Загальні положення щодо відображення відомостей про об’єкти декларування

Не потрібно.

У декларації зазначаються відомості про об’єкти, які станом на останній день звітного періоду або протягом не менше половини днів протягом звітного періоду перебували у володінні або користуванні суб’єкта декларування або членів його сім’ї (абз. 3 ч. 2 ст. 46 Закону).

Правило «не менше половини днів протягом звітного періоду» не застосовується до об’єктів, які перебували у суб’єкта декларування або членів його сім’ї на праві власності, але на кінець звітного періоду таке право припинилося.

Водночас у разі відчуження об’єкта заповненню можуть підлягати розділи 11 «Доходи, у тому числі подарунки» (у разі отримання доходу від відчуження такого майна), 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування» (якщо перевищено відповідний поріг вартості об’єкта при укладенні правочину про його відчуження).

Дані про об’єкт декларування зазначаються у разі його перебування у володінні або користуванні на останній день звітного періоду або протягом
не менше половини днів звітного періоду (абз. 3 ч. 2 ст. 46 Закону).

Половиною днів звітного періоду для подачі декларацій «кандидата на посаду», «щорічна» та «після звільнення» є 183 дні.

Тобто відомості про об’єкт декларування у зазначених деклараціях вказуються, якщо суб’єкт декларування та/або член його сім’ї володіли або користувалися таким об’єктом декларування упродовж не менше 183 днів протягом звітного року послідовно або сукупно.

Для подачі декларації «перед звільненням» звітним буде період від 01 січня до дати припинення діяльності. Наприклад, звітним періодом для декларації особи, яка 01 травня 2020 року припиняє діяльність, буде 01 січня – 01 травня (121 день). Відомості про об’єкт декларування у такій декларації вказуються, якщо суб’єкт декларування або член його сім’ї володіли або користувалися таким об’єктом сукупно упродовж не менше ніж 61 календарного дня.

Строк володіння чи користування об’єктом обраховується сукупно, такий строк може перериватися упродовж звітного періоду. Володіння чи користування об’єктом протягом будь-якого часу упродовж одного дня означає, що такий день зараховується до загального сукупного строку володіння/користування протягом звітного періоду.

Упродовж календарного року в особи може декілька разів виникнути обов’язок подавати декларацію «перед звільненням». Для кожної з таких декларацій половина звітного періоду буде розраховуватися залежно від періоду, охопленого раніше поданою декларацією (додатково див. відповіді на запитання 1 і 5 цих Роз’яснень) (див. Додаток 5).

Дані про об’єкт декларування (зокрема, нерухомість, об’єкти незавершеного будівництва, цінне рухоме майно, транспортні засоби, цінні папери, корпоративні права, нематеріальні активи), що перебував у володінні та/або користуванні суб’єкта декларування та/або членів його сім’ї, зазначаються в декларації, якщо такий об’єкт перебував у володінні або користуванні станом на останній день звітного періоду (31 грудня для декларації «щорічна») або сукупно протягом не менше половини днів протягом звітного періоду (не менше 183 днів для декларації «щорічної»).

Якщо об’єкт декларування перебував у володінні або користуванні суб’єкта декларування/членів його сім’ї сукупно протягом не менше ніж половини днів упродовж звітного періоду, то він повинен бути відображений у декларації, навіть якщо володіння чи користування припинено станом на останній день звітного періоду.

Що стосується об’єкта незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у звітному періоді і який відображений у розділі 3 «Об’єкти нерухомості» декларації, інформація про такий об’єкт у розділі 4 «Об’єкти незавершеного будівництва» тієї самої декларації не зазначається з метою уникнення дублювання.

Правило про декларування об’єкта у випадку володіння/користування ним сукупно протягом не менше ніж половини днів протягом звітного періоду також не поширюється на грошові активи.

Для деяких об’єктів передбачено обов’язок їх декларування незалежно від наявності станом на останній день звітного періоду або протягом не менше ніж половини днів протягом такого періоду. Це стосується доходів, у тому числі подарунків, які були отримані у звітному періоді, видатків та правочинів, вчинених суб’єктом декларування у такому періоді, посади чи роботи, що виконувалися суб’єктом декларування за сумісництвом.

Закон передбачає обов’язок зазначати в декларації окремі об’єкти, які належать суб’єкту декларування/члену його сім’ї на праві користування.

