НАЗК
UA 01103 Київ Бульвар Дружби Народів, 28
support@nazk.gov.ua
+38 (044) 200-06-94
logo
A-
A
A+
A
A
Звичайна версія сайту
Розділи:
Потрібна підтримка?
Не можете знайти відповідь, яку шукаєте? Не хвилюйтесь, ми тут, щоб допомогти Вам!
Зв'язатись з підтримкою

Щодо суб’єктів декларування

14. Хто належить до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Перелік службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, визначений у примітці до ст. 513 Закону. Так, під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище,  розуміються:

  • Президент України;
  • Прем’єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, перший заступник або заступник міністра;
  • член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Національної комісії зі стандартів державної мови;
  • Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України;
  • Голова Фонду державного майна України, його перший заступник або заступник;
  • член Центральної виборчої комісії;
  • член, інспектор Вищої ради правосуддя, член, інспектор Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
  • народний депутат України;
  • Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений із захисту державної мови;
  • Директор Національного антикорупційного бюро України, його перший заступник та заступник;
  • Голова Національного агентства з питань запобігання корупції та його заступники;
  • Генеральний прокурор, його перший заступник та заступник;
  • Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник;
  • член Ради Національного банку України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступник;
  • Керівник Офісу Президента України, його перший заступник та заступник, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, його перший заступник та заступник, радник або помічник Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України;
  • особи, посади яких належать до посад державної служби категорії «А» або «Б», та особи, посади яких згідно з ч. 1 ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» належать до 1 – 3 категорій;
  • судді, судді Конституційного Суду України;
  • прокурори, слідчі і дізнавачі;
  • керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апаратів та самостійних структурних підрозділів, керівники, заступники керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва або Севастополя;
  • керівники державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення;
  • військові посадові особи вищого офіцерського складу.

Інформація про те, чи належить суб’єкт декларування до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, зазначається станом на останній день звітного періоду.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

15. Які посади належать до посад, пов’язаних з високим рівнем корупційних ризиків?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Перелік суб’єктів декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, затверджується Національним агентством (ч. 1
ст. 513 Закону).

До таких посад належать посади (рішення Національного агентства від 17.06.2016 № 2 «Про затвердження переліку посад з високим та підвищеним рівнем корупційних ризиків», зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.07.2016 за № 987/29117):

  • Керівника Офісу Президента України, його першого заступника та заступника;
  • керівників та заступників керівників структурних підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів центрального апарату Національного банку України;
  • керівників та заступників керівників самостійних структурних підрозділів територіальних управлінь Державної судової адміністрації України;
  • керівників державних підприємств, установ, організацій, інших суб’єктів господарювання державної форми власності та їх заступників, призначення яких здійснюється державними органами;
  • державної служби, визначені структурою державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, у разі недоцільності утворення структурних підрозділів;
  • в органах місцевого самоврядування:

6.1) перших заступників, заступників міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення) голів, заступників сільських, селищних голів;

6.2) заступників голів районних, районних в містах рад;

6.3) секретарів міських (міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим, районного значення), сільських, селищних рад;

6.4) керуючих справами виконавчих комітетів міських (міст – обласних центрів та міста Сімферополя, міст обласного, республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад;

6.5) голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та Севастопольської міських рад (у разі, коли вони працюють у раді на постійній основі).

Наведений перелік Національне агентство може змінювати.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

16. Хто належить до національних публічних діячів?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

У декларації зазначаються відомості про належність до національних публічних діячів відповідно до Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (п. 1
ч. 1 ст. 46 Закону).

Національні публічні діячі – фізичні особи, які виконують або виконували в Україні визначні публічні функції, а саме (п. 37 ч. 1 ст. 1 Закону України
від 06.12.2019 № 361-IX «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»):

  • Президент України, Прем’єр-міністр України, члени Кабінету Міністрів України та їх заступники;
  • керівник постійно діючого допоміжного органу, утвореного Президентом України, його заступники;
  • керівник та заступники керівника Державного управління справами;
  • керівники апаратів (секретаріатів) державних органів, що не є державними службовцями, посади яких належать до категорії «А»;
  • Секретар та заступники Секретаря Ради національної безпеки і оборони України;
  • народні депутати України;
  • Голова та члени Правління Національного банку України, члени Ради Національного банку України;
  • голови та судді Конституційного Суду України, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів;
  • члени Вищої ради правосуддя, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, члени Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;
  • Генеральний прокурор та його заступники;
  • Голова Служби безпеки України та його заступники;
  • Директор Національного антикорупційного бюро України та його заступники;
  • Директор Державного бюро розслідувань та його заступники;
  • Директор Бюро фінансових розслідувань та його заступники;
  • Голова та члени Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Голова та члени Антимонопольного комітету України, Голова Національного агентства з питань запобігання корупції та його заступники, Голова та члени Рахункової палати, Голова та члени Центральної виборчої комісії, голови та члени інших державних колегіальних органів;
  • надзвичайні і повноважні посли;
  • начальник Генерального штабу – Головнокомандувач Збройних Сил України, командувачі Сухопутних військ Збройних Сил України, Повітряних Сил Збройних Сил України, Військово-Морських Сил Збройних Сил України;
  • державні службовці, посади яких належать до категорії «А»;
  • керівники органів прокуратури, керівники обласних територіальних органів Служби безпеки України, голови та судді апеляційних судів;
  • керівники адміністративних, управлінських чи наглядових органів державних та казенних підприємств, господарських товариств, державна частка у статутному капіталі яких прямо чи опосередковано перевищує
    50 відсотків;
  • члени керівних органів політичних партій.

