НАЗК
UA 01103 Київ Бульвар Дружби Народів, 28
support@nazk.gov.ua
+38 (044) 200-06-94
logo
A-
A
A+
A
A
Звичайна версія сайту
Меню
Роз’яснення щодо синхронізації відомостей Звіту політичної партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру та бухгалтерського обліку політичної партії
Розділи:

Роз’яснення щодо синхронізації відомостей Звіту політичної партії про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру та бухгалтерського обліку політичної партії

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Роз’яснення по синхронізації

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
3
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

46. Виникають проблеми під час зазначення прав на об’єкти у кроці 3 «Об’єкти нерухомості» при визначенні типу права

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

У третьому кроці при додаванні об’єктів нерухомості мають бути вказані не тільки користувачі майна, а й повний перелік його власників.

Наприклад, якщо квартира перебуває в оренді, в пункті «Тип права» необхідно обрати «Оренда» та зазначити, хто саме орендує майно, а також вказати усіх власників цього майна, обираючи між позначками «Власність», «Спільна часткова власність» та «Спільна сумісна власність».

Те ж саме стосується інших типів власності: необхідно зазначити усіх власників майна (наприклад, якщо Вам належить одна із часток на квартиру, – необхідно також вказати власників усіх інших часток). Зробити це можна шляхом додавання інформації за допомогою кнопки «Додати» і тільки після того, як усі наявні права користування стосовно усіх пов’язаних осіб (наприклад, оренда та спільна сумісна власність) будуть додані, варто натиснути кнопку «Зберегти об’єкт».

Приклад: Суб’єкт декларування винаймає квартиру в друга. Квартира належить другу та його матері на праві спільної сумісної власності.

У третьому кроці декларації при визначенні типу права варто обрати тип права «Оренда» та пункт «Суб’єкт декларування» в полі «Особа, якої стосується». Після цього слід натиснути кнопку «Додати».

Далі необхідно зазначити власників нерухомого майна. Для цього в полі «Тип права» потрібно обрати «Спільна сумісна власність», а в полі «Особа, якої стосується» – «Третя особа». Далі варто заповнити усі відомі Вам дані про друга та натиснути кнопку «Додати».

Після цього в полі «Тип права» необхідно повторно обрати «Спільна сумісна власність», а в полі «Особа, якої стосується» – «Третя особа» та заповнити всі дані, які відомі Вам про матір друга. Після цього слід натиснути на кнопку «Додати».

Праворуч має знаходитись табличка з усіма користувачами та власниками майна. Якщо дані вказані коректно, – натисніть кнопку «Зберегти об’єкт», і він з’явиться у переліку нерухомого майна суб’єкта декларування.

Інші роз’яснення щодо заповнення кроку «Об’єкти нерухомості» Ви можете переглянути за посиланням wiki.nazk.gov.ua/?cat=266. Також за роз’ясненнями Ви можете звернутись до уповноваженої особи з питань запобігання корупції у Вашій установі.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

5. Що робити, якщо сплив термін у 7 днів для подання виправленої декларації?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Ви можете звернутись до Національного агентства через персональний електронний кабінет у разі спливу семиденного терміну для подачі виправленої декларації.

Там, поруч із вкладками «Мої документи» та «Мій профіль», знаходиться вкладка «Мої повідомлення». Слід обрати її та створити нове повідомлення, в якому у вільній формі описати виявлені неточності або помилки та їх причини.

Ця інформація може бути врахована Національним агентством у разі проведення повної перевірки Вашої декларації.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Завантажити

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
4
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Завантажити 

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

1. Що робити, якщо Ви втратили доступ до електронної поштової скриньки?

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Якщо Ви втратили доступ до власної електронної скриньки, – варто створити нову електронну пошту. Після цього Ви можете змінити закріплену за Вами в Реєстрі декларацій пошту самостійно. Для цього достатньо зайти в особистий кабінет Реєстру, використовуючи власний електронний підпис, а потім – змінити пошту в налаштуваннях особистого кабінету (вкладка «Мій профіль» – «Змінити контактні дані»). Пам’ятайте, що робота сайтів державних органів може бути некоректною з поштами в доменах країни-окупанта, наприклад @mail.ru, @yandex.ru, тож не слід користуватися ними для роботи з Реєстром декларацій.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
35
arrow_up
Так
3
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

Аналітичний звіт “Аналіз поточного стану державних електронних реєстрів та оцінка потенційних корупційних ризиків”.

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Аналітичне дослідження проведено з метою аналізу поточного стану функціонування державних електронних реєстрів та оцінки потенціних корупційних ризиків. Звіт містить опис найбільш поширених незаконних дій із реєстрами, загальні висновки та рекомендації щодо покращення роботи реєстрів та порядку їх ведення.

Посилання для завантаження документу

 

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
13
arrow_up
Так
2
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Алгоритм візування проєктів актів з основної діяльності, адміністративно-господарських питань, кадрових питань (особового складу) залежно від їх видів

Алгоритм співпраці з викривачами, забезпечення дотримання їхніх прав та гарантій захисту, передбачених законом

Алгоритм організації роботи внутрішніх каналів повідомлення про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень вимог закону, отримання та організація розгляду повідомленої через такі канали інформації

Алгоритм перевірки отриманих повідомлень про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України “Про запобігання корупції”

Алгоритм інформування керівника відповідного органу, Національного агентсва або інших спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції у випадках, передбачених законодавством, про факти, що можуть свідчити про вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень та інших інших порушень вимог закону працівниками відповідного органу 

Алгоритм надання працівникам відповідного органу або особам, які проходять у ньому службу чи навчання або виконують певну роботу, методичної допомоги та консультацій щодо здійснення повідомлення про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень закону та захисту викривачів, проведення внутрішніх навчань з цих питань

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
39
arrow_up
Так
2
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

1. Правові підстави для внесення до Національного агентства Подання про звільнення Уповноваженого

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Закон гарантує незалежність Уповноваженого від впливу чи втручання у його роботу, що реалізується, зокрема, через механізм отримання від Національного агентства згоди на звільнення Уповноваженого, якщо воно відбувається за ініціативою керівника (ч. 4 ст. 131 Закону).

Підстави для звільнення особи за ініціативою керівника визначаються законодавством, яке регулює трудові правовідносини, у тому числі відносини, що виникають у зв’язку із вступом особи на державну службу, її проходженням та припиненням, а саме: КЗпП України, Законом України «Про державну службу».

Так, Національне агентство надає згоду на звільнення Уповноваженого, який є державним службовцем, якщо звільнення відбувається з підстав, передбачених ст. 87 Закону України «Про державну службу», а саме:

  • скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (п. 1 ч. 1);
  • ліквідація державного органу (п. 11 ч. 1);
  • встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування (п. 2 ч. 1);
  • отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності (п. 3 ч. 1);
  • вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення (п. 4 ч. 1)[1];
  • нез’явлення на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалого строку збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання (ч. 2).

Згода Національного агентства необхідна, якщо Уповноважений є найманим працівником установи (організації), яка є державним  органом у розумінні абз. 5  ч. 1 ст. 1 Закону і юрисдикція якої як державного органу поширюється на всю територію України, та звільнення відбувається з підстав, передбачених ст.ст.  40, 41 КЗпП України, а саме:

1) зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ст. 40);

2) виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню цієї роботи, і так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до державної таємниці (п. 2 ст. 40);

3) систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (п. 3 ст. 40);

4) прогул (у тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п. 4 ст. 40);

5) нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і пологах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності (п. 5 ст. 40);

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п. 6 ст. 40);

7) поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння (п. 7 ст. 40);

8) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили (п. 8 ст. 40);

11) встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування (п. 11 ст. 40);

12) перебування всупереч вимогам Закону у прямому підпорядкуванні у близької особи (п. 4 ст. 41);

13) наявність у працівника реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, передбачений Законом (п. 41 ст. 41).

Якщо Уповноважений є прокурором, то Національне агентство розглядає питання про надання згоди на його звільнення з таких підстав, передбачених Законом України «Про прокуратуру»:

1) неналежне виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов’язків, установлених для відповідної адміністративної посади                      (п. 3 ч. 1. ст. 41);

2) неможливість переведення на іншу посаду у зв’язку з прямим підпорядкуванням близькій особі (п. 4 ч. 1 ст. 51);

3)  ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури (п. 9 ч. 1 ст. 51).

Якщо Уповноважений є військовослужбовцем, згода Національного агентства вимагається у разі його звільнення з  підстав, передбачених ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»:

1)  у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних                 заходів – у разі неможливості їх використання на службі (п. «г»);

2)   через службову невідповідність (п. «д»);

3)    у зв’язку з позбавленням військового звання у дисциплінарному порядку (п. «є»);

4) у зв’язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем (п. «з»);

5) у зв’язку з неможливістю призначення на іншу посаду у разі прямого підпорядкування близькій особі (п. «і»);

6) як такі, що не пройшли встановлений випробувальний строк, визначений ч. 1 ст. 212 цього Закону (п. «м»);

7) у зв’язку з набранням законної сили судовим рішенням про визнання активів військовослужбовця чи активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених ст. 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави   (п. «н»).

Якщо Уповноважений є особою рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, Національне агентство розглядає питання про надання згоди на його звільнення, якщо звільнення відбувається з підстав, передбачених  п. 176 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 № 593 у зв’язку:

1) із скороченням штатів – у разі неможливості використання на службі у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційно-штатних заходів, про що особи рядового і начальницького складу попереджаються за два місяці (п.п. 4);

2) невиконанням умов контракту особою рядового і начальницького складу (п.п. 6).

