладами охорони здоров’я та фізичними особами-підприємцями з метою надання медичної допомоги та медичного обслуговування на підставі ліцензії (абз. 3 п. 4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 285).
  • У п. 24 вказаних ліцензійних умов передбачено обов’язкову укомплектованість такого суб’єкта господарювання фахівцями, які відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, затвердженим
    Міністерством охорони здоров’я України.

Обмеження, встановлені у ч. 1 ст. 25 Закону, не поширюються на медичну практику, яку особа, що відповідає кваліфікаційним вимогам, як лікар здійснює в закладі охорони здоров’я або у ФОП, що мають відповідну ліцензію.

Приклад 4. Медична практика на підставі ліцензії

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, займається медичною практикою як ФОП на підставі відповідної ліцензії.

Питання. Чи має місце порушення встановленої в п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону заборони займатися підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю?

Відповідь. Так, це порушення.

Нормативне регулювання:

  • медична практика є одним із видів господарської діяльності (п. 15 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності»);
  • господарська діяльність з медичної практики є видом господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, що провадиться закладами охорони здоров’я та фізичними особами-підприємцями з метою надання медичної допомоги та медичного обслуговування на підставі ліцензії (абз. 3 п. 4 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 285);
  • особам заборонено займатися будь-якими видами підприємницької діяльності, у тому числі пов’язаними з наданням медичної допомоги та медичного обслуговування населенню (п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону).

Зайняття медичною практикою як одним із видів підприємницької діяльності є порушенням п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону. Виняток з обмеження, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону, щодо зайняття медичною практикою не поширюється на здійснення підприємницької діяльності.

Приклад 5. Продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, здійснює продаж електричної енергії за «зеленим»
тарифом.

Питання. Чи має місце порушення встановленої в п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону заборони займатися підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю?

Відповідь. Ні, за умови, що така електроенергія вироблена з енергії сонячного випромінювання та/або енергії вітру об’єктами електроенергетики (генеруючими установками) приватних домогосподарств, величина встановленої потужності яких не перевищує 30 кВт, а продаж такої електроенергії не містить ознак підприємницької діяльності.

Нормативне регулювання:

  • побутовим споживачем є, зокрема, індивідуальний побутовий споживач – фізична особа, яка використовує електроенергію для забезпечення власних побутових потреб, що не включають
    професійну та/або господарську діяльність (п. 62 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»);
  • генеруюча установка приватного домогосподарства – комплекс взаємопов’язаних устаткувань і споруд, призначених для виробництва електричної енергії, перетвореної з енергії сонячного
    випромінювання та/або енергії вітру, які встановлені в межах
  • приватного домогосподарства (п. 1.1.2 глави 1.1 розділу I Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 312). Відповідно до п. 5.5.2 глави 5.5 розділу V вказаних Правил побутовий споживач, зокрема, має право на:
    1) встановлення у своєму приватному домогосподарстві генеруючої установки, призначеної для виробництва електричної енергії з енергії сонячного випромінювання та/або енергії вітру, величина
    встановленої потужності якої не перевищує 30 кВт, але не більше потужності, дозволеної до споживання та зазначеної у договорі (договорах) зі споживачем, та на виробництво електричної енергії з такої установки без відповідної ліцензії;
    2) продаж постачальнику універсальних послуг електроенергії, що вироблена генеруючою установкою приватного домогосподарства, величина встановленої потужності якої не перевищує 30 кВт, за «зеленим» тарифом в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії такими приватними домогосподарствами;
  • у ст. 319 ЦК встановлено, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. У цій статті також зазначено, що держава не втручається у здійснення власником права власності.

Тобто власник електроенергії, яка виробляється з альтернативних джерел енергії генеруючою установкою приватного домогосподарства, може самостійно розпоряджатися нею, продавати, використовувати тощо.