Такими правами користування можуть бути:

• позичка (безоплатна передача майна),
• оренда,
• сервітути,
• право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис),
• право забудови земельної ділянки (суперфіцій),
• утримання,
• застава,
• користування на підставі довіреності,
• інші права, передбачені законом.

Визначення цих категорій наведено у ЦК України.

За загальним правилом інформація про вартість відповідного майна повинна вказуватися на дату набуття права власності, володіння чи користування або відповідно до останньої грошової оцінки майна у грошовій одиниці України.

Закон не вимагає від суб’єкта декларування здійснювати оцінку майна для заповнення декларації.

При зазначенні вартості об’єкта декларування суб’єкт декларування повинен керуватися відповідними правовстановлюючими документами, на підставі яких у нього або членів його сім’ї виникло право на цей об’єкт.

Якщо у такому правовстановлюючому документі вказані відомості про ціну і вартість об’єкта за грошовою оцінкою, для цілей декларування доцільно вказувати вартість об’єкта за його грошовою оцінкою.

У разі зазначення у деклараціях, поданих до опублікування на офіційному вебсайті Національного агентства Роз’яснення № 1 від 13.02.2020, відомостей про вартість об’єкта згідно з ціною договору, а не грошовою оцінкою, вони вважаються такими, що не потребують змін у деклараціях наступних періодів (крім випадків проведення грошової оцінки таких об’єктів у звітному періоді).

Якщо суб’єкту декларування не відома вартість об’єкта ні на дату набуття  права, ні за його останньою оцінкою (або така оцінка не проводилася), то у відповідному полі форми декларації слід обрати позначку «Не відомо» (крім майна, зазначеного у розділі 5 «Цінне рухоме майно (крім транспортних засобів)» декларації, право на яке набуто після подання першої декларації).

Див. далі у відповідях на запитання додаткові особливості зазначення інформації про вартість окремих об’єктів декларування.

Якщо разовий видаток/правочин, внаслідок/на підставі якого у суб’єкта декларування виникло право власності, володіння чи користування майном, здійснений у звітному періоді (за умови перевищення порогу декларування – 50 ПМ), то відповідна інформація повинна бути відображена також у розділі 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування». Так само, якщо майно, яке перебувало у власності суб’єкта декларування або члена його сім’ї протягом звітного періоду, відчужено у звітному періоді й в результаті цього суб’єкт декларування/член його сім’ї отримали дохід, то відповідна інформація повинна бути відображена в розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації.

Вартість майна, майнових прав, активів, інших об’єктів декларування, передбачених ч. 1 ст. 46 Закону, зазначається у грошовій одиниці України на момент їх набуття у власність або останньої оцінки.

Вартість об’єкта декларування в іноземній валюті перераховується в грошову одиницю України за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату набуття права на об’єкт, проведення останньої грошової оцінки, отримання доходу, здійснення видатку, а не на кінець звітного періоду (див. Додаток 6).

Приклад

Суб’єкт декларування щомісяця отримував дохід у вигляді відсотків у доларах США від одного джерела (банку-нерезидента). У декларації слід зазначити сукупний розмір отриманого упродовж року доходу одного виду від одного джерела, із розрахунку перерахування кожної суми отриманого доходу за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання доходу (додатково див. відповідь на запитання 137 цих Роз’яснень).

Лише відомості про розмір фінансового зобов’язання та грошові активи зазначаються у відповідній валюті без  перерахування в грошову одиницю України.

Якщо із правовстановлюючих документів встановити вартість майна у грошовій одиниці України, гривні, неможливо (зокрема, якщо вартість вказана в радянських або українських карбованцях, купонах), а оцінка такого майна не проводилася, при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід обрати позначку «Не застосовується».

1) Набуття права на об’єкт нерухомості на підставі договору купівлі-продажу (обміну).

При відображенні відомостей про вартість об’єктів нерухомості, які набуті на підставі договору купівлі-продажу (обміну) після 01.01.2018 доцільно зазначати оціночну (ринкову) вартість такого об’єкта, розраховану органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону, та зареєстровану в єдиній базі даних звітів про оцінку, відомості про яку зазначено у правовстановлюючих документах (п. 172.3 ст. 172 ПК України, в редакції Закону України від 07.12.2017 № 2245-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році»).

Для  об’єктів нерухомості, які набуті до 01.01.2018, вартість майна зазначається відповідно до правовстановлюючих документів з огляду на ціну,  зазначену в договорі купівлі-продажу (обміну), за відсутності у договорі відомостей про експертну оцінку.