Якщо Уповноважений є особою рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ/Національного антикорупційного бюро України, Національне агентство розглядає питання про надання згоди на його звільнення з підстав, передбачених п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991  № 114[2]:

1) через скорочення штатів – за відсутності можливості подальшого використання на службі (п. «г»);

2) через службову невідповідність (п. «д»);

3) за порушення дисципліни (п. «є»);

4) у зв’язку з непроходженням випробування у період іспитового строку                (п.  «і»);

5) у зв’язку з прямим підпорядкуванням близькій особі (п. «ї»).

Якщо уповноважений є особою рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, Національне агентство розглядає питання про надання згоди на його звільнення з підстав, передбачених п. 107 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу Державного бюро розслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2020 № 743:

1) у зв’язку із скороченням штату – у разі неможливості використання на службі у зв’язку із скороченням штату або проведенням організаційно-штатних заходів, про що особи рядового та начальницького складу попереджаються за два місяці (п.п. 4);

2) у зв’язку із систематичним невиконанням умов контракту особою рядового та начальницького складу (п.п. 6);

3) за службовою невідповідністю (п.п. 8 );

4) у разі неможливості переведення на іншу посаду у зв’язку з прямим підпорядкуванням близькій особі (п.п. 11);

5) у разі наявності реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб (п.п. 13).

2Звільнення з посади за цієї підставою застосовується у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених ч. 2 ст. 65 Закону України «Про державну службу»:

– порушення Присяги державного службовця (п. 1 );

– вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу (п. 3 );

– перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення (п. 7);

– використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб (п. 9);

– подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби (п. 10);

– неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення (п. 11);

– дисциплінарного проступку (п. 12);

– поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння (п. 13);

– прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення (п. 14), а також вчинення систематично (повторно протягом року) прогулу (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п. 12).

[2] Відповідно до ч. 6 ст. 10 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» на осіб начальницького складу Національного бюро поширюється положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України.

2Звільнення з посади за цієї підставою застосовується у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених ч. 2 ст. 65 Закону України «Про державну службу»:

– порушення Присяги державного службовця (п. 1 );

– вияв неповаги до держави, державних символів України, Українського народу (п. 3 );

– перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення (п. 7);

– використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб (п. 9);

– подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби (п. 10);

– неповідомлення керівнику державної служби про виникнення відносин прямої підпорядкованості між державним службовцем та близькими особами у 15-денний строк з дня їх виникнення (п. 11);

– дисциплінарного проступку (п. 12);

– поява державного службовця на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння (п. 13);

– прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення (п. 14), а також вчинення систематично (повторно протягом року) прогулу (у тому числі відсутність на службі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (п. 12).

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
6
arrow_up
Так
1
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

2. Випадки, в яких згода Національного агентства на звільнення не передбачена

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Не передбачена згода Національного агентства на звільнення:

1) керівника підрозділу (сектору, відділу, управління), утвореного у складі самостійного уповноваженого підрозділу з питань запобігання та виявлення корупції (відповідно відділу, управління, департаменту) державного органу, юрисдикція якого поширюється на всю територію України;

2) заступника керівника уповноваженого підрозділу, а також будь-яких інших працівників уповноважених підрозділів;

3) уповноваженої особи територіального органу міністерства, іншого державного органу, державної адміністрації, органу місцевого самоврядування, органу влади Автономної Республіки Крим, підприємства, установи, організації, що належать до сфери управління державного органу, державного цільового фонду;

4) Уповноваженого, якщо звільнення відбувається не за ініціативою керівника (суб’єкта призначення).

[1] Відповідно до ч. 6 ст. 10 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України» на осіб начальницького складу Національного бюро поширюється положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
5
arrow_up
Так
1
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

3. Обставини, які з’ясовує Національне агентство при розгляді Подання про звільнення. Підстави для надання згоди на звільнення

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Відповідно до абз. 2  ч. 4 ст. 131 Закону Національне агентство з метою захисту Уповноваженого від незаконного  впливу чи втручання у його роботу у разі його звільнення за ініціативою керівника з’ясовує наявність обставин, передбачених ч.ч. 1 і 3 ст. 534 Закону, а саме:

  • чи пов’язане ініційоване звільнення з Повідомленням;
  • чи ініціюється звільнення з метою створення перешкоди Уповноваженому у подальшому здійсненні ним трудової (службової, професійної) діяльності у зв’язку з Повідомленням.

З метою з’ясування цих обставин під час розгляду Подання Національне агентство встановлює, чи здійснював Уповноважений згідно з п. 8 ч. 6 ст. 131,      ч. 6 ст. 53, ст. 532 Закону Повідомлення.

Здійснення Повідомлення перевіряється, зокрема, шляхом отримання від спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції/ правоохоронних органів документального підтвердження факту його здійснення Уповноваженим.

У разі якщо відповідні органи не підтверджують факту отримання від Уповноваженого Повідомлення, воно вважається здійсненим, якщо Уповноважений виконав всі залежні від нього дії для повідомлення про порушення вимог Закону, щоб відповідна інформація надійшла до адресата                                 (керівника органу, органів прокуратури, Національної поліції, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства, Державного бюро розслідувань)[1].

Уповноважений за власною ініціативою може у письмовій формі надати Національному агентству свою позицію щодо обставин його (її) можливого  звільнення, а також додаткові документи щодо здійснення ним (нею) Повідомлення.[2]

Позиція Уповноваженого має подаватися невідкладно, з урахуванням обмежених строків розгляду Національним агентством Подання, та ґрунтуватися на фактах, які є достовірними та які можна перевірити.[3]

У разі встановлення факту здійснення Уповноваженим Повідомлення, Національне агентство при розгляді Подання та вивченні доданих до нього матеріалів встановлює такі обставини:

  • чи існує причинний зв’язок між ініційованим звільненням та Повідомленням Уповноваженого.

Про наявність причинного зв’язку можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

  • звільнення Уповноваженого ініціюється після здійснення ним Повідомлення (певна послідовність подій);
  • ­звільненню Уповноваженого передувало застосування до нього одного або сукупності негативних заходів впливу[4], або існувала загроза таких заходів з боку керівника після здійснення Повідомлення;
  • застосування негативних заходів впливу до Уповноваженого (звільнення) відбулось незабаром після здійснення Повідомлення (наближеність цих подій у часі);
  • відсутність у минулому (до моменту здійснення Повідомлення) зауважень щодо невиконання/неналежного виконання Уповноваженим посадових (службових, трудових) обов’язків;

2) чи мають формально правомірні рішення/дії керівника державного органу, спрямовані на майбутнє звільнення Уповноваженого, вибірковий характер та є негативними заходами впливу на нього. До таких формально правомірних рішень/дій керівника слід, зокрема, віднести:

  • застосування до Уповноваженого звільнення як виду дисциплінарного стягнення, яке не співмірне вчиненому дисциплінарному проступку та має вибірковий характер з урахуванням усіх відомих обставин;
  • звільнення Уповноваженого у зв’язку зі скороченням чисельності або штату державних службовців (службовців, працівників)/скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців/реорганізації державного органу/ліквідації державного органу, якщо ці заходи не спрямовані на досягнення поставленої мети, не є обґрунтованими та водночас необхідними.

Національне агентство надає згоду на звільнення Уповноваженого у разі встановлення під час розгляду Подання, що його звільнення відбувається за відсутності вищенаведених  обставин, тобто ініційовано не у зв’язку з його Повідомленням.

[4] Національне агентство враховує позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладену у постанові від 15.08.2019 у справі № 815/2074/18.

[5] Форма, за якою Уповноважений може надати Національному агентству позицію, наведена у додатку 1 до Роз’яснень Національного агентства.

[6]Пам’ятка Уповноваженому наведена у додатку 2 до Роз’яснень.

[7]Під негативними заходами впливу може розумітись переведення, атестація, зменшення заробітної плати, позбавлення або обмеження певного права,  порівняно з іншими працівниками (наприклад, відмова в наданні відпустки в іншому місяці, ніж це передбачено графіком відпусток, у той час як іншим працівникам у такому праві відмовлено не було), притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
5
arrow_up
Так
1
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

4. Наслідки розгляду Національним агентством Подання про звільнення Уповноваженого

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Після отримання згоди Національного агентства на звільнення Уповноваженого або обґрунтованої відмови у наданні такої згоди суб’єкт призначення (роботодавець) повинен письмово повідомити Національне агентство протягом двох робочих днів про прийняте рішення.

Слід зазначити, що згода Національного агентства на звільнення Уповноваженого надає керівнику державного органу право, але не породжує обов’язку звільнити Уповноваженого.

Отже, керівник державного органу, який отримав згоду Національного агентства на звільнення Уповноваженого, не позбавлений права змінити рішення та не звільняти Уповноваженого, якщо таке рішення не суперечить закону.

Якщо після надання Національним агентством згоди на звільнення Уповноваженого суб’єкт призначення (роботодавець) прийняв рішення звільнити таку особу з інших підстав, ніж ті, що були зазначені у Поданні, він повинен звернутися до Національного агентства з новим Поданням.