Продаж електричної енергії, що вироблена з енергії сонячного випромінювання та/або енергії вітру об’єктами електроенергетики (генеруючими установками) приватних домогосподарств, величина встановленої потужності яких не перевищує 30 кВт, не містить ознак підприємницької та іншої оплачуваної діяльності, а оплата за продаж електричної енергії, передбачена вказаними Правилами, має виключно заохочувальний характер і спрямована на стимулювання населення виробляти електроенергію за допомогою альтернативних джерел, розвиток якої є важливою соціально необхідною справою держави.

Приклад 6. Проходження військової служби за призовом

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, проходить військову службу за призовом у Збройних Силах України.

Питання. Чи має місце порушення встановленої в п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону заборони займатися підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю?

Відповідь. Ні, це не є порушенням.

Нормативне регулювання:

  • у п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону передбачено заборону займатися, зокрема, іншою оплачуваною діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;
  • відповідно до ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч.ч. 3, 4 ст. 119 КЗпП, а також ч. 1 ст. 51, ч. 5 ст. 53, ч. 3 ст. 57, ч. 5 ст. 61 Закону України «Про освіту».
  • у ч. 3 ст. 119 КЗпП передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності й у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.
    Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Приклад 7. Дохід від особистого селянського господарства

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, займається особистим селянським господарством і отримує дохід від реалізації надлишків сільськогосподарської продукції.

Питання. Чи допустимо це з огляду на вимоги п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону в частині заборони займатися підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю?

Відповідь. Так, оскільки ведення особистого селянського господарства, з огляду на його мету, не є підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю.

Нормативне регулювання:

  • особисте селянське господарство – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи
    родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання
    послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму (ст. 1 Закону України «Про особисте селянське господарство»);
  • водночас у цій статті визначено, що члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України та інших нормативно-правових актів. Діяльність, пов’язана з веденням особистого селянського господарства, не належить до підприємницької діяльності;
  • члени особистого селянського господарства, зокрема, мають право реалізовувати надлишки виробленої продукції на ринках, а також заготівельним, переробним підприємствам та організаціям, іншим юридичним і фізичним особам та вільно розпоряджатися належним майном, виробленою сільськогосподарською продукцією й продуктами її переробки (ст. 7 Закону України «Про особисте селянське господарство»);
  • кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41 Конституції України);
  • продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 189 ЦК).

Приклад 8. Участь у діяльності фермерського господарства

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, бере участь у діяльності фермерського господарства як його член.

Питання. Чи є це порушенням вимог п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону?

Відповідь. Так, це порушення.

Нормативне регулювання:

  • фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до Закону (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство»);
  • трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. Членам фермерського господарства видаються трудові книжки, ведення яких здійснюється відповідно до законодавства України про працю (ч.ч. 1, 4 ст. 27 Закону України «Про фермерське господарство»).

Члени фермерського господарства одночасно займаються підприємницькою діяльністю і є працівниками фермерського господарства, а отже, здійснюють діяльність, за яку отримують дохід у вигляді частини прибутку фермерського господарства.

Відповідно, факт входження особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до складу членів фермерського господарства, яке фактично здійснює свою діяльність, свідчитиме про зайняття нею підприємницькою діяльністю, а отже, є порушенням обмежень, установлених у п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону.

Приклад 9. Стажування для отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, проходить стажування для отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Питання. Чи є це порушенням вимог п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону в частині заборони займатися підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю?

Відповідь. Ні, це не є порушенням.

Нормативне регулювання:

  • стажування полягає у перевірці готовності особи самостійно займатися адвокатською діяльністю та здійснюється у вільний від основної роботи час стажиста (ч.ч. 1, 2 ст. 10 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»);
  • стажування не вважається виконанням трудової функції у межах договору трудового найму (п. 1.10 Положення про організацію та порядок проходження стажування для отримання особою свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 01.06.2018 № 80).

Складання кваліфікаційного іспиту та проходження стажування для отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, якщо стажування здійснюватиметься без укладення договору трудового найму та на безоплатній основі, не є порушенням обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності.