При зазначенні інформації про належність до національних публічних діячів потрібно зважати на посаду, яку особа обіймає на останній день звітного періоду відповідної декларації.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

17. Хто вважається «посадовими і службовими особами інших державних органів» відповідно до п.п. «и» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

У цілях визначення суб’єктів, на яких поширюється дія Закону (відповідно до п.п. «и» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону), під «посадовими та службовими особами інших державних органів» слід розуміти працівників державних органів, які здійснюють функції представників влади або обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.

Так, адміністративно-господарські функції (обов’язки) – це обов’язки з управління або розпорядження державним, комунальним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в різному обсязі є у начальників планово-господарських, постачальницьких, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їхніх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Організаційно-розпорядчі функції (обов’язки) – це обов’язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ, організацій, структурних підрозділів, їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт.

Щодо інших працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування або технічні функції, то їх можна визнати посадовими чи службовими особами лише за умови, що разом із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

18. Хто вважається «посадовими особами юридичних осіб публічного права» відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

При вирішенні питання належності осіб до посадових осіб юридичних осіб публічного права (відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону) першочергово виникає питання розмежування статусу юридичних осіб публічного та приватного права (якщо статут, інший правовстановлюючий документ юридичної особи не містить чіткого визначення такого статусу).

Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права (ст. 81 ЦК України).

Держава, територіальні громади можуть створювати юридичні особи як публічного, так і приватного права (ст. ст. 167, 169 ЦК України).

З урахуванням положень ЦК України, ГК України, інших законів України можна сформулювати найбільш суттєві ознаки юридичної особи публічного права:

1) створення на підставі:

  • розпорядчого акта Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування самоврядування (абз. 3 ч. 2 ст. 81 ЦК України);
  • у випадках, встановлених законом, – установчого документа (абз. 2 ч. 3 ст. 81 ЦК України);

2) визначення правового статусу ЦК України або окремим законом України (наприклад, розділ ІІ Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування», ст.ст. 10-11 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» тощо);

3) метою та основним видом діяльності юридичної особи є реалізація публічних функцій держави чи територіальної громади, які покладені на них Конституцією та законом України (наприклад ст. 10 Закону України «Про фермерське господарство», ст. 17 Закону України «Про вищу освіту» тощо);

4) допоміжний характер підприємницької діяльності до її основної діяльності.

Юридичній особі публічного права не обов’язково мають бути притаманні усі зазначені ознаки.

Так, для з’ясування питання, чи належить та або інша юридична особа (об’єднання юридичних осіб) до юридичних осіб публічного чи приватного права, необхідно аналізувати всю сукупність нормативно-правових актів та правовстановлюючих документів, які визначають правовий статус безпосередньо цієї юридичної особи (об’єднання).

Під посадовими особами юридичних осіб публічного права, насамперед комунальних та державних установ і підприємств, слід розуміти осіб, які мають повноваження здійснювати організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції.

У разі визначення посадових осіб на державних підприємствах слід брати до уваги положення ч. 3 ст. 65 ГК України. Так, посадовими особами підприємства є керівник, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємств.

Визначальним при цьому є обсяг повноважень відповідного працівника. Наприклад, виконавчі директори, директори з окремих питань, директори департаментів, начальники відділів, служб, центрів, бюро, груп тощо та заступники керівників структурних підрозділів (у тому числі відокремлених, а також підрозділів у структурі таких відокремлених підрозділів) цих юридичних осіб безумовно наділені адміністративно-господарськими чи організаційно-розпорядчими функціями.

При визначенні того, чи є працівник юридичної особи публічного права посадовою особою, враховується обсяг та характер здійснюваних ним функцій. Тому навіть у разі невизначення працівника посадовою особою у статутних чи інших внутрішніх документах підприємства він може бути посадовою особою і бути суб’єктом декларування в розумінні Закону (з огляду на здійснювані ним адміністративно-господарські та організаційно-розпорядчі функції). Зміст адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій (обов’язків) наведений у відповіді на запитання 17 цих Роз’яснень.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

19. Чи є посадові особи відокремлених структурних підрозділів юридичної особи публічного права суб’єктами декларування в розумінні п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Так, посадові особи відокремлених структурних підрозділів юридичної особи публічного права є суб’єктами декларування.

Юридична особа може створювати філії та представництва (ст. 95
ЦК України).

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Суб’єкти господарювання мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи (ч. 6 ст. 55 ГК України).

Враховуючи зазначене, відокремлений підрозділ юридичної особи створюється з метою здійснення всіх або частини її функцій, представлення її інтересів, а тому посадові особи такого відокремленого підрозділу є суб’єктами декларування.

Детальніше про поняття «посадова особа юридичної особи публічного права» відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону наведено у відповіді на запитання 17 цих Роз’яснень.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

20. Чи стає особа суб’єктом декларування у разі тимчасового виконання обов’язків службової чи посадової особи (організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов’язків)?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

У цілях визначення суб’єктів декларування, згідно із Законом, слід застосовувати вужче тлумачення і вважати службовими, посадовими особами (суб’єктами декларування) лише тих працівників, на яких покладено відповідні обов’язки на постійній основі.

Наприклад, наявність у посадовій інструкції працівника (спеціаліста, головного спеціаліста тощо) положення про те, що він може виконувати певні додаткові організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки на час відсутності керівника структурного підрозділу, не є достатньою для того, щоб вважати його посадовою/службовою особою, яка є суб’єктом декларування. Цей висновок не змінюється навіть у випадку призначення працівника тимчасовим виконувачем обов’язків на посаді у зв’язку з відсутністю його колеги, який займає зазначену посаду і за яким зберігається робоче місце та посада (відпустка по догляду за дитиною, відрядження, перебування на лікарняному тощо). Адже виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника чи керівника – це заміна (яка визначається як суміщення посад) працівника, відсутнього через відпустку, тимчасову непрацездатність, відрядження та з інших причин, коли відповідно до чинного законодавства за ним зберігається місце роботи й посада.