2) Набуття права на об’єкт нерухомості на підставі договору дарування та спадщини.

У разі спадкування будь-яких об’єктів спадщини, які оподатковуються за нульовою ставкою, оціночна вартість таких об’єктів з метою оподаткування не визначається. Якщо об’єкти, подаровані платнику податку, оподатковуються за нульовою ставкою, оціночна вартість таких об’єктів з метою оподаткування не визначається. В інших випадках отримання доходів у вигляді об’єктів спадщини/дарунків об’єктом оподаткування є оціночна вартість таких об’єктів спадщини/дарунків, визначена згідно із законом (п. 174.8 ст. 174 ПК України).

Отже, якщо спадщина/дарунок оподатковується за нульовою ставкою та оцінка успадкованого/подарованого майна не проводилася, то при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід обрати позначку «Не застосовується».

У всіх інших випадках оціночна вартість об’єктів спадщини/дарування обов’язкова, тому при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна доцільно зазначати його оціночну вартість.

3) Набуття права на об’єкт нерухомості на праві оренди або іншому праві користування.

Вартість на дату набуття права оренди або користування вказується відповідно до правовстановлюючих документів, на підставі яких набуто таке право (див. відповідь на запитання 57 цих Роз’яснень).

Якщо у правовстановлюючих документах відсутня вартість об’єкта нерухомого майна, при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід обрати позначку «Не відомо».

Якщо у договорі відсутні відомості про експертну грошову оцінку земельної ділянки, проте зазначена її нормативна грошова оцінка, у полі «Вартість на дату набуття права або за останньою грошовою оцінкою» слід зазначати відомості про нормативну грошову оцінку об’єкта.

Якщо проведення експертної грошової оцінки з метою встановлення її вартості для визначення орендної плати не вимагається і така оцінка фактично не проводилася, при цьому у договорі відсутні відомості про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, то у полі «Вартість на дату набуття права або за останньою грошовою оцінкою» слід обрати позначку «Не відомо».

Якщо об’єкт перебуває у спільній сумісній (тобто без поділу на частки) власності суб’єкта декларування та/або членів його сім’ї, то зазначається вартість всього об’єкта декларування.

Якщо об’єкт перебуває у спільній частковій власності суб’єкта декларування та/або членів його сім’ї, зазначається сумарна вартість відповідних часток у власності на об’єкт, який належить суб’єкту декларування та/або члену його сім’ї, якщо останній надав таку інформацію або якщо вона відома суб’єкту декларування.

Наприклад, якщо 1/4 частка об’єкта нерухомості належить суб’єкту декларування, 1/2 об’єкта – члену сім’ї суб’єкта декларування, а решта (1/4) – третій особі (яка не є суб’єктом декларування/членом його сім’ї), то в декларації зазначається вартість лише тих часток, що належать суб’єкту декларування та члену його сім’ї, якщо їхня вартість визначена у правовстановлюючих документах (див. Додаток 7).

Закон не вимагає від суб’єкта декларування проводити оцінку майна для заповнення декларації. Якщо правовстановлюючі документи відсутні та вартість майна суб’єкту декларування не відома і не повинна бути відома з будь-яких інших джерел, а оцінка майна не проводилася, суб’єкту декларування при заповненні відповідного поля декларації про вартість майна слід обрати позначку «Не відомо».

У декларації необхідно зазначати відомості про об’єкти декларування, передбачені пп. 2 – 8 ч. 1 ст. 46 Закону, «бенефіціарним власником» яких є суб’єкт декларування або член його сім’ї (ч. 3 ст. 46 Закону) (див. Додаток 8).

Так, законодавець намагався охопити майно, яке формально не належить суб’єкту декларування/члену його сім’ї, але фактично ним контролюється. При цьому вимога декларувати такі об’єкти поширюється лише на декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище (примітка до ст. 51³ Закону, див. відповідь на запитання 14 цих Роз’яснень), а також суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків (див. відповідь на запитання 15 цих Роз’яснень).

Йдеться про об’єкти права власності третьої особи, яким властива принаймні одна з таких характеристик (ч. 3 ст. 46 Закону):

• суб’єкт декларування/член його сім’ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об’єкта;
• суб’єкт декларування/член його сім’ї може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об’єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним.