Важливо. Водночас інші вимоги, встановлені Законом, дають підстави для застережень стосовно проходження стажування як стажиста адвоката особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а саме:

  • за певних обставин стажування може спричинити виникнення у діяльності таких осіб конфлікту інтересів – ситуації, за якої відповідно до норм ст. 28 Закону такі особи зобов’язані вживати заходів для його запобігання та врегулювання (зокрема, йдеться про працівників правоохоронних органів, органів досудового розслідування та прокуратури);
  • під час стажування має бути дотримана вимога ст. 43 Закону, згідно з якою не розголошується і не використовується в інший спосіб конфіденційна та інша інформація з обмеженим доступом, яка стала відома особам у зв’язку з виконанням своїх службових повноважень та професійних обов’язків, крім випадків, встановлених законом.

Приклад 10. Отримання стипендії при проходженні спеціальної підготовки
в Національній школі суддів України

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка є кандидатом на посаду судді, проходить спеціальну підготовку в Національній школі суддів України з отриманням стипендії.

Питання. Чи має місце порушення встановленої в п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону заборони займатися підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю?

Відповідь. Ні, це не є порушенням.

Нормативне регулювання:

  • Національна школа суддів України є державною установою зі спеціальним статусом, яка забезпечує підготовку висококваліфікованих кадрів для судової системи та здійснює науково-дослідну діяльність (ст. 104 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»);
  • за результатами спеціальної перевірки Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює рішення про направлення осіб, які відповідають установленим до кандидата на посаду судді вимогам, для проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України (ч. 3 ст. 74 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»);
  • на період проходження кандидатом підготовки за ним зберігається основне місце роботи, виплачується стипендія в розмірі посадового окладу помічника судді місцевого суду. Строк проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України зараховується до стажу професійної діяльності у сфері права (ч. 4 ст. 77 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Проходження спеціальної підготовки в Національній школі суддів України не є діяльністю, спрямованою на отримання доходу, і така діяльність не порушує обмежень, передбачених ст. 25 Закону.

Приклад 11. Отримання стипендії при здобутті освіти

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, отримує стипендію як здобувач вищої освіти.

Питання. Чи буде порушенням встановленої п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону заборони займатися підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю?

Відповідь. Ні, це не є порушенням.

Нормативне регулювання:

  • за ст. 53 Конституції України кожен має право на освіту. Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих (ч. 3 ст. 3 Закону України «Про освіту»);
  • учасниками освітнього процесу є, у тому числі, здобувачі освіти (вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, аспіранти (ад’юнкти), докторанти, інші особи, які здобувають освіту за будьяким видом та формою здобуття освіти), які мають право, зокрема, на забезпечення стипендіями у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (п. 8 ч. 1 ст. 1, ст.ст. 52, 53 Закону України «Про освіту»);
  • здобувачам освіти за певними напрямами вищезазначений Закон гарантує також забезпечення місцями в гуртожитках, харчуванням, спеціальною формою, спортивним інвентарем, навчальним
    обладнанням;
  • здобуття освіти не є діяльністю, спрямованою на отримання доходу, і вона не порушує обмежень, передбачених ст. 25 Закону.

Приклад 12. Надання майна в оренду

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, надає належне їй на праві власності нерухоме майно
в оренду.

Питання. Чи є це порушенням встановлених у п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону заборон у частині заборони займатися підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю України?

Відповідь. Ні, якщо такі дії не містять ознак підприємницької діяльності.

Нормативне регулювання:

  • відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;
  • власник володіє, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності (ст. 319 ЦК).

Передаючи своє майно в оренду, власник не здійснює «іншої оплачуваної діяльності», заборона на яку міститься у ст. 25 Закону, а лише реалізує своє право на розпорядження належним йому майном та отримує за це плату.