Водночас зовсім інші правові наслідки має призначення працівника виконувачем обов’язків на вакантній посаді (вакантною є посада, зазначена у штатному розписі відповідного органу, організації, установи або підприємства, на яку не укладено договір). У такому випадку вважається, що працівник призначений виконувачем обов’язків. При цьому, враховуючи те, що визначення певного строку в трудовому договорі (контракті) під час призначення працівника виконувачем обов’язків на вакантній посаді не має юридичного значення для здійснення правового регулювання цих правовідносин, така особа вважається суб’єктом декларування в розумінні ст.ст. 3, 45 Закону.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

21. Чи належать до суб’єктів декларування особи, які входять до складу наглядової ради банку, придбаного державою відповідно до ст. 41¹ Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Так, особи, які входять до складу наглядової ради господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, є суб’єктами декларування (абз. 15 ч. 1 ст. 1, п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону).

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

22. На яких посадових осіб закладів, установ та організацій не поширюється обов’язок подання декларацій та інші заходи фінансового контролю?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність у сферах (ч. 5 ст. 45 Закону):

  • соціального обслуговування населення;
  • соціальної та професійної реабілітації осіб з інвалідністю і дітей з інвалідністю;
  • соціального захисту ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі й стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях;
  • охорони здоров’я (крім керівників закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня);
  • освіти (крім керівників вищих навчальних закладів та їх заступників);
  • науки (крім президентів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, перших віце-президентів, віце-президентів та головних учених секретарів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, інших членів Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук, обраних загальними зборами Національної академії наук України та національних галузевих академій наук відповідно, керівників науково-дослідних інститутів та інших наукових установ);
  • культури;
  • мистецтв;
  • відновлення та збереження національної пам’яті;
  • фізичної культури;
  • спорту;
  • національно-патріотичного виховання.

Крім того, вимоги фінансового контролю не поширюються (ч. 5
ст. 45 Закону) також на:

  • військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період;
  • військовослужбовців військової служби за призовом осіб офіцерського складу;
  • військових посадових осіб з числа військовослужбовців військової служби за контрактом осіб рядового складу;
  • військовослужбовців військової служби за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
  • військовослужбовців молодшого офіцерського складу військової служби за контрактом;
  • осіб офіцерського складу, крім військовослужбовців, які проходять військову службу у військових комісаріатах.

Зазначені у ч. 5 ст. 45 Закону особи звільняються від обов’язку подання декларації за умови неперебування на інших посадах, визначених у п. 1, п.п. «а» п. 2 ч. 3 Закону.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

23. На яких посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють діяльність у сфері соціального обслуговування населення, не поширюється дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність, зокрема, у сфері соціального обслуговування населення (ч. 5
ст. 45 Закону).

Соціальні послуги визначені як дії, спрямовані на профілактику складних життєвих обставин, подолання таких обставин або мінімізацію їх негативних наслідків для осіб/сімей, які в них перебувають (п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про соціальні послуги» (далі – Закон № 2671-VIII).

Соціальні послуги поділяються на послуги, спрямовані на (ч. 1 ст. 16 Закону № 2671-VIII):

1) соціальну профілактику – запобігання виникненню складних життєвих обставин та/або потраплянню особи/сім’ї в такі обставини;

2) соціальну підтримку – сприяння подоланню особою/сім’єю складних життєвих обставин;

3) соціальне обслуговування – мінімізацію для особи/сім’ї негативних наслідків складних життєвих обставин, підтримку їх життєдіяльності, соціального статусу та включення у громаду.

Згідно зі ст.ст. 1, 8 Закону № 2671-VIII суб’єктами системи надання соціальних послуг є, зокрема, надавачі соціальних послуг.

Надавачі соціальних послуг – юридичні та фізичні особи, фізичні особи – підприємці, включені до розділу «Надавачі соціальних послуг» Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг.

Порядок формування, ведення та доступу до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг затверджує Кабінет Міністрів України (ч. 11                     ст. 15 Закону № 2671-VIII).

Водночас відповідно до пп. 2 – 4 Критеріїв діяльності надавачів соціальних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2020 № 185 (далі – Критерії), до Реєстру надавачів та отримувачів соціальних послуг вносяться ті надавачі, діяльність яких відповідає цим критеріям.

Для надавачів соціальних послуг встановлюються загальні та спеціальні критерії діяльності, при цьому загальних критеріїв зобов’язані дотримуватися у своїй діяльності всі надавачі соціальних послуг.

Загальними критеріями діяльності надавачів соціальних послуг є, зокрема, наявність установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг, що відповідає класифікатору соціальних послуг, затвердженому Міністерством соціальної політики України, категорії осіб, яким надаються такі послуги, що підтверджується засвідченою в установленому порядку копією установчих та інших документів, випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Класифікатор соціальних послуг затверджений наказом Міністерства соціальної політики України від 23.06.2020 № 429 (далі – Класифікатор).