Для відображення у формі декларації ситуації, коли суб’єкт декларування/член його сім’ї є «бенефіціарним власником» майна, слід у відповідному розділі форми (наприклад, «Об’єкти нерухомості») у блоці полів «Права на цей об’єкт» зазначити інформацію про особу, яка є власником такого майна (обрати варіант «Власність» у полі «Тип права» і вказати інформацію про члена сім’ї або про третю особу – власника). Також слід зазначити, що суб’єкт декларування/член сім’ї є «бенефіціарним власником» такого майна. Для цього необхідно обрати варіант «Право власності третьої особи, але наявні ознаки відповідно до ч. 3 ст. 46 ЗУ «Про запобігання корупції» у полі «Тип права» і вказати, кого це стосується – суб’єкта декларування або члена сім’ї.

Відомості щодо об’єктів права власності третьої особи, від яких отримується дохід (чи є право на отримання доходу) або щодо яких суб’єкт декларування/член його сім’ї може вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження, не зазначаються в декларації суб’єктом декларування у таких випадках (див. Додаток 9):

1) об’єкт права власності третьої особи (у тому числі члена сім’ї суб’єкта декларування) перебуває у спільній (частковій або сумісній) власності із суб’єктом декларування або членом його сім’ї і вже задекларований як такий.

Наприклад, якщо майно перебуває у спільній власності суб’єкта декларування та члена його сім’ї й при цьому суб’єкт декларування може вчиняти щодо такого майна дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним, то таке майно зазначається як об’єкт суб’єкта декларування, що належить йому на праві спільної власності із зазначенням співвласника – члена сім’ї, і не зазначається як об’єкт, власником якого є третя особа, але суб’єкт декларування може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об’єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним;

2) вартість об’єкта менша за поріг декларування, встановлений у пп. 3, 7, 8 ч. 1 ст. 46 Закону для відповідних типів майна;

3) об’єкт належить на праві власності юридичній особі, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) якої є суб’єкт декларування/член його сім’ї; головним призначенням такого об’єкта є використання у господарській діяльності такої юридичної особи (промислове обладнання, спеціальна техніка тощо); ця юридична особа вже задекларована як така у відповідному розділі декларації згідно з п. 5¹ ч. 1 ст. 46 Закону;

4) суб’єкт декларування не є службовою особою, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище, та не займає посаду, пов’язану з високим рівнем корупційних ризиків.

У випадку спільної сумісної власності, яка не передбачає виділення часток, при заповненні розділів декларації, де зазначається спільна власність на майно, при додаванні нового об’єкта в полі «Тип права» слід обрати варіант «Спільна сумісна власність». Можливість обрання тієї чи іншої позначки (кнопки) з’являється після натискання на відповідне поле.

У разі спільної часткової власності після вибору типу права «Спільна власність» необхідно вказати частку власності у відсотках кожного зі співвласників у відповідному полі «Частка власності», що з’являється у формі декларації.

Якщо об’єкт декларування (нерухоме майно, транспортний засіб тощо) перебуває у спільній власності суб’єкта декларування та членів його сім’ї (або третіх осіб), такий об’єкт зазначається у відповідному розділі декларації лише один раз.

При цьому суб’єкт декларування повинен зазначити інформацію про всіх співвласників такого об’єкта декларування. Так, якщо новий об’єкт був доданий у декларації як такий, що стосується суб’єкта декларування, і при цьому зазначено, що член сім’ї є співвласником цього об’єкта, то цей об’єкт не слід повторно відображати як такий, що стосується члена сім’ї.

Належність об’єкта декларування суб’єкту декларування та члену його сім’ї на праві спільної власності визначається на підставі правовстановлюючих документів, а не СК України.

Приклад

Квартира належить суб’єкту декларування та члену його сім’ї з часткою співвласності кожного у 50%. У декларації об’єкт вказується один раз як об’єкт нерухомості із зазначенням кожного співвласника квартири й відповідних часток співвласності.

Якщо об’єкт декларування належить суб’єкту декларування на праві приватної власності (у тому числі спільної) і одночасно перебуває у володінні/користуванні членів сім’ї такого суб’єкта незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право (або навпаки), у полях «Дата набуття права» необхідно зазначити дату набуття права приватної власності.

Якщо право приватної власності на частки в одному об’єкті декларування набуте в різний час, у полі «Дата набуття права» необхідно зазначити останню дату набуття такого права.

