При вирішенні питання віднесення осіб до посадових осіб юридичних осіб публічного права (відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону) першочергово виникає питання розмежування статусу юридичних осіб публічного права та юридичних осіб приватного права (у разі, якщо статут, інший правовстановлюючий документ юридичної особи не містить чіткого визначення такого статусу).
Відповідно до статті 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 167 ЦК України держава може створювати юридичні особи як публічного, так і приватного права. Питання віднесення юридичних осіб (їх об’єднань), заснованих на основі державної (комунальної) власності, до юридичних осіб приватного або публічного права на рівні законодавства однозначно не вирішено.
Критерії юридичних осіб публічного права і юридичних осіб приватного права, які зазначені в статті 81 ЦК України, є єдиною законодавчо закріпленою ознакою розмежування, що мають суттєвий, але не виключний характер.
Так, наприклад, при створенні юридичних осіб приватного права за участю держави мають місце одночасно як розпорядчий акт уповноважених органів державної влади, так і установчі документи відповідно до вимог статті 87 ЦК України.
Ще однією з основних відмінностей між юридичними особами публічного права та юридичними особами приватного права, засновником (учасником) яких є держава в особі своїх органів, є те, що юридичні особи приватного права, на відміну від юридичних осіб публічного права, є власниками переданого їм державного майна, а держава є лише власником акцій і володіє корпоративними правами таких юридичних осіб – господарських товариств. Навпаки у юридичних осіб публічного права, закріплене за державними, комунальним підприємствами майно залишається у власності держави і є предметом лише володіння, користування підприємства з встановленими обмеженнями щодо розпорядження.
Тому для визначення критеріїв розмежування юридичних осіб публічного та приватного права, засновником яких є держава, територіальна громада, необхідним є застосування спеціальних норм, визначених в статтях 167, 169 ЦК України, та відповідних норм чинного законодавства, якими регулюється правовий статус та правовий режим майна державних та комунальних підприємств, господарських товариств тощо.
З урахуванням положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, інших законів України можна сформулювати найбільш суттєві ознаки юридичної особи публічного права:
1) створення юридичної особи на підставі розпорядчого акта Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а у випадках, встановлених законом, – і на підставі установчого документа;
2) визначення порядку створення та правового статусу юридичної особи Конституцією України або законом України, який є відмінним від ЦК України, та Законів України, що прийняті відповідно до ЦК України;
3) метою та основним видом діяльності юридичної особи є реалізація останньою публічних функцій держави чи територіальної громади, які покладені на них Конституцією України та законом;
4) наявність у юридичної особи не загальної, а спеціальної правоздатності;
5) відсутність у юридичних осіб публічного права майна, закріпленого на самостійному речовому праві;
6) допоміжний характер підприємницької діяльності юридичної особи публічного права до її основної діяльності;
7) покладення юридичної відповідальності на державу, АР Крим, органи місцевого самоврядування за діяльність такої юридичної особи.
При цьому юридичній особі публічного права не обов’язково мають бути притаманні всі зазначені ознаки.
Таким чином, для з’ясування питання, чи належить та або інша юридична особа (об’єднання юридичних осіб) до юридичних осіб публічного чи приватного права, необхідно аналізувати всю сукупність нормативноправових актів та правовстановлюючих документів, які визначають правовий статус безпосередньо цієї юридичної особи (об’єднання).
Вказане має значення у цілях визначення суб’єктів, на яких поширюється дія Закону (відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону).
Під посадовими особами юридичних осіб публічного права, насамперед комунальних та державних установ і підприємств слід розуміти осіб, які мають повноваженнями здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції.
У разі визначення посадових осіб на державних підприємствах до уваги слід також брати положення частини третьої статті 65 Господарського кодексу України. Зважаючи на зміст цієї норми, посадовими особами підприємства є керівник, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємств. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.
Визначальним при цьому є обсяг повноважень відповідного працівника. До прикладу, виконавчі директори, директори з окремих питань, директори департаментів, начальники відділів, служб, центрів, бюро, груп тощо та заступники керівників структурних підрозділів (у тому числі відокремлених, а також підрозділів у структурі таких відокремлених підрозділів) таких юридичних осіб безумовно наділені адміністративногосподарськими чи організаційно-розпорядчими функціями.
У зв’язку із наведеним звертаємо увагу, що при визначенні того, чи є працівник юридичної особи публічного права посадовою особою, враховується обсяг та характер здійснюваних ним функцій. Тому навіть в разі невизначення працівника посадовою особою у статутних чи інших внутрішніх документах підприємства він може бути посадовою особою і бути суб’єктом декларування в розумінні Закону з огляду на здійснювані ним адміністративно-господарські та організаційно-розпорядчі функцій. Зміст адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій (обов’язків) наведений у відповіді на запитання 14 цих Роз’яснень.