Зважаючи на викладене, норми Закону щодо фінансового контролю не поширюються, зокрема, на посадових осіб тих юридичних осіб публічного права, яким притаманні такі ознаки в сукупності (одночасно):

  • мають статус закладу, установи чи організації;
  • надавачами соціальних послуг, спрямованих саме на соціальне обслуговування;
  • відповідають передбаченим чинним законодавством загальним критеріям діяльності надавачів соціальних послуг (у тому числі щодо наявності установчих та інших документів, якими визначено перелік соціальних послуг, що відповідає Класифікатору, та категорії осіб, яким надаються такі послуги);
  • діяльність у сфері соціального обслуговування для них є основною.
Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

24. На яких посадових осіб закладів, установ та організацій, що здійснюють діяльність у сфері освіти, не поширюється дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність, зокрема, у сфері освіти (крім керівників вищих навчальних закладів та їх заступників) (ч. 5 ст. 45 Закону).

Освітня діяльність – діяльність суб’єкта освітньої діяльності, спрямована на організацію, забезпечення та реалізацію освітнього процесу у формальній та/або неформальній освіті (п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про освіту»).

Суб’єкт освітньої діяльності – це фізична або юридична особа (заклад освіти, підприємство, установа, організація), що провадить освітню діяльність      (п. 27 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про освіту»).

Своєю чергою освітній процес – система науково-методичних і педагогічних заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей (п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про освіту»).

Зважаючи на викладене, норми Закону щодо фінансового контролю
не поширюються на посадових осіб тих юридичних осіб публічного права (крім керівників вищих навчальних закладів та їх заступників), яким притаманні такі ознаки в сукупності (одночасно):

  • мають статус закладу, установи чи організації;
  • провадять освітню діяльність, тобто організовують, забезпечують та реалізовують систему заходів, спрямованих на розвиток особистості шляхом формування та застосування її компетентностей;
  • така діяльність для них є основною.
Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

25. На яких посадових осіб закладів, установ та організацій, що здійснюють діяльність у сфері культури, не поширюється дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність, зокрема, у сфері культури (ч. 5 ст. 45 Закону).

Заклад культури – юридична особа, основною діяльністю якої є діяльність у сфері культури, або структурний підрозділ юридичної особи, функції якого полягають у провадженні діяльності у сфері культури (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про культуру»).

Діяльність у сфері культури (культурна діяльність) – творча, господарська, наукова, бібліотечна, інформаційна, музейна, освітня, культурно-дозвіллєва та розважальна діяльність, спрямована на створення, тиражування, розповсюдження, демонстрування, популяризацію, збереження і використання культурних благ та культурних цінностей для задоволення культурних потреб громадян (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про культуру»).

Культурні блага – це товари та послуги, що виробляються в процесі провадження діяльності у сфері культури для задоволення культурних потреб громадян (книги, художні альбоми, аудіовізуальні твори та їх демонстрування, аудіопродукція (музичні звукозаписи), твори та документи на новітніх носіях інформації, вироби художніх промислів, театральні та циркові вистави, концерти, культурно-освітні послуги тощо) (п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про культуру»).

Культурні цінності – це об’єкти матеріальної та духовної культури, що мають художнє, історичне, етнографічне та наукове значення і підлягають збереженню, відтворенню та охороні відповідно до законодавства України (перелік видів культурних цінностей наведений у ст. 1 Закону України «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей»).

Зважаючи на викладене, норми Закону щодо фінансового контролю
не поширюються на посадових осіб тих юридичних осіб публічного права, яким притаманні такі ознаки в сукупності (одночасно):

  • мають статус закладу, установи чи організації;
  • здійснюють діяльність у сфері культури (в розумінні п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про культуру»);
  • така діяльність для них є основною.
Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

26. На яких посадових осіб закладів, установ та організацій, що здійснюють діяльність у сфері фізичної культури, спорту, не поширюється дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність, зокрема, у сфері фізичної культури, спорту (ч. 5 ст. 45 Закону).

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про фізичну культуру і спорт» визначено такі терміни:

  • фізична культура – діяльність суб’єктів сфери фізичної культури і спорту, спрямована на забезпечення рухової активності людей з метою їх гармонійного, передусім фізичного, розвитку та ведення здорового способу життя;
  • спорт – діяльність суб’єктів сфери фізичної культури і спорту, спрямована на виявлення та уніфіковане порівняння досягнень людей у фізичній, інтелектуальній та іншій підготовленостях шляхом проведення спортивних змагань та відповідної підготовки до них;
  • спортивна діяльність – заходи, що здійснюються суб’єктами сфери фізичної культури і спорту для розвитку спорту;
  • суб’єкти сфери фізичної культури і спорту – фізичні або юридичні особи, які здійснюють свою діяльність з метою розвитку фізичної культури і спорту. Суб’єктами сфери фізичної культури і спорту є: фізичні особи, які займаються фізичною культурою і спортом, у тому числі спортсмени; фахівці сфери фізичної культури і спорту; заклади фізичної культури і спорту; відповідні органи влади;
  • заклад фізичної культури і спорту – юридична особа, що забезпечує розвиток фізичної культури і спорту шляхом, зокрема, надання фізкультурно-спортивних послуг. Закладами фізичної культури і спорту, зокрема, є: спортивні клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, заклади спеціалізованої освіти спортивного профілю із специфічними умовами навчання, школи вищої спортивної майстерності, центри олімпійської підготовки, центри студентського спорту закладів вищої освіти, фізкультурно-оздоровчі заклади, центри фізичного здоров’я населення, центри фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю.