Суб’єкт призначення (роботодавець) повідомляє Національне агентство про прийняте рішення шляхом направлення засвідченої в установленому порядку копії розпорядчого документа про звільнення Уповноваженого (у разі звільнення) або інформації про прийняте інше рішення.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
4
arrow_up
Так
1
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

5. Наслідки звільнення Уповноваженого без згоди Національного агентства

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Звільнення Уповноваженого без отримання згоди або всупереч обґрунтованій відмові Національного агентства у наданні згоди на звільнення такої особи є порушенням ч. 4 ст. 131 Закону та підставою для внесення відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону припису Національного агентства про усунення  порушень законодавства, проведення службового розслідування, притягнення винної особи до встановленої законом відповідальності, скасування наказу про звільнення, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Окрім цього, відповідно до ч. 1 ст. 67 Закону рішення про звільнення Уповноваженого без отримання згоди або всупереч обґрунтованій відмові Національного агентства підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об’єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого самоврядування як таке, що видане (прийняте) з порушенням вимог Закону.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
10
arrow_up
Так
1
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

Додатки

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Додаток №1 “Пам’ятка для керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) з питань запобігання та виявлення корупції державного органу, юрисдикція якого поширюється на всю територію України”

Додаток №2 “Позиція керівника уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) з питань запобігання та виявлення корупції державного органу, юрисдикція якого поширюється на всю територію україни, щодо обставин звільнення за ініціативою керівника”

 

 

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
4
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

Постери НАЗК з ефективної комунікації антикорупційного уповноваженого

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Постери НАЗК з ефективної комунікації антикорупційного уповноваженого

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
2
arrow_up
Так
1
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Завантажити

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
3
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

Алгоритми роботи із повідомленнями про корупцію

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Алгоритми роботи із повідомленнями про корупцію

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
1
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

І. Загальні положення

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Цей Порядок визначає процедуру підготовки, подання до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – Національне агентство) антикорупційних програм міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних цільових фондів, а також інших державних органів та органів місцевого самоврядування, антикорупційні програми яких відповідно до законодавства підлягають погодженню (далі – органи влади), та єдиний механізм їх аналізу і погодження Національним агентством.

2. У цьому Порядку терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України “Про запобігання корупції” (далі – Закон) та Методології оцінювання корупційних ризиків у діяльності органів влади, затвердженій рішенням Національного агентства від 02 грудня 2016 року № 126, зареєстрованій  в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2016 року за № 1718/29848 (далі – Методологія).

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
1
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

ІІ. Порядок підготовки антикорупційних програм

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Підготовка антикорупційної програми органу влади здійснюється  за принципами:

1) законності – антикорупційна програма не має суперечити Конституції України і готується на основі Закону, антикорупційної стратегії та державної програми з її реалізації, а також з урахуванням положень інших нормативно-правових актів;

2) прозорості – інформація (документи) про підготовку антикорупційної програми, в тому числі про оцінку корупційних ризиків у діяльності органу влади, є відкритою(ими), доступ до якої(их) не може бути обмежено (крім випадків, визначених законодавством);

3) доступності – будь-яка особа має право брати участь у підготовці антикорупційної програми у встановленому законодавством порядку (шляхом подання пропозицій до її тексту, участі в роботі комісії з оцінки корупційних ризиків тощо);

4) галузевої належності та всеохопленості – антикорупційна програма  органу влади має враховувати сферу діяльності органу влади, передбачати заходи відповідно до усіх повноважень та функцій органу влади згідно  із положеннями спеціальних нормативно-правових актів, а також поширюватись на всю його організаційну структуру (включаючи територіальні органи, підприємства, установи, організації, що входять до сфери управління, тощо);

5) об’єктивності та неупередженості – антикорупційна програма готується  з урахуванням суспільних інтересів щодо налагодження в органі влади ефективної системи запобігання та виявлення корупції, у зв’язку з чим дії та рішення його посадових осіб під час підготовки антикорупційної програми мають бути спрямовані виключно на досягнення цієї мети.

2. Антикорупційні програми приймаються суб’єктами затвердження, визначеними у частині першій статті 19 Закону.

Відповідальним(ою) за підготовку антикорупційної програми в органі влади є уповноважений підрозділ (особа) з питань запобігання та виявлення корупції, в разі його(її) відсутності в органі влади – інший структурний підрозділ (особа), визначений(а) суб’єктом затвердження антикорупційної програми (далі – уповноважений підрозділ / уповноважена особа).

3. Антикорупційна програма затверджується шляхом прийняття відповідного розпорядчого документа органом влади про її затвердження.

На антикорупційній програмі зазначається посилання на назву, дату і номер розпорядчого документа, яким її затверджено.

Розпорядчий документ підписує керівник органу влади, а якщо розпорядчий документ приймається колегіально – керівник колегіального органу.

У разі відсутності посадових осіб, зазначених у абзаці третьому  цього пункту, розпорядчий документ підписує особа, яка виконує їх обов’язки, про що до Національного агентства надається документальне підтвердження.

4. Антикорупційна програма має бути зрозумілою та послідовною, її положення слід викладати однозначно, не допускаючи різного тлумачення.

Антикорупційна програма не має містити положень, які дублюються або не мають змістового навантаження. Відтворення норм права, які містяться  в нормативно-правових актах, або звітної інформації допускається лише у випадках, визначених пунктами 710 цього розділу.

5. Заходи, визначені в антикорупційній програмі, мають бути чіткими  та конкретними. Антикорупційна програма повинна передбачати індикатори  їх виконання (очікувані результати), які можна виміряти (оцінити) під час здійснення періодичного моніторингу та оцінки виконання антикорупційної програми.

6. Антикорупційна програма має містити реквізити розпорядчого документа, яким її затверджено, заголовок та включати:

положення про визначення засад загальної відомчої політики щодо запобігання та протидії корупції у відповідній сфері;

заходи з реалізації таких засад;

заходи з виконання антикорупційної стратегії та державної антикорупційної програми;

інформацію щодо здійснення оцінки корупційних ризиків у діяльності органу влади;

навчальні заходи та заходи з поширення інформації щодо програм антикорупційного спрямування;

процедуру та суб’єкта, відповідального за здійснення періодичного моніторингу виконання антикорупційної програми;

процедуру оцінки виконання антикорупційної програми із закріпленням критеріїв її здійснення з урахуванням своєчасності, повноти реалізації закріплених у ній заходів та результатів їх здійснення (наприклад, впливу результатів вжитого заходу на стан дотримання вимог Закону та/або пріоритетність корупційного ризику шляхом порівняння ситуації щодо корупції в органі влади до прийняття антикорупційної програми та у період  її впровадження);

процедуру та випадки періодичного перегляду програми;

звіт за результатами оцінки корупційних ризиків.

Антикорупційна програма може містити також інші спрямовані на запобігання корупційним та пов’язаним з корупцією правопорушенням заходи.

7. Визначення засад відомчої політики щодо запобігання та протидії корупції – вступна частина (преамбула) антикорупційної програми, яка містить посилання на відповідну структурну одиницю нормативно-правового акта, відповідно до якого її розроблено, положення інших нормативно-правових  актів, із дотриманням яких здійснювалася її підготовка, а також стислу інформацію про принципи, на яких ґрунтується відомча антикорупційна політика, та мету прийняття антикорупційної програми.

8. Антикорупційна програма може містити розділи, підрозділи, глави, пункти, підпункти, абзаци. За необхідності в тексті програми можуть міститися примітки.

До антикорупційної програми можуть включатися додатки. У тексті антикорупційної програми робиться відмітка про наявність додатків до неї, що доповнюють та/або пояснюють зміст основного документа (таблиці, графіки, схеми тощо), наприклад: “(додаток 1)”, “що додається”, “відповідно до додатка 2”.

9. Звіт за результатами оцінки корупційних ризиків у діяльності органу влади включається до антикорупційної програми як додаток до неї.

Звіт за результатами оцінки корупційних ризиків має відповідати вимогам Методології.

Заходи, що закріплюються у звіті за результатами оцінки корупційних ризиків у діяльності органу влади, мають відповідати пріоритетності корупційних ризиків (як корупційні ризики не можуть бути зазначені корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення) та бути достатніми для усунення або мінімізації умов (причин) виникнення таких ризиків.

Закріплення існуючих заходів контролю як заходів із усунення корупційних ризиків не допускається.

10. Текст антикорупційної програми викладається в теперішньому або майбутньому часі. Минулий час застосовується лише у положеннях,  які стосуються оцінки корупційних ризиків, або під час опису заходів, які включаються із антикорупційної програми органу влади за попередній період  як такі, що невиконані.

11. В антикорупційній програмі виконавцями заходів, як правило, зазначаються конкретні структурні підрозділи органу влади, відокремлені юридичні особи, які входять до сфери його управління або підконтрольні  чи підзвітні такому органу влади, які визначаються з урахуванням обсягу  завдань та повноважень, визначених у положеннях про них, статутах або інших установчих документах.

12. Терміни та строки виконання закріплених в антикорупційній програмі заходів мають бути чіткими, тобто із зазначенням дня та/або місяця року, крім заходів, які здійснюються на постійній чи періодичній основі, під час визначення строків виконання яких можуть вживатися формулювання “постійно”, “протягом року”, “щокварталу” тощо.

13. Антикорупційну програму підписує керівник уповноваженого підрозділу / уповноважена особа (вказується посада особи, яка підписує, прізвище та ініціали, проставляється особистий підпис). Підписання підлягає обов’язковому датуванню.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
2
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

ІІІ. Порядок подання антикорупційних програм на погодження до Національного агентства, залишення антикорупційних програм без розгляду

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Погодженню Національним агентством підлягають антикорупційні програми органів влади, визначені у частині першій статті 19 Закону.

2. Антикорупційні програми, що подаються на погодження, мають відповідати Закону та Методології, цьому Порядку, а також узгоджуватися з іншими нормативно-правовими актами, викладатися згідно з правилами правопису та вимогами діловодства.