Якщо об’єкт декларування перебуває у володінні/користуванні суб’єкта декларування та/або членів його сім’ї, але належить на праві приватної власності третій особі, у полі «Дата набуття права» необхідно зазначити дату початку фактичного користування таким майном.

Якщо суб’єкт декларування/член його сім’ї не пам’ятає точну дату набуття прав на майно, і водночас правовстановлюючі документи відсутні, а встановити цю дату з інших офіційних джерел неможливо, суб’єкт декларування може зазначити як таку дату перше число відповідного місяця або 01 січня відповідного року.

Якщо третя особа (наприклад, власник/співвласник об’єкта декларування, який не є членом сім’ї суб’єкта декларування) відмовила суб’єкту декларування/члену його сім’ї у наданні інформації, що повинна бути відображена в декларації, то суб’єкт декларування вказує у декларації ту інформацію, яка йому відома. Щодо решти інформації суб’єкт декларування обирає у відповідних полях декларації позначку «Не відомо».

Окремі об’єкти декларування зазначаються в декларації, лише якщо їхня вартість (розмір) перевищує суму, що становить еквівалент певної кількості прожиткових мінімумів (ст. 46 Закону).

Наприклад, цінне рухоме майно (крім транспортних засобів) зазначається, якщо його вартість перевищує 100 ПМ; грошові активи зазначаються, якщо їхня сукупна вартість перевищує 50 ПМ (при цьому якщо сукупно розмір всіх активів суб’єкта декларування/члена його сім’ї перевищує зазначений поріг, то в декларації зазначається інформація про кожен окремий вид грошових активів незалежно від розміру – див. розділ XIV цих Роз’яснень; видатки зазначаються, якщо розмір разового видатку перевищує 50 ПМ.

Водночас розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, визначається станом на 01 січня звітного року. У цілях вирахування розміру ПМ під звітним роком розуміється рік, який охоплений декларацією.
Наприклад, для декларації «щорічна», що подається у 2021 році за 2020 рік, застосовується розмір ПМ станом на 01 січня 2020 року.

Не округлюються показники щодо:

• площі об’єктів нерухомості, які відображаються у розділі 3 «Об’єкти нерухомості» декларації (зазначаються відповідно до правовстановлюючих документів);
• номінальної вартості цінних паперів у розділі 7 «Цінні папери»;
• вартості у грошовому вираженні та відсотка від загального капіталу в розділі 8 «Корпоративні права»;
• кількості криптовалюти у розділі 10 «Нематеріальні активи».

Так, якщо площа квартири – 51,4 м², потрібно вказувати її повністю, а не округлювати до 51 м².

Округлюються (відповідно до математичних правил округлення) до
1 показники щодо:

• вартості криптовалюти та інших об’єктів, що зазначаються в
  розділі 10 «Нематеріальні активи»;
• вартості об’єктів декларування, які відображаються у розділах 3 «Об’єкти нерухомості», 5 «Цінне рухоме майно (крім транспортних засобів)»
  та 6 «Цінне рухоме майно – транспортні засоби»;
• грошових показників у розділах 11 «Доходи, у тому числі подарунки»,
  12 «Грошові активи», 13 «Фінансові зобов’язання» та 14 «Видатки та правочини суб’єкта декларування».

За математичними правилами округлення робиться до найближчого цілого числа. Якщо перша відкинута цифра менша ніж п’ять, то попередня цифра не змінюється; якщо більша ніж п’ять – попередня цифра збільшується на одиницю; якщо дорівнює п’яти – підходить кожне із зазначених правил. Наприклад, якщо особа заробила за рік 100 000,11 грн, у декларації потрібно вказати просто 100 000 гривень. Якщо ж особа заробила 100 000,78 грн, у декларації потрібно зазначити 100 001 гривня.

Суб’єкт декларування зобов’язаний вносити до декларації відомості про всі об’єкти нерухомості, що належать йому та членам його сім’ї на праві приватної власності або перебувають у них на праві володіння або користування, в тому числі якщо такі об’єкти розташовані на тимчасово окупованій території України.

На тимчасово окупованій території діє особливий правовий режим вчинення правочинів, реалізації та забезпечення прав і свобод людини і громадянина                 (ст.ст. 4, 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях»).

За фізичними особами, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що перебуває на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке перебуває на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території.

На тимчасово окупованій території будь-який правочин щодо нерухомого майна, у тому числі щодо земельних ділянок, вчинений з порушенням вимог Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», інших законів України, вважається недійсним з моменту вчинення і не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.