Зважаючи на викладене, норми Закону щодо фінансового контролю не поширюються на посадових осіб тих юридичних осіб публічного права, яким притаманні такі ознаки в сукупності (одночасно):

1)  мають статус закладу, установи чи організації;

2)  здійснюють свою діяльність з метою розвитку фізичної культури і спорту (є суб’єктом фізичної культури і спорту в розумінні Закону України «Про фізичну культуру і спорт»);

3)  така діяльність для них є основною.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

27. На яких посадових осіб закладів, установ та організацій, що здійснюють діяльність у сфері науки, не поширюється дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність, зокрема, у сфері науки (крім президентів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, перших віце-президентів, віце-президентів та головних учених секретарів Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, інших членів Президії Національної академії наук України та президій національних галузевих академій наук, обраних загальними зборами Національної академії наук України та національних галузевих академій наук відповідно, керівників науково-дослідних інститутів та інших наукових установ) (ч. 5 ст. 45 Закону).

Суб’єктами наукової і науково-технічної діяльності є, зокрема, наукові установи (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

До наукових (науково-дослідних, науково-технологічних, науково-технічних, науково-практичних) установ належать юридичні особи незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, утворені в установленому законодавством порядку, для яких наукова та (або) науково-технічна діяльність є основною (ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

Наукова діяльність – це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження (п. 12 ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

Фундаментальні наукові дослідження – теоретичні та експериментальні наукові дослідження, спрямовані на одержання нових знань про закономірності організації та розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв’язків; результатом фундаментальних наукових досліджень є гіпотези, теорії, нові методи пізнання, відкриття законів природи, невідомих раніше явищ і властивостей матерії, виявлення закономірностей розвитку суспільства тощо, які не орієнтовані на безпосереднє практичне використання у сфері економіки (п. 33 ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

Прикладні наукові дослідження – теоретичні та експериментальні наукові дослідження, спрямовані на одержання і використання нових знань для практичних цілей; результатом прикладних наукових досліджень є нові знання, призначені для створення нових або вдосконалення існуючих матеріалів, продуктів, пристроїв, методів, систем, технологій, конкретні пропозиції щодо виконання актуальних науково-технічних та суспільних завдань (п. 30 ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

Науково-технічна діяльність – наукова діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань для розв’язання технологічних, інженерних, економічних, соціальних та гуманітарних проблем, основними видами якої є прикладні наукові дослідження та науково-технічні (експериментальні) розробки (п. 26 ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

Зважаючи на викладене, норми Закону щодо фінансового контролю
не поширюються на посадових осіб тих юридичних осіб публічного права, яким притаманні такі ознаки в сукупності (одночасно):

  • мають статус закладу, установи чи організації;
  • є суб’єктом наукової, науково-технічної діяльності (в розумінні Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»);
  • наукова діяльність для них є основною.
Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

28. На яких посадових осіб закладів, установ та організацій, що здійснюють діяльність у сфері охорони здоров’я, не поширюється дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність, зокрема, у сфері охорони здоров’я (крім керівників закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня) (ч. 5 ст. 45 Закону).

Охорона здоров’я – система заходів, що здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, фізичними особами – підприємцями, які зареєстровані в установленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, медичними та фармацевтичними працівниками, громадськими об’єднаннями і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя (ч. 1 ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я, далі – Основи).

Заклад охорони здоров’я – юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників (абз. 3 ч. 1 ст. 1 Основ).

Медичне обслуговування – діяльність закладів охорони здоров’я та фізичних осіб – підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров’я, що не обов’язково обмежується медичною допомогою, але безпосередньо пов’язана з її наданням (абз. 6 ч. 1 ст. 1 Основ).

Своєю чергою медична допомога – діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами (абз. 4 ч. 1 ст. 1 Основ).

Зважаючи на викладене, норми Закону щодо фінансового контролю не поширюються на посадових осіб тих юридичних осіб публічного права (крім керівників закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня), яким притаманні такі ознаки в сукупності (одночасно):

  • мають статус закладу, установи чи організації;
  • здійснюють діяльність, спрямовану на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами (тобто надають медичну допомогу);
  • така діяльність для них є основною;

зареєстровані та одержали в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

29. Чи повинні подавати декларації посадові особи комунальних некомерційних підприємств, які здійснюють свою основну діяльність у сфері охорони здоров’я?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Тільки керівники закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня зобов’язані подавати декларації. Інші посадові особи таких підприємств не мають подавати декларації.

Дія Закону поширюється, зокрема, на посадових осіб юридичних осіб публічного права, які не зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону (п.п. «а» п. 2 ч. 1
ст. 3 Закону).

Дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону (у якому йдеться про подання декларацій) не поширюється на посадових осіб закладів, установ та організацій, які здійснюють основну діяльність, зокрема, у сфері охорони здоров’я (крім керівників закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня) (ч. 5 ст. 45 Закону).

Попри те, що ч. 5 ст. 45 Закону прямо не виключає з переліку осіб, які подають декларації, посадових осіб підприємств, до закладів охорони здоров’я належать юридичні особи будь-якої форми власності та організаційно-правової форми, що забезпечують медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників (абз. 3 ч. 1 ст. 3 Основ).

За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи, а їхніми керівниками є особи, призначені на посаду уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров’я на конкурсній основі шляхом укладення з ними контракту (ст. 16 Основ).

Враховуючи викладене, на посадових осіб комунальних некомерційних підприємств, які утворені внаслідок реформування закладів охорони здоров’я (крім керівників закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня), не поширюється дія Закону в частині обов’язку декларування.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

30. Хто з числа військовослужбовців (крім винятків, зазначених у запитанні 31 цих Роз’яснень) є суб’єктами декларування?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Суб’єктами декларування є військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань (абз. 15 ч. 1 ст. 1 та п.п. «г» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону).

Військові посадові особи − це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків згідно із законодавством (ч. 12 ст. 6 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу»).