3. Антикорупційні програми подаються на погодження протягом трьох робочих днів з дня їх затвердження.

4. Антикорупційні програми подаються на погодження у двох примірниках (завірена в установленому законодавством порядку копія антикорупційної програми (із додатками) та електронний примірник у форматах даних DOC(X), PDF (з текстовим змістом, нескановане зображення)).

{Абзац перший пункту 4 розділу III в редакції Наказу Національного агентства з питань запобігання корупції № 148/19 від 15.11.2019}

Копія антикорупційної програми має бути чіткою для прочитання.

5. Антикорупційні програми подаються на погодження разом  із супровідним листом, у якому зазначаються прізвище та ініціали керівника уповноваженого підрозділу / уповноваженої особи та контактний номер телефону.

Якщо антикорупційна програма подається на погодження повторно, у супровідному листі вказуються дата і номер листа Національного агентства про залишення антикорупційної програми без розгляду або наказу про її непогодження.

{Абзац другий пункту 5 розділу III із змінами, внесеними згідно з Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції № 148/19 від 15.11.2019}

6. Разом з антикорупційною програмою та супровідним листом до неї до Національного агентства подаються:

1) завірена в установленому порядку копія розпорядчого документа, яким її затверджено;

2) матеріали щодо проведеної оцінки корупційних ризиків, а саме:

у разі здійснення оцінки комісією з оцінки корупційних ризиків – робочий план оцінки корупційних ризиків, формальне визначення ідентифікованих корупційних ризиків;

у разі проведення оцінки уповноваженою особою – документи, які підтверджують здійснення такої оцінки (інформація про об’єкти оцінки, використані джерела інформації, методи і способи проведення оцінки, критерії визначення рівня ймовірності та наслідків, використані під час проведення оцінки, аналітичні записки, у тому числі за результатами опрацювання уповноваженою особою пропозицій структурних підрозділів);

завірена в установленому законодавством порядку копія розпорядчого документа, прийнятого суб’єктом, уповноваженим на затвердження антикорупційної програми, про проведення оцінки корупційних ризиків;

{Підпункт 2 пункту 6 розділу III доповнено новим абзацом згідно з Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції № 148/19 від 15.11.2019}

3) інформація щодо проаналізованих нормативно-правових актів (у тому числі під час проведення оцінки корупційних ризиків);

4) інформаційно-аналітичні матеріали за результатами публічного громадського обговорення проекту антикорупційної програми.

{Підпункт 4 пункту 6 розділу III в редакції Наказу Національного агентства з питань запобігання корупції № 148/19 від 15.11.2019}

7. Антикорупційну програму із супровідним листом та матеріалами, зазначеними в пункті 6 цього розділу, до Національного агентства подає або направляє поштою працівник уповноваженого підрозділу / уповноважена особа.

8. Національне агентство залишає антикорупційну програму без розгляду, повертає її та додані до супровідного листа матеріали органу влади протягом п’яти робочих днів з дня надходження у разі:

затвердження антикорупційної програми неналежним суб’єктом (невідповідність абзацу першому пункту 2, абзацам третьомучетвертому  пункту 3 розділу ІІ цього Порядку);

подання на погодження не затвердженої (не підписаної) в установленому порядку антикорупційної програми (невідповідність абзацу першому пункту 3, пункту 13 розділу ІІ цього Порядку);

подання на погодження неповного комплекту документів (невідповідність пункту 6 цього розділу).

Про залишення без розгляду антикорупційної програми у день підписання відповідного листа Національного агентства інформується керівник уповноваженого підрозділу / уповноважена особа органу влади телефоном.

{Пункт 9 розділу III виключено на підставі Наказу Національного агентства з питань запобігання корупції № 148/19 від 15.11.2019}

9. У разі залишення антикорупційної програми без розгляду орган влади протягом десяти робочих днів з дати отримання листа Національного агентства повторно подає її на погодження.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
1
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

ІV. Погодження антикорупційних програм

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Процес погодження антикорупційних програм складається із етапів аналізу їх положень щодо відповідності ЗаконуМетодології та цьому Порядку, а також видання Національним агентством наказів про погодження антикорупційних програм.

{Пункт 1 розділу IV із змінами, внесеними згідно з Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції № 148/19 від 15.11.2019}

2. Аналіз антикорупційних програм, які надійшли до Національного агентства на погодження, здійснює структурний підрозділ апарату Національного агентства, до повноважень якого належить організація роботи із запобігання та виявлення корупції (далі – відповідальний підрозділ).

До опрацювання антикорупційних програм можуть залучатися працівники інших структурних підрозділів Національного агентства та відповідно до законодавства науковці, у тому числі на договірній основі, працівники державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

3. Антикорупційні програми, що надійшли до Національного агентства, обліковуються у відповідному журналі, який ведеться у відповідальному підрозділі.

4. Спеціалісти відповідального підрозділу здійснюють аналіз антикорупційної програми та готують пропозиції щодо її погодження або відмови у погодженні (непогодження) заступнику Голови Національного агентства відповідно до розподілу обов’язків та Голові Національного агентства.

{Пункт 4 розділу IV в редакції Наказу Національного агентства з питань запобігання корупції № 148/19 від 15.11.2019}

5. Строк погодження антикорупційних програм Національним агентством становить 30 днів з дня, наступного за днем надходження її до Національного агентства.

У разі необхідності проведення аналізу антикорупційної програми із залученням науковців, у тому числі на договірній основі, працівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, вивчення значної кількості актів законодавства строки за наказом Національного агентства можуть бути продовжені, але не більш як на 30 днів.

{Абзац другий пункту 5 розділу IV із змінами, внесеними згідно з Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції № 148/19 від 15.11.2019}

У разі продовження строку погодження антикорупційної програми про  це повідомляється орган влади, який подав таку програму на погодження.

6. З метою участі громадськості в опрацюванні антикорупційних програм органів влади антикорупційні програми не пізніше трьох робочих днів з дати їх надходження публікуються у відповідному розділі на офіційному веб-сайті Національного агентства.

Пропозиції до антикорупційних програм органів влади можуть бути  подані на електронну пошту, зазначену на офіційному веб-сайті Національного агентства, чи у паперовому вигляді.

Пропозиції до антикорупційних програм, висловлені громадськістю, які надійшли до Національного агентства протягом 15 днів з дня їх опублікування на офіційному веб-сайті Національного агентства, розглядаються відповідним підрозділом під час опрацювання антикорупційних програм органів влади.

{Абзац третій пункту 6 розділу IV в редакції Наказу Національного агентства з питань запобігання корупції № 148/19 від 15.11.2019}

{Пункт 7 розділу IV виключено на підставі Наказу Національного агентства з питань запобігання корупції № 148/19 від 15.11.2019}

7. За результатами розгляду антикорупційної програми Національним агентством може бути видано один з таких наказів:

про погодження антикорупційної програми;

про відмову в погодженні (непогодження) антикорупційної програми.

{Пункт 7 розділу IV із змінами, внесеними згідно з Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції № 148/19 від 15.11.2019}

8. Антикорупційна програма підлягає погодженню, якщо вона повністю відповідає вимогам, визначеним у розділі II цього Порядку, або частково їм не відповідає (крім випадку, передбаченого пунктом 9 цього розділу).

Якщо антикорупційна програма органу влади частково не відповідає вимогам, визначеним у розділі II цього Порядку (крім випадку, передбаченого пунктом 9 цього розділу), Національне агентство видає наказ про її погодження із наданням обов’язкових до розгляду пропозицій щодо:

конкретизації закріплених у ній заходів, строків та відповідальних виконавців;

доповнення заходів з усунення (мінімізації) корупційних ризиків додатковими заходами, які пропонує Національне агентство;

редакційних змін у тексті антикорупційної програми.

{Пункт 8 розділу IV в редакції Наказу Національного агентства з питань запобігання корупції № 148/19 від 15.11.2019}

9. Наказ про відмову в погодженні (непогодження) антикорупційної програми органу влади видається, якщо вона не відповідає вимогам, визначеним у пунктах 169 розділу ІІ цього Порядку, а саме:

{Абзац перший пункту 9 розділу IV із змінами, внесеними згідно з Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції № 148/19 від 15.11.2019}

розроблена з порушенням принципів підготовки антикорупційних програм органів влади;

не включає одну або кілька обов’язкових складових антикорупційних програм органів влади;

звіт за результатами оцінки корупційних ризиків у діяльності органу влади не містить обов’язкових складових;

існує потреба у здійсненні додаткової оцінки корупційних ризиків, оскільки попередню оцінку проведено неповно або неправильно (як корупційні ризики ідентифіковано корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, запропоновані заходи із усунення (мінімізації) корупційних ризиків є існуючими заходами контролю та/або не спрямовані на ліквідацію  або мінімізацію умов (причин) виникнення корупційних ризиків).

Наказ має містити відповідне обґрунтування.

{Абзац шостий пункту 9 розділу IV із змінами, внесеними згідно з Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції № 148/19 від 15.11.2019}

10. Наказ про погодження або відмову в погодженні (непогодження) антикорупційної програми має бути оформлено окремо щодо кожної антикорупційної програми, яка надійшла на погодження до Національного агентства.

{Пункт 10 розділу IV із змінами, внесеними згідно з Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції № 148/19 від 15.11.2019}

11. Належно завірена копія наказу Національного агентства про погодження, відмову в погодженні (непогодження) антикорупційної програми надсилається за місцезнаходженням відповідного органу влади не пізніше трьох робочих днів з дати видання такого наказу.