Приклад 13. Входження до складу державної екзаменаційної комісії на платній основі

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, входить до складу державної екзаменаційної комісії закладу вищої освіти на платній основі.

Питання. Чи це допускається, з урахуванням обмеження, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону в частині зайняття іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю України? Чи вважається діяльність у складі такої комісії викладацькою?

Відповідь. Так, допускається.

Нормативне регулювання:

  • складовою освітнього процесу у закладах вищої освіти є контрольні заходи (ч. 1 ст. 50 Закону України «Про вищу освіту»), у тому числі атестація здобувачів вищої освіти;
  • атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців
    та їхніх об’єднань відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).

Заходи, визначені навчальним планом та спрямовані на забезпечення задоволення освітніх потреб здобувачів вищої освіти, проведення атестації, є частиною викладацької діяльності.

Приклад 14. Участь у проведенні зовнішнього незалежного оцінювання

Опис ситуації. Особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, бере участь у проведенні зовнішнього незалежного оцінювання.

Питання. Чи є це порушенням вимог п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону в частині заборони займатися підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю?

Відповідь. Ні, це не є порушенням.

Нормативне регулювання:

  • у ч. 1 ст. 25 Закону міститься заборона для осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім, зокрема, викладацької;
  • відповідно до ст. 1 Закону України «Про освіту» викладацька діяльність – це діяльність, яка спрямована на формування знань, інших компетентностей, світогляду, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей, емоційно-вольових та/або фізичних якостей здобувачів освіти (лекція, семінар, тренінг, курси, майстер-клас, вебінар тощо), та яка провадиться педагогічним (науково-педагогічним) працівником, самозайнятою особою (крім осіб, яким така форма викладацької діяльності заборонена законом) або іншою фізичною особою на основі відповідного трудового або цивільно-правового договору.
    Викладацька діяльність у закладах освіти здійснюється на основі освітньої програми, одним з компонентів якої є контрольні заходи, спрямовані на визначення результатів навчання (ст. 1, ч. 8. ст. 12, ч. 2 ст. 33 Закону України «Про освіту», ч. 1 ст. 10 Закону України «Про повну загальну середню освіту»). Такі результати оцінюються шляхом державної підсумкової атестації, яка може здійснюватися, зокрема, у формі зовнішнього незалежного оцінювання, яке своєю, чергою є одним з основних видів оцінювання результатів навчання учнів, які завершують здобуття базової чи профільної середньої освіти (ч. 2 ст. 17, ч. 1 ст. 47 Закону України «Про повну загальну середню освіту»). У ст. 47 Закону України «Про освіту» передбачено, що зовнішнє незалежне оцінювання – це оцінювання результатів навчання, здобутих особою на першому рівні освіти. Виходячи із системного аналізу положень вищезазначених Законів, можна зробити висновок про те, що обов’язковою складовою освітнього процесу є заходи оцінювання результатів навчання учнів, які за своїм змістом є частиною викладацької діяльності. До виконання робіт і надання послуг, пов’язаних з проведенням ЗНО, Українським центром оцінювання якості освіти та регіональними центрами оцінювання якості освіти залучаються педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники та інші фахівці. Відповідний механізм визначено Порядком залучення педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників та інших фахівців до проведення зовнішнього незалежного  оцінювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 222.
  • крім того, у п.2 Положення про уповноважену особу Українського центру оцінювання якості освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки від 17.02.2015 № 156, передбачено, що добір уповноважених осіб здійснюють регіональні центри оцінювання якості освіти за наказом Українського центру оцінювання якості освіти з числа працівників Українського та регіональних центрів, місцевих органів управління освітою, педагогічних, науковопедагогічних працівників, які пройшли відповідний інструктаж. З огляду на викладене ЗНО є формою оцінювання результатів навчання учнів, яке своєю чергою є частиною викладацької діяльності, а отже, участь у його проведенні осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, не міститиме ознак порушення встановлених ст. 25 Закону обмежень

 

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати
s