Зміст адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій (обов’язків) наведений у відповіді на запитання 17 цих Роз’яснень.

Так, адміністративно-господарські функції (обов’язки) в різному обсязі виконують начальники планово-господарських, постачальницьких, фінансових відділів і служб, завідувачі складів, їхні заступники, керівники відділів підприємств, відомчі ревізори та контролери тощо.

Організаційно-розпорядчі функції (обов’язки) виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ або організацій, структурних підрозділів, їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт.

Отже, суб’єктами декларування є військовослужбовці, які:

1) обіймають штатні посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків;

2) спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків згідно із законодавством.

При цьому військове звання не має значення (крім винятків із числа суб’єктів декларування, які зазначені у відповіді на запитання 31 цих Роз’яснень).

Військовослужбовець, який перебуває у розпорядженні відповідного командира та не обіймає штатної посади, може бути суб’єктом декларування, лише якщо на нього покладено організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язки, визначені для нього цим командиром (такі обов’язки повинні закріплюватися у відповідному документі).

Для визначення суб’єктів декларування з-поміж військовослужбовців Служби безпеки України та військових прокурорів, зазначених у п.п. «е» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, встановлені окремі правила, про які вказано у відповіді на запитання 32 цих Роз’яснень.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

31. На кого з числа військовослужбовців не поширюються вимоги фінансового контролю?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Не повинні подавати декларації (п.п. «г» п. 1 ч. 1 ст. 3, абз. 1 ч. 5
ст. 45 Закону):

  • військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період;
  • військовослужбовці військової служби за призовом осіб офіцерського складу;
  • військові посадові особи з числа військовослужбовців військової служби за контрактом осіб рядового складу;
  • військові посадові особи з числа військовослужбовців військової служби за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
  • військовослужбовці молодшого офіцерського складу військової служби за контрактом осіб офіцерського складу;
  • військовослужбовці строкової військової служби;
  • курсанти вищих військових навчальних закладів;
  • курсанти вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути;
  • курсанти факультетів, кафедр та відділень військової підготовки.

Винятки, зазначені у п.п. 1 – 5 цього пункту, не поширюються на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових комісаріатах. Тобто якщо військова посадова особа з числа військовослужбовців військової служби за контрактом осіб рядового складу проходить військову службу у військовому комісаріаті, – їй необхідно подати декларацію (абз. 1 ч. 5 ст. 45 Закону).

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

32. Кого вважають «посадовими і службовими особами» органів Служби безпеки України відповідно до п.п. «е» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Кадри Служби безпеки України складають: співробітники-військовослужбовці, працівники, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, а також військовослужбовці строкової служби (ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Службу безпеки України»).

Для цілей декларування «посадовими та службовими особами» Служби безпеки України є особи, які:

здійснюють функції представників влади, тобто виконання завдань та обов’язків, визначених у ст.ст. 2, 24 Закону України «Про Службу безпеки України»;

обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.

Зміст адміністративно-господарських та організаційно-розпорядчих функцій (обов’язків) наведено у відповіді на запитання 17 цих Роз’яснень.

Інші працівники, які виконують функції з обслуговування або технічні функції, можуть визнаватися посадовими чи службовими особами лише за умови, що разом із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські функції.

При визначенні таких працівників слід керуватися Критеріями визначення переліку посад працівників державних органів, які виконують функції з обслуговування, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 № 271.

Співробітники Служби безпеки України зобов’язані подавати щороку
до 01 квітня декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до Закону, а також дотримуватися інших вимог фінансового контролю, передбачених Законом (ч. 7 ст. 19 Закону України «Про Службу безпеки України»). Однак суб’єктами, на яких поширюється дія Закону, є тільки ті кадри Служби безпеки України, які здійснюють функції представників влади або обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.

На кого з числа військовослужбовців не поширюються вимоги фінансового контролю – відповідь наведена у запитанні 31 цих Роз’яснень.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

33. Чи потрібно подавати декларації військовим посадовим особам, які проходять службу у закладах, установах та організаціях, що здійснюють основну діяльність у сфері охорони здоров’я, освіти чи науки?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Ні, крім осіб, які є керівниками закладів охорони здоров’я центрального, обласного, районного, міського (міст обласного значення, міст Києва та Севастополя) рівня, керівниками вищих навчальних закладів та їхніми заступниками, керівниками науково-дослідних інститутів та інших наукових установ (ч. 5 ст. 45 Закону).

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

34. Чи поширюється обов’язок подання декларацій та інші заходи фінансового контролю на іноземців-нерезидентів, які входять як незалежні члени до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства, державної організації, що має на меті одержання прибутку, господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Ні. Дія розділу VII «Фінансовий контроль» Закону не поширюється на іноземців-нерезидентів, які входять як незалежні члени до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства, державної організації, що має на меті одержання прибутку, господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі (ч. 6
ст. 45 Закону).

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

35. Чи належать нотаріуси (державні та приватні) до суб’єктів декларування?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Ні, нотаріуси (державні та приватні) не належать до суб’єктів декларування та декларації не подають.

Особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги, зокрема нотаріуси, не є суб’єктами декларування (абз. 15 ч. 1 ст. 1, п.п. «б» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону).

Водночас нотаріуси є суб’єктами, на яких поширюється дія Закону, зокрема вимоги та обмеження, передбачені ст.ст. 22, 23, 28 Закону (обмеження щодо використання службових повноважень чи свого становища, обмеження щодо одержання подарунків, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів).

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

36. Чи є члени виборчих комісій суб’єктами декларування?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Члени Центральної виборчої комісії є суб’єктами декларування (абз. 15 ч. 1 ст. 1, п.п. «ж» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону).