{Пункт 11 розділу IV в редакції Наказу Національного агентства з питань запобігання корупції № 148/19 від 15.11.2019}

12. Пропозиції, висловлені Національним агентством, підлягають обов’язковому розгляду органом влади протягом 30 днів з дати отримання копії відповідного наказу. Про результати такого розгляду орган влади інформує Національне агентство листом із наданням завіреної копії розпорядчого документа про внесення змін до антикорупційної програми або зазначенням причин неврахування висловлених пропозицій Національного агентства.

{Пункт 12 розділу IV із змінами, внесеними згідно з Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції № 148/19 від 15.11.2019}

13. У разі видання наказу про відмову в погодженні (непогодження) антикорупційної програми орган влади протягом 30 днів з дати отримання відповідного наказу розглядає висловлені Національним агентством зауваження, усуває виявлені недоліки та повторно подає антикорупційну програму на погодження до Національного агентства.

{Абзац перший пункту 13 розділу IV із змінами, внесеними згідно з Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції № 148/19 від 15.11.2019}

У разі неусунення органом влади недоліків, що стали підставою для непогодження його антикорупційної програми, та повторного направлення  на погодження такої програми Національне агентство вдруге видає наказ про відмову в погодженні (непогодження) антикорупційної програми. При цьому відповідно до законодавства Національне агентство включає орган влади до річного плану проведення перевірок.

{Абзац другий пункту 13 розділу IV із змінами, внесеними згідно з Наказом Національного агентства з питань запобігання корупції № 148/19 від 15.11.2019}

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
2
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

1.1.3. Алгоритм дій керівника у зв’язку із виникненням у підлеглої особи конфлікту інтересів.

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Зобов’язання осіб, зазначених у пунктах 12 частини першої статті 3 Закону, повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника (пункт 2 частини першої статті 28 Закону) кореспондується з вимогою до безпосереднього керівника або керівника органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади:

прийняти рішення щодо врегулювання у підлеглої особи конфлікту інтересів протягом двох робочих днів після отримання повідомлення (частина третя статті 28 Закону);

повідомити підлеглу особу про прийняте рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів (частина третя статті 28 Закону);

вжити передбачені Законом заходи для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у підлеглої особи (частина четверта статті 28 Закону).

Таким чином згідно з частинами третьою та четвертою статті 28 Закону врегулювання конфлікту інтересів є безпосередньою сферою відповідальності керівника, рівень якого дозволяє вжити заходи, які б в повній мірі забезпечували запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (окрім випадків перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника).

Саме безпосередній керівник або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади, володіє ситуацією у підконтрольній чи підпорядкованій сфері, обізнаний з обсягом повноважень підлеглих осіб та способами реалізації таких повноважень, повноважний ухвалювати рішення щодо підлеглих, а отже має всі можливості для вжиття ефективних заходів з урахуванням всіх обставин, а також передбачити наслідки таких заходів.

Важливо пам’ятати, що цей процес є вкрай відповідальним, адже невірно обраний захід може призвести не тільки до неефективного врегулювання конфлікту інтересів, а й до кваліфікації таких діянь керівника як неправомірних.

Одночасно слід підкреслити, що поряд з обов’язком щодо врегулювання конфлікту інтересів, для керівника Законом встановлена заборона, прямо чи опосередковано (тобто, через будь-яких інших осіб, насамперед інших працівників) спонукати у будь-який спосіб підлеглих до прийняття рішень, вчинення дій або бездіяльності всупереч закону на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб.

Стаття 29 Закону визначає, що конфлікт інтересів може бути врегульований самостійно працівником або ж шляхом вжиття керівником такої особи спеціальних заходів врегулювання, тобто.

До таких заходів Закон відносить:

усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів;

застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень;

обмеження доступу особи до певної інформації;

перегляду обсягу службових повноважень особи;

переведення особи на іншу посаду;

звільнення особи.

Кожен із цих заходів має свою специфіку, адже може обиратися в залежності від низки умов:

виду конфлікту інтересів (потенційний або реальний);

характеру конфлікту інтересів (постійний або тимчасовий);

суб’єкта прийняття рішення про його застосування (безпосередній керівник та/або керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації);

наявності (відсутності) альтернативних заходів врегулювання; наявності (відсутності) згоди особи на застосування заходу.

1) Усунення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті (стаття 30 Закону) здійснюється:

при наявності реального чи потенційного конфлікту інтересів;

якщо конфлікт інтересів не має постійного характеру;

за рішенням керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації або відповідного структурного підрозділу, в якому працює особа;

за умови можливості залучення до прийняття такого рішення або вчинення відповідних дій іншим працівником відповідного органу, підприємства, установи, організації.

Застосування цього заходу (як і усіх інших), виходячи зі змісту положень Закону, можливе лише за наявності сукупності всіх перелічених в ньому умов.

Якщо будь-яка з умов відсутня – конкретний захід врегулювання конфлікту інтересів застосовувати не можна. Наприклад, якщо в органі, на підприємстві, в установі чи організації не буде знайдено працівника,

якого можна залучити до прийняття рішення чи вчинення відповідної дії, то цей вид заходу не може бути застосований.

Крім того, цей захід є одним з двох (другим є здійснення повноважень під зовнішнім контролем), який Закон визначає можливим застосовувати у випадках, коли конфлікт інтересів не має постійного характеру.

При застосуванні цього заходу залучення до прийняття рішення або вчинення відповідних дій інших працівників, як і усунення працівника відповідного органу, підприємства, установи, організації здійснюється за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації або відповідного структурного підрозділу, в якому працює особа.

При цьому, це не означає альтернативності суб’єкта прийняття відповідного рішення. Йдеться про те, що рішення про застосування цього заходу повинно прийматися керівником відповідного рівня з урахуванням підпорядкованості конкретного працівника.

2) Обмеження доступу особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або прирівняної до неї особи до певної інформації (стаття 31 Закону) здійснюється:

при наявності реального чи потенційного конфлікту інтересів, пов’язаного із таким доступом;

якщо конфлікт інтересів має постійний характер;

за рішенням керівника органу підприємства, установи, організації або відповідного структурного підрозділу, в якому працює особа;

за можливості продовження належного виконання особою повноважень на посаді за умови такого обмеження;

за можливості доручення роботи з відповідною інформацією іншому працівнику органу, підприємства, установи, організації.

Специфіка даного заходу зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів полягає в тому, що його можна застосувати у випадку, коли робота особи постійно пов’язана із певним одним і тим самими видом інформації. При цьому така особа має приватний інтерес щодо цієї інформації, що створює загрозу її витоку або може призвести до ухвалення упереджених рішень.

3) Перегляд обсягу службових повноважень особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи (стаття 32 Закону) здійснюється:

при наявності реального чи потенційного конфлікту інтересів;

якщо конфлікт інтересів має постійний характер, пов’язаний з конкретним повноваженням особи;

за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації або відповідного структурного підрозділу, в якому працює особа;

за можливості продовження належного виконання нею службових завдань у разі такого перегляду і можливості наділення відповідними повноваженнями іншого працівника.

4) Службові повноваження здійснюються особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняною до неї особою під зовнішнім контролем (стаття 33 Закону):

при наявності реального чи потенційного конфлікту інтересів;

якщо конфлікт інтересів має постійний або тимчасовий характер;

за рішенням керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації або відповідного структурного підрозділу, в якому працює особа;

якщо усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті або обмеження її доступу до інформації чи перегляд її повноважень є неможливим;

якщо відсутні підстави для її переведення на іншу посаду або звільнення.

При цьому, Закон визначає форми зовнішнього контролю, які повинні чітко вказуватись керівником у рішенні про обрання цього виду заходу (частина другатретя статті 33 Закону):

перевірка працівником, визначеним керівником органу, підприємства, установи, організації, стану та результатів виконання особою завдання, вчинення нею дій, змісту рішень чи проектів рішень, що приймаються або розробляються особою або відповідним колегіальним органом з питань, пов’язаних із предметом конфлікту інтересів;

виконання особою завдання, вчинення нею дій, розгляд справ, підготовка та прийняття нею рішень у присутності визначеного керівником органу працівника;

участь уповноваженої особи Національного агентства в роботі колегіального органу в статусі спостерігача без права голосу.

Необхідно зауважити, що цей захід вимагає від керівника не просто визначитись із можливістю його здійснення, а й встановлює обов’язок чітко визначити форму зовнішнього контролю та суб’єкта, що на практиці означає, необхідність ретельного відбору особи, яка його здійснюватиме.

5) Переведення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або прирівняної до неї особи на іншу посаду (стаття 34 Закону) здійснюється:

при наявності реального чи потенційного конфлікту інтересів; за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації; якщо конфлікт інтересів має постійний характер; якщо не може бути врегульований шляхом усунення такої особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті, обмеження її доступу до інформації, перегляду її повноважень та функцій, позбавлення приватного інтересу;

за наявності вакантної посади, яка за своїми характеристиками відповідає особистим та професійним якостям особи;

за наявності згоди на переведення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи.

6) Звільнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи з займаної посади у зв’язку з наявністю конфлікту інтересів здійснюється:

при наявності реального чи потенційного конфлікту інтересів;

якщо конфлікт інтересів має постійний характер;

не може бути врегульований в будь-який інший спосіб, в тому числі через відсутність згоди на переведення або на позбавлення приватного інтересу.

Трапляються випадки, коли безпосередній керівник або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади особи, якому стало відомо про конфлікт інтересів підлеглої йому особи, замість того, щоб вживати передбачені законом заходи врегулювання конфлікту інтересів, обмежується лише тим, що дає вказівку підлеглій особі самостійно врегулювати свій конфлікт інтересів.

Це є невірним, оскільки, не зважаючи на можливість особи самостійно врегулювати конфлікт інтересів, Закон в першу чергу покладає обов’язок щодо врегулювання конфлікту інтересів на безпосереднього керівника (керівника органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади особи).

Також часто керівник, приймаючи рішення про врегулювання конфлікту інтересів шляхом переведення на іншу посаду або звільнення, фактично переводить на іншу посаду або звільняють не ту особу, у якої виник конфлікт інтересів (як того вимагає Закон), а особу, у зв’язку зі спільною роботою з якою у першої особи виник конфлікт інтересів.

Це здебільшого стосується випадків, коли конфлікт інтересів виникає у зв’язку з роботою близьких осіб, які працюють у прямому підпорядкуванні.

Так, наприклад, два рідних брати працювали на одному з державних підприємств, при цьому молодший брат займав посаду у підрозділі, який очолював його старший брат. На тому ж підприємстві, але в іншому підрозділі за таких саме умов працювали батько (на посаді керівника) та син, який був у підпорядкуванні у батька. З метою врегулювання конфлікту інтересів у старшого брата – в першому випадку, і у батька – в другому випадку, керівником підприємства був виданий наказ про переведення на іншу посаду в інший підрозділ молодшого брата (1 випадок) і про звільнення сина (2 випадок).

Не зважаючи на те, що у зв’язку із вжитими заходами конфлікт інтересів вже не існує, вищевказаний спосіб, у який було досягнуто такого результату, є неприйнятним, оскільки не відповідає Закону, а звільнення та переведення, як способи врегулювання конфлікту інтересів, як і інші способи врегулювання конфлікту інтересів, можуть застосовуватись виключно до особи, у якої наявний конфлікт інтересів.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
1
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

Додаткова література

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

.

  • Аналітичний звіт Рейтинг прозорості та підзвітності міст – 2020.
    В Аналітичному звіті сформовано рейтинг прозорості 100 найбільших міст України. Експертиами проаналізовано відкритість міських рад за показниками в 14 сферах. За результатами дослідження
    надано рекомендації та консультації міськрадам щодо впровадження найкращих
    практик прозорості та підзвітності місцевої влади.

  1. Посібник «100 корупційних схем в регіонах України», 2020 р.
    Посібник зібрав описи 100 корупційних схем сформованих за результатами консультацій із галузевими експертами та громадськими активістами з урахуванням проведеного аналізу антикорупційних програм органів місцевого самоврядування, повідомлень у засобах масової інформації, матеріалів журналістів – розслідувачів та Відкритого офісу Національного антикорупційного бюро України.
  1. Посібник проти корупційних схем для органів місцевого самоврядування, журналістів та громадських активістів «ТОП 20 корупційних схем на місцях – які вони та як їх здолати», 2020 р.
    Посібник зібрав перелік кроків та інструментів для подолання найбільш поширених та масштабних корупційних схем, що турбують місцеві громади та стосуються різних сфер.

  1. Матеріали конференції «100+ корупційних схем: антикорупційний порядок денний для Уряду та громадськості», 2019 р.
    Зібрані матеріали описів 139 корупційних схем та шляхів їх подолання. Заходи напрацьовані представниками більш, ніж 100 організацій, галузевими експертами, небайдужими громадянами на платформі урядово-громадської ініціативи «Разом проти корупції».

  1. Полісі-бріф: «Громадянське суспільство проти корупції в регіонах України: рекомендації щодо (міжнародної) допомоги», липень 2019 р.
    У аналітичному документі зібрані рекомендації для донорських програм та організацій, що спеціалізуються на антикорупційних проєктах в Україні щодо підвищення ефективності співпраці донорів з громадськими організаціями на регіональному та місцевому рівнях в Україні.

  1. Полісі-бріф: «Коли антикорупційний активізм в Україні має вплив? Уроки для міжнародної підтримки», липень 2019 р.
    У аналітичному документі зібрані ключові результати дослідження антикорупційного активізму на регіональному рівні України та значення отриманих результатів для міжнародних донорських організацій.

  1. Аналітичне дослідження: «Громадянське суспільство проти корупції в Україні: способи впливу», липень 2019 р.

У аналітичному документі зібрані дані, отримані у ході комплексного дослідження антикорупційного активізму на основі інтерв’ю з представниками антикорупційних громадських ініціатив у містах на всіх підконтрольних уряду України територіях. Науковим внеском цього дослідження є сприяння розумінню ефективності антикорупційних організацій, що функціонують в Україні.

  1. Аналітичне дослідження: «Аналіз контекстних факторів, що впливають на антикорупційну діяльність в регіонах України», липень 2019 р.
    У аналітичному документі зібрані дані, які сприяють ефективності антикорупційного активізму, шляхом вивчення інституційних та структурних контекстних  факторів,  які  формують  суспільно-орієнтовані  антикорупційні  ініціативи в регіонах  України. 

  1. Аналітичне дослідження: «Чи співвідноситься прозорість діяльності з ефективністю: аналізуємо роботу Парламенту», 2019 р.
    У аналітичному документі порушуються питання прозорості в оцінюванні ефективності роботи українського парламенту та його окремих комітетів, шляхом  порівняльного аналізу наукових підходів, аналітичних  матеріалів,  відкритих  даних та проведених опитувань.

  1. Полісі-бріф: «Представництво жінками-парламентарями інтересів жінок в процесі ухвалення антикорупційного законодавства в Україні», 2019 р.
    Аналітичний документ ґрунтується на результатах дослідження просування інтересів жінок в процесі ухвалення антикорупцйного законодавства депутатами Верховної Ради України VIII скликання.

  1. Полісі-бріф: «Як допомогти місцевим антикорупційним ініціативам перетворитися на потужні антикорупційні організації в регіонах України», 2019 р.
    У аналітичному документі зібрані рекомендації щодо підвищення ефективності співпраці донорів з регіональними та місцевими антикорупційними організаціями.

  1. Резюме моніторингового звіту: «Вплив місцевих громадських організацій на впровадження антикорупційних реформ в регіонах України», 2019 р.
    Моніторинговий звіт зібрав інформацію про особливості діяльності місцевих антикорупційних організацій в різних регіонах України, загальні тенденції, успіхи та виклики місцевих антикорупційних ініціатив, а також рекомендації щодо співпраці донорів з місцевими організаціями.

  1. Науково-практичний коментар до Закону України «Про запобігання корупції», 2018 р.
    В коментарі здійснено роз’яснення положень Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 р.

  1. Посібник для уповноваженого підрозділу (особи) з питань запобігання та виявлення корупції, 2018 р.
    Підручник підготовано Центром політичних студій та аналітики «Ейдос» за підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках проєкту «Підтримка організацій-лідерів у протидії корупції в Україні «Взаємодія!».

  1. Аналітичне дослідження: «Оцінка корупційних ризиків в Україні: поточний стан справ. Висновки і рекомендації», 2018 р.
    У аналітичному документі зібрані погляди щодо стану оцінки корупційних ризиків в Україні. Дослідження розроблене за підтримки EUACI, Антикорупційної ініціативи ЄС в Україні.

  1. Наукове видання: «Правовий статус викривачів», 2016 р.
    У виданні міститься переклад проєкту Закону  «Про  захист  викривачів  і  розкриття  інформації  про  шкоду  або  загрозу  суспільним  інтересам», який акумулює найкращі стандарти захисту викривачів, що розкриває правову природу інституту викривачів і пояснює необхідність їх правового захисту в Україні.

  1. Посібник з оцінки корупційних ризиків та розробки планів протидії корупції, 2015 р.
    Посібник було розроблено на виконання вимоги Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 про необхідність проведення на регулярній основі оцінки корупційних ризиків у державних та відповідних приватних установах.

  1. Офіційне видання: «Керування ризиком. Методи загального оцінювання ризику» (стандарт IEC/ISO 31010:2009), 2015 р.
    У стандартні наведені систематичні методи загального оцінювання ризиків.

  1. Методологія з оцінки антикорупційних програм.
    В методології зібрана інформація про критерії оцінки антикорупційних програм, а також загальні засади процесу аналізу програм, шляхом формування внутрішніх антикорупційних політик державних органів влади.

  1. Аналітичне дослідження: «Проведення заходів щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у суб’єктів, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також заборон та обмежень».
    У аналітичному документі зібрані поради щодо підготовки заходу з питань запобігання і врегулювання конфлікту інтересів та інших заборон.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
8
arrow_up
Так
1
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

Хто подає повідомлення про суттєві зміни в майновому стані

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Законом України від 02.10.2019 № 140-IX внесено зміни до Закону, зокрема ч. 2 ст. 52 Закону доповнено абзацом другим, яким визначено, що повідомлення про суттєві зміни в майновому стані подають суб’єкти декларування, які є службовими особами, що займають відповідальне та особливо відповідальне становище, а також суб’єкти декларування, які займають посади, пов’язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджений Національним агентством.

Перелік посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, визначено у примітці до ст. 50 Закону, перелік посад з високим та підвищеним корупційним ризиком затверджено рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 17.06.2016 № 2.

Інші суб’єкти декларування повідомлення про суттєві зміни в майновому стані не подають.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
169
arrow_up
Так
13
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

I. Загальні положення

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Із прийняттям Верховною Радою України та введенням в дію Закону України “Про запобігання корупції” в Україні сформовано нову трьохрівневу систему планування запобігання та виявлення корупції.