Члени окружних виборчих комісій і територіальних виборчих комісій не є суб’єктами декларування (ч. 7 ст. 38 Виборчого кодексу України). Голова, заступник голови, секретар ОВК, ТВК не можуть вважатися посадовими особами юридичних осіб публічного права в розумінні Закону.

Так, суб’єктами, на яких поширюється дія Закону, є, зокрема, посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону (п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону).

Однак дільничні виборчі комісії не є юридичними особами (ч. 7 ст. 33 Виборчого кодексу України), а тому члени таких комісій не є суб’єктами декларування відповідно до Закону.

Окружні виборчі комісії та територіальні виборчі комісії є юридичними особами публічного права. При цьому територіальні виборчі комісії є постійно діючими органами (ч. 8 ст. 33 Виборчого кодексу України). Водночас формування складу територіальних виборчих комісій здійснюється щоразу під час організації місцевих виборів (ст.ст. 203, 208 Виборчого кодексу України). Тому члени таких комісій здійснюють відповідну діяльність на тимчасовій основі.

Отже, робота членів виборчих комісій має тимчасовий характер без призначення на посаду як за основним місцем роботи.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

37. Станом на яку дату зазначається інформація про місце роботи, посаду суб’єкта декларування, належність суб’єкта декларування до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, належність його посади до посад, пов’язаних з високим рівнем корупційних ризиків, а також належність особи до публічних діячів?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

За загальним правилом інформація у декларації зазначається станом на останній день звітного періоду (за винятком окремих об’єктів декларування). Це стосується, зокрема, відомостей:

  • про місце роботи та посаду суб’єкта декларування, тип і категорію посади;
  • про те, чи належить суб’єкт декларування до осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, або чи обіймає він посаду, пов’язану з високим рівнем корупційних ризиків;
  • про те, чи належить суб’єкт декларування до національних публічних діячів (додатково див. відповідь на запитання 16 цих Роз’яснень).

Перелік осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, див. у відповіді на запитання 14 цих Роз’яснень.

Водночас, враховуючи те, що обов’язок подавати декларацію як такий пов’язаний і виникає лише у зв’язку із зайняттям певної посади та здійсненням відповідних функцій, існують винятки з цього загального правила.

Приклад 1

Якщо особа подає декларацію «кандидата на посаду» за попередній рік, вона повинна зазначати назву майбутнього місця роботи та посади, у зв’язку з якою у неї виник обов’язок подати декларацію, тип і категорію посади, на яку вона претендує, а не місце роботи та посаду, на якій вона фактично перебувала станом на кінець звітного періоду. Тому всі інші перелічені у запитанні статуси зазначаються, зважаючи на статус посади, на яку особа претендує, а не на якій перебувала на кінець року, за який подається декларація (див. Додаток 4).

Приклад 2

Особа була призначена на посаду у період з 01 січня по 31 березня включно і повинна подати першу декларацію «щорічна» за попередній рік до 01 квітня.

У цьому випадку особа повинна зазначати назву її місця роботи, посади та ті тип і категорію посади, яку вона обіймає на момент подання першої декларації «щорічна». Тому всі інші перелічені у запитанні статуси вказуються нею, зважаючи на посаду, яку особа обіймає на момент подання такої декларації
(див. Додаток 4).

 

Приклад 3

У разі припинення діяльності та подання декларації у наступному після цього році (декларація «після звільнення») особа повинна зазначити назву місця роботи, посаду, тип і категорію посади, у зв’язку з якою у неї виник обов’язок подати таку декларацію, а не місце роботи та посаду, на яких вона перебувала станом на останній день звітного року чи на момент подання декларації. Тому всі інші зазначені у запитанні статуси вказуються, зважаючи на посаду, яку особа обіймала на момент звільнення (див. Додаток 4).

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

38. Як заповнювати декларацію особам, посада яких як суб’єктів декларування не є основною або які обіймають посади, обидві з яких є посадами як суб’єктів декларування?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

У декларації зазначаються, зокрема, відомості про місце роботи (проходження служби) суб’єкта декларування, займану ним посаду (п. 1 ч. 1 ст. 46 Закону), а також про посаду чи роботу, що виконується або виконувалася суб’єктом декларування за сумісництвом у звітному періоді (п. 11 ч. 1
ст. 46 Закону).

В окремих випадках основне місце роботи суб’єкта декларування не пов’язане з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування. Це стосується, наприклад, депутатів місцевих рад, які не працюють у раді на постійній основі, членів наглядових рад державних чи комунальних підприємств, для яких ця робота не є основною, тощо. Зазначеним суб’єктам декларування слід керуватися таким.

У розділі 2.1 «Інформація про суб’єкта декларування» декларації у полях, які стосуються місця роботи та займаної посади, слід зазначити посаду, у зв’язку з якою виник обов’язок подати декларацію (наприклад, депутат місцевої ради чи член наглядової ради). Те саме стосується кандидатів на такі посади.

Разом з тим є випадки, коли як основне місце роботи суб’єкта декларування, так і його робота (посада) за сумісництвом пов’язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування. Відповідним суб’єктам декларування слід керуватися таким.

Якщо особа обіймає дві посади, пов’язані із декларуванням, і при цьому одна з них належить до посад службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, або посаду, пов’язану з високим рівнем корупційних ризиків, то в розділі 2.1 «Інформація про суб’єкта декларування» вказується саме посада службової особи, яка займає відповідальне та особливо відповідальне становище, або посада, пов’язана з високим рівнем корупційних ризиків.

Якщо жодна з посад суб’єкта декларування не належить до посад службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, або посад, пов’язаних з високим рівнем корупційних ризиків, то вказується та посада, яка є основним місцем роботи суб’єкта декларування, у дужках зазначається інша займана посада.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

39. Як зазначати відомості про місце роботи військовослужбовцям?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу не зазначають відомості про місце роботи (проходження служби) або місце майбутньої роботи (проходження служби), займану посаду (абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 46 Закону). У зв’язку із цим під час заповнення декларації вказаною категорією осіб у полі «Місце роботи або проходження служби (або місце майбутньої роботи чи проходження служби)» розділу 2.1 декларації рекомендовано зазначити «військова служба», а у полі «Займана посада (або посада, на яку претендуєте)» вказати «військовослужбовець».

При цьому військовослужбовці вищого офіцерського складу зобов’язані зазначати повні відомості про місце своєї роботи (проходження служби) або місце майбутньої роботи (проходження служби), займану посаду.

Під час внесення до декларації інформації про грошове забезпечення військовослужбовця у полі «Джерело доходу» розділу 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації необхідно обрати позначку «Інша фізична або юридична особа». У наступному полі «Тип особи» обрати позначку «Юридична особа, зареєстрована в Україні», а у полі «Найменування» необхідно зазначити «військова служба». При цьому у полі «Код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» необхідно обрати позначку «Не відомо».

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

40. Про особливості заповнення декларації суб’єктами декларування із числа працівників, відповідальних за режимно-секретну роботу

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Інформацію про суб’єктів декларування, посада яких не становить державної таємниці, проте їхня діяльність пов’язана з державною таємницею, у зв’язку з чим вони є секретоносіями (спеціаліст з режимно-секретної роботи державного органу, установи чи організації), рекомендується вносити до декларації без назви підрозділу (посади) з питань режимно-секретної роботи. Наприклад, головному спеціалісту з режимно-секретної роботи Конституційного Суду України у полі «Місце роботи або проходження служби (або місце майбутньої роботи чи проходження служби)» розділу 2.1 декларації необхідно зазначити «Конституційний Суд України», а у полі «Займана посада (або посада, на яку претендуєте)» рекомендовано вказати «головний спеціаліст».

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

41. Як заповнювати відомості про унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі, якщо у суб’єкта його немає?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

У декларації зазначаються відомості про унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі суб’єкта декларування та членів його сім’ї (п. 1 ч. 1 ст. 46 Закону). Цю інформацію слід зазначити в декларації лише в разі реєстрації відомостей про суб’єкта декларування та членів його сім’ї у Єдиному державному демографічному реєстрі.

У разі відсутності у суб’єкта декларування або членів його сім’ї унікального номера запису в Єдиному державному демографічному реєстрі його отримання з метою заповнення декларації не вимагається. У відповідному полі декларації слід обрати позначку «Не застосовується».

Порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб’єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 № 784.

Внесення до Реєстру інформації про особу та видані їй документи здійснюється уповноваженими суб’єктами у разі (пп. 8 та 9 вказаного вище Порядку):

  • оформлення документів, якщо на цей час зазначена інформація не внесена до Реєстру або змінилася;
  • реєстрації місця проживання чи місця перебування;
  • реєстрації актів цивільного стану;
  • за бажанням особи, якщо інформація про неї не внесена до Реєстру.

Унікальний номер запису в зазначеному вище Реєстрі є незмінним.

Зокрема, відомості про унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі містяться у ID-картці та паспорті громадянина України для виїзду за кордон, оформлених засобами Реєстру.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

42. Чи можна у розділі 2.1 «Інформація про суб’єкта декларування» декларації у полі «Місце фактичного проживання або поштова адреса, на яку суб’єкту декларування Національним агентством може бути надіслано кореспонденцію» вказати абонементну скриньку, встановлену в поштовому відділенні?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Так.

Для обрання такого способу отримання кореспонденції в електронній формі декларації слід:

  • у відповідному полі вказати індекс об’єкта (відділення) поштового зв’язку, у якому розміщено абонементну скриньку;
  • зазначити відповідний населений пункт;
  • у полі «Номер корпусу» зазначити номер абонементної скриньки у форматі «а/с №»;
  • в інших полях блоку «Місце фактичного проживання або поштова адреса, на яку Національне агентство з питань запобігання корупції може надсилати кореспонденцію суб’єкту декларування» обрати позначку «Не застосовується».
Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні

43. Яку інформацію щодо зареєстрованого місця проживання слід зазначати внутрішньо переміщеним особам у розділі 2.1 «Інформація про суб’єкта декларування» декларації?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Інформацію про зареєстроване місце проживання, зазначену в паспорті громадянина України чи іншому документі.

Відомості про реєстрацію місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (п. 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207).

Суб’єкти декларування, в тому числі внутрішньо переміщені особи, у розділі 2.1 «Інформація про суб’єкта декларування» декларації зазначають відомості про зареєстроване місце проживання відповідно до вищевказаних документів.

У блоці полів «Місце фактичного проживання або поштова адреса, на яку Національне агентство з питань запобігання корупції може надсилати кореспонденцію суб’єкту декларування» такі суб’єкти зазначають адресу фактичного місця проживання станом на кінець звітного періоду або поштову адресу, на яку їм буде зручно отримувати кореспонденцію від Національного агентства.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
Так
Ні
Ми використовуємо cookie-файли, щоб отримати статистику, яка допомагає нам поліпшити персоналізацію сервісу для вас. Ви можете прочитати докладніше про cookie або змінити налаштування браузера. Продовжуючи користуватися сайтом без зміни налаштувань, ви даєте згоду на використання ваших cookie.