Цю систему складають:

засади антикорупційної політики (Антикорупційна стратегія), які визначаються Верховною Радою України;

державна програма з виконання Антикорупційної стратегії, яка затверджується Кабінетом Міністрів України;

антикорупційні програми, які приймаються в органах влади, визначених у частині першій статті 19 Закону (далі – органи влади).

Так, відповідно до частини першої статті 19 Закону антикорупційні програми приймаються в Адміністрації Президента України, Апараті Верховної Ради України, Секретаріаті Кабінету Міністрів України, Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Генеральній прокуратурі України, Службі безпеки України, міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, інших державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях, державних цільових фондах, Апараті Ради національної безпеки і оборони України, Національному банку України, Рахунковій палаті, Центральній виборчій комісії, Вищій раді юстиції, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласних радах, Київській та Севастопольській міських радах, Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

При цьому Закон здійснює градацію суб’єктів затвердження антикорупційних програм з урахуванням визначених законодавством особливостей системи управління, які функціонують у органах влади.

Так, у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Генеральній прокуратурі України, Службі безпеки України, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях прийняття антикорупційних програм здійснюється шляхом затвердження їх керівниками.

При цьому в Національному банку України прийняття антикорупційної програми здійснюється шляхом затвердження Правлінням банку, в Рахунковій палаті, Центральній виборчій комісії, Вищій раді правосуддя, Верховній Раді Автономної Республіки Крим обласних радах, Київській та Севастопольській міських радах (з урахуванням того, що прийняття рішень відповідних органів здійснюється на засадах колегіальності) – шляхом затвердження їх рішеннями.

Звертаємо увагу, що антикорупційна програма має визначати правила і процедури щодо запобігання та виявлення корупції не лише в апараті органу влади, а й у сфері діяльності, у якій відповідний орган забезпечує формування чи реалізує державну політику.

З огляду на вказане Закон не визначає вичерпного переліку органів влади, в яких приймаються антикорупційні програми, водночас включає органи, які забезпечують діяльність державних органів або посадових осіб (Адміністрація Президента України, Секретаріат Кабінету Міністрів України, Апарат Верховної Ради України, Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Апарат Ради національної безпеки і оборони України), органи виконавчої влади, конституційні органи (Вища рада правосуддя, Служба безпеки України, Генеральна прокуратура України, Національний банк України, Рахункова палата, Центральна виборча комісія), органи місцевого самоврядування, юрисдикція яких поширюється на певну адміністративно-територіальну одиницю (обласні, Київська та Севастопольська міські ради), та при цьому містить формулювання “інші державні органи, юрисдикція яких поширюється на всю територію України”. Слід зазначити, що відповідне формулювання вживається також у примітках до статей 50 (для здійснення повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) та 56 (для цілей спеціальної перевірки) Закону – при визначенні службових осіб (посад), які займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

До таких органів можна віднести, наприклад, національні комісії, які здійснюють регулювання у певній сфері (енергетики та комунальних послуг, зв’язку та інформатизації, ринків фінансових послуг, цінних паперів та фондового ринку), Національне антикорупційне бюро України, вищі органи судової гілки влади (Верховний Суд України, Конституційний Суд України), Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення тощо.

Крім того, антикорупційні програми відповідно до приписів статті 19 Закону в обов’язковому порядку затверджуються у державних цільових фондах, таких як, наприклад, Фонд соціального страхування України, Фонд соціального захисту інвалідів.

З аналізу норм Закону, що визначають обов’язковість запровадження антикорупційних програм у органах влади, вбачається, що антикорупційні програми приймаються органом влади, водночас заходи, закріплені у них, є обов’язковими до виконання усіма юридичними особами, що становлять систему органу влади, враховуючи його організаційну структуру (включаючи його центральний апарат, його територіальні органи, підприємства, установи, організації, що входять до сфери його управління тощо).

Варто пам’ятати, що якісна підготовка та виконання антикорупційної програми кожного органу влади – це запорука зменшення рівня корупції в Україні в цілому, та, як наслідок, збільшення рівня довіри населення до органів влади. Саме тому антикорупційна програма не повинна бути імітацією запобігання та протидії корупції в органі влади, а має передбачати конкретні кроки для запобігання та мінімізації порушень посадовими особами норм спеціальних нормативно-правових актів, що є передумовою вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, а також удосконалення відповідних актів у разі відсутності або нечіткості адміністративних процедур.

У зв’язку з цим неабияка роль у процесі підготовки та виконання таких програм відведена саме суб’єкту затвердження антикорупційної програми, який повинен розуміти її мету, забезпечити надання допомоги під час здійснення аналітичної роботи і прогнозування заходів та основних цілей, які планується досягти.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
3
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

II. Організація підготовки антикорупційних програм

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Антикорупційні програми органів влади, як і заходи щодо їх підготовки, не повинні носити формальний характер, оскільки направлені на реальне зменшення рівня корупції в усіх сферах діяльності держави через вжиття закріплених у ній тих чи інших заходів, які є оптимальними та найбільш очікуваними для суспільства.

Саме тому процес підготовки антикорупційної програми має бути прозорим і відкритим, а заходи, сформовані у ній, – спрямованими на досягнення конкретного результату та максимально зрозумілими для їх реалізації.

Тому надзвичайно важливим є залучення до здійснення усіх заходів та дій під час підготовки антикорупційних програм представників громадськості та експертів, які володіють як теоретичними, так і практичними знаннями про особливості роботи органу та сферу його регулювання.

Так, наприклад, для здійснення підготовки антикорупційної програми Національного агентства України з питань державної служби може залучати представників громадськості та експертів, які мають досвід роботи у сфері державного управління, державної служби або служби в органах місцевого самоврядування, а також володіють фаховими знаннями про внутрішнє (організаційну структуру, механізми контролю тощо) та зовнішнє середовище Нацдержслужби.

Відповідальність за підготовку антикорупційних програм як одного із основних складових організації роботи із запобігання та виявлення корупції несе суб’єкт затвердження антикорупційної програми.

При цьому організацію роботи та контроль за розробкою антикорупційної програми може бути покладено на керівника або заступника керівника органу влади (члена колегіального органу), а здійсненням заходів з її підготовки може займатися як безпосередньо суб’єкт затвердження антикорупційної програми (наприклад, обласна рада), так і уповноважений підрозділ (уповноважена особа) з питань запобігання та виявлення корупції (у разі його утворення, далі – уповноважений підрозділ) або ж інший структурний підрозділ (посадова особа) органу влади, визначений рішенням такого суб’єкта.

Крім того, рішенням суб’єкта затвердження антикорупційної програми може бути створено допоміжний орган (робочу групу, комісію) з питань підготовки антикорупційної програми.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
3
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

III. Структура антикорупційної програми

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Згідно із вимогами Закону антикорупційні програми повинні передбачати:

1. Визначення засад загальної відомчої політики щодо запобігання та протидії корупції у відповідній сфері, заходи з їх реалізації, а також з виконання антикорупційної стратегії та державної антикорупційної програми.

2. Оцінку корупційних ризиків у діяльності органу, установи, організації, причини, що їх породжують та умови, що їм сприяють.

3. Заходи щодо усунення виявлених корупційних ризиків, осіб, відповідальних за їх виконання, строки та необхідні ресурси.

4. Навчання та заходи з поширення інформації щодо програм антикорупційного спрямування.

5. Процедури щодо моніторингу, оцінки виконання та періодичного перегляду програм.

6. Інші спрямовані на запобігання корупційним та пов’язаним з корупцією правопорушенням заходи.

Найоптимальнішим варіантом відображення вищевказаного у тексті антикорупційної програми є формат розділів або додатків до неї.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
4
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

1. Визначення засад загальної відомчої політики щодо запобігання та протидії корупції у відповідній сфері, заходи з їх реалізації, а також з виконання антикорупційної стратегії та державної антикорупційної програми

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

При наповненні вказаного розділу антикорупційної програми органам влади слід керуватися в першу чергу положеннями Закону, спеціальних законів, що регулюють їх діяльність, положеннями про відповідні органи влади тощо.

Зокрема, у цьому розділі рекомендується вказувати інформацію щодо заходів, які будуть вжиті органом влади для забезпечення дотримання та виконання на постійній основі антикорупційних механізмів, таких як, наприклад, декларування майна, доходів, витрат посадовими та службовими особами органу влади, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, дотримання ними правил етичної поведінки, вимог та обмежень, встановлених Законом, інших заходів із запобігання вчинення корупційних та пов’язаних з корупцією правопорушень, захисту викривачів та залучення громадськості до формування та реалізації загальної відомчої політики щодо запобігання та протидії корупції тощо.

Крім того, до зазначеного розділу органом влади відповідно до компетенції включаються заходи з реалізації Антикорупційної стратегії, а також заходи із виконання державної програми, відповідальним за здійснення яких визначено орган влади (у тому числі у якості співвиконавця).

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
2
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

2. Оцінка корупційних ризиків у діяльності органу влади, причини, що їх породжують та умови, що їм сприяють

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Одним з етапів підготовки антикорупційної програми органу влади є проведення оцінки корупційних ризиків у його діяльності.

Саме інформація про її проведення має бути включена до відповідного розділу антикорупційної програми, зокрема інформація про методи і способи оцінки корупційних ризиків, ідентифіковані корупційні ризики, корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, вчиненню якого вони сприяють, джерела інформації, які використовувалися для оцінки ризиків, а також визначені рівні корупційних ризиків.

Єдиний підхід в органах влади до організації роботи з оцінки корупційних ризиків, що виникають при реалізації ними своїх повноважень, комплекс правил і процедур щодо оцінки корупційних ризиків у їх діяльності визначено у Методології.

Здійснення оцінки корупційних ризиків спрямоване на виявлення найбільш вразливих до корупції процесів, які мають місце під час здійснення посадовими особами органу влади своїх повноважень, а також причин і умов, що сприяють виникненню корупційних схем.

Процес оцінки корупційних ризиків органу влади складається з таких основних етапів:

організаційно-підготовчі заходи (прийняття рішення про проведення оцінки корупційних ризиків та його публікація на офіційному веб-сайті органу влади, формування комісії, розробка робочого плану оцінки корупційних ризиків);

ідентифікація (виявлення) корупційних ризиків (визначення в органі влади вразливих до ризиків сфер діяльності, функцій та завдань та їх аналіз);

оцінка корупційних ризиків;

складання звіту за результатами оцінки корупційних ризиків.

Для здійснення оцінки корупційних ризиків найбільш оптимальним є колегіальне оцінювання, тобто створення комісії з оцінки корупційних ризиків органу влади (далі – комісія), до складу якої включаються працівники структурних підрозділів органу влади та, за згодою, представники громадськості, експерти, які володіють знаннями про внутрішнє і зовнішнє середовище органу влади та мають досвід роботи у сфері його діяльності.

Перевагою такого варіанту є те, що він забезпечує безпосередню причетність органу влади до процесу та результатів і, як наслідок, його зацікавленість у виконанні заходів по усуненню корупційних ризиків.

Водночас орган влади, за наявності відповідних фінансових ресурсів, може здійснити зовнішню оцінку корупційних ризиків, залучивши для виконання відповідного завдання аудиторську компанію або незалежного аудитора.

Суб’єкт затвердження антикорупційної програми визначає голову комісії та її персональний склад, строк проведення оцінки корупційних ризиків, а також затверджує положення про неї.

Рекомендується створювати комісії із чисельністю 10 – 20 членів, в залежності від кількості працівників та кількості виконуваних органом влади функцій. Наприклад, для установ до 50 працівників комісія може складатися із 3 – 5 членів.

До складу комісії обов’язково залучається керівний персонал структурних підрозділів, які забезпечують виконання загальних функцій органу влади: служби управління персоналом, бухгалтерської та юридичної служб, структурного підрозділу внутрішнього аудиту, уповноваженого підрозділу (у разі їх утворення). Крім того, доцільно залучати керівників (працівників), відповідальних за здійснення спеціальних функцій органу влади, наприклад: контрольно-ревізійний підрозділ, підрозділ ліцензування, підрозділ, який здійснює координацію надання адміністративних послуг тощо, а також працівників територіальних органів органу влади (у разі їх утворення).

Головою комісії може бути визначено керівника уповноваженого підрозділу (у разі наявності) або іншу, уповноважену суб’єктом затвердження антикорупційної програми, особу керівного складу.

Суб’єкт затвердження антикорупційної програми забезпечує комісію відповідними повноваженнями (затверджуючи положення про неї) та матеріальними ресурсами, необхідними для проведення оцінки корупційних ризиків.

Довідково: Комісія за рішенням суб’єкта затвердження антикорупційної програми може відповідати як лише за проведення оцінки корупційних ризиків органу влади, так і в цілому за процес розробки його антикорупційної програми.

На різних етапах проведення оцінки корупційних ризиків до роботи комісії можуть в установленому законодавством порядку залучатися інші працівники органу влади (за згодою), які не входять до її складу, але можуть надати інформацію для здійснення об’єктивної та якісної оцінки корупційних ризиків.

Комісія, як і будь-який інший допоміжний орган органу влади, веде протоколи засідання. Комісії рекомендується ретельно документувати висновки та рішення, які вона приймає при проведенні оцінки корупційних ризиків. Звіт за результатами оцінки корупційних ризиків у діяльності органу влади включається до антикорупційної програми.

Інформація про частоту засідань комісії, повноваження голови, права та відповідальність членів комісії визначаються у положенні про неї.

Водночас об’єкти, методи та способи оцінки корупційних ризиків, джерела інформації для її проведення, особи, відповідальні за проведення оцінки корупційних ризиків, та строки проведення оцінки по кожному об’єкту визначаються безпосередньо комісією.

Відповідна інформація відображається у робочому плані оцінки корупційних ризиків, який, за необхідності, може переглядатися комісією на різних етапах здійснення оцінки корупційних ризиків.

Приклад робочого плану оцінки корупційних ризиків наведено на малюнку.

Об’єкти оцінки корупційних ризиків

Джерела інформації для проведення оцінки корупційних ризиків

Методи та способи оцінки корупційних ризиків

Особи, відповідальні за проведення оцінки корупційних ризиків

Строки проведення оцінки корупційних ризиків

Управління органом влади

Положення про орган влади, організаційна структура, штатний розпис, положення про структурні підрозділи, посадові інструкції працівників, документи, які регулюють порядок взаємодії між ними, інтерв’ювання, анкетування працівників, інші документи та інформація з цих питань.

Вивчення та аналіз документів і інформації, узагальнення результатів інтерв’ювання чи анкетування.

Рекомендується визначати конкретну особа (осіб) з числа членів комісії, яка (які) буде відповідати за проведення оцінки по даному об’єкту.

Рекомендується зазначати чіткі строки проведення оцінки ризиків по вказаному об’єкту.

Визначення об’єктів оцінки рекомендовано проводити з урахуванням загальних та спеціальних функцій та завдань органу влади.

Приклади таких функцій і процесів наведені на малюнку.

Загальні функції та завдання

Спеціальні функції та завдання

Управління органом влади

Надання адміністративних послуг

Управління фінансами

Підготовка законодавчих та нормативних актів

Управління документообігом

Контрольна діяльність (ревізії, перевірки, інспектування)

Управління матеріальними ресурсами

Реєстрація та ліцензування, дозвільна діяльність

Управління інформацією

Регулювання

Управління персоналом

Виконання рішень судів

Внутрішній контроль та аудит

Організація роботи із запобігання та виявлення корупції

Система внутрішньої безпеки

Публічні закупівлі

Для забезпечення проведення якісної оцінки корупційних ризиків, за необхідності, рекомендується провести навчання членів комісії Методології.

Таке навчання може бути проведено уповноваженим підрозділом або запрошеними зовнішніми експертами.

Ідентифікація (виявлення) корупційних ризиків

Ідентифікація корупційних ризиків проводиться шляхом дослідження (аналізу) зовнішнього та внутрішнього середовища органу влади на предмет виявлення чинників корупційних ризиків у нормативно-правових актах і організаційно-управлінській діяльності органу влади.

Комісія під час проведення оцінки ризиків визначає внутрішні (керівники або інші працівники, які виконують функції органу влади, мають вплив на процеси, у тому числі прийняття рішень) та зовнішні (юридичні особи, які є об’єктами регулювання, інші органи влади, громадські організації, засоби масової інформації, споживачі адміністративних послуг тощо) по відношенню до органу влади зацікавлені сторони, їхні інтереси та взаємозв’язки, які можуть впливати на появу корупційних ризиків та корупційних вчинків, або можуть сприяти зменшенню ризиків та запобіганню корупційних вчинків.

Необхідність визначення зацікавлених сторін зумовлена тим, що можливість вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень найчастіше виникає саме під час їх взаємодії.

Комісія для розуміння середовища органу влади може підготувати перелік документів та інформації, визначити джерела одержання інформації та безпосередньо зібрати ці документи та інформацію, зокрема:

шляхом проведення інтерв’ювання (соціологічного опитування), анкетування (в тому числі анонімного) працівників органу влади, а також представників громадськості, які взаємодіяли (взаємодіють) з органом влади, зокрема з використанням електронної пошти, мережі Інтернет, телефону тощо;

опрацювання:

нормативно-правових актів та організаційно-розпорядчих документів, що регулюють діяльність органу влади, його територіальних органів, підрозділів та здійснення окремих процедур;

внутрішні інструкції, які регулюють різні аспекти діяльності органу влади, включаючи управління персоналом, фінансове управління, кодекс етики та урегулювання конфлікту інтересів тощо;

положень про територіальні органи, структурні підрозділи, посадових інструкцій працівників;

результатів зовнішніх та внутрішніх перевірок, аудитів, інспекцій;

результатів службових розслідувань правопорушень;

листів, звернень, скарг щодо органу влади, які містять інформацію про сфери діяльності, в яких можливе вчинення корупційних правопорушень або правопорушень, пов’язаних з корупцією;

інформації з відкритих джерел стосовно органу влади (засобів масової інформації, соціальних мереж, відкритих єдиних та державних реєстрів) тощо.

Оскільки корупція найчастіше пов’язана з прийняттям рішень і виникає через уразливість до корупції процесів та обставин, які оточують процес прийняття рішень, варто детально проаналізувати процеси, через які орган влади реалізує свої основні та спеціальні функції, з метою виявлення їхньої уразливості до корупції.

Для визначення чинників та загроз корупційних ризиків можна використовувати моделювання шляхом здійснення аналізу нормативно-правових актів та організаційно-розпорядчих документів, які регламентують відповідні функції та процеси. Розроблені на основі аналізу цих документів моделі процесів та їх описи перевіряються шляхом обговорення їх з виконавцями та учасниками процесів, наприклад, через інтерв’ю з працівниками органу влади, які задіяні в даному процесі, а також з тими, хто звертався до органу влади для отримання послуг.

Визначені моделі можуть бути використані комісією для виявлення умов та причин, що заохочують (стимулюють), викликають або дозволяють скоєння посадовою особою при виконанні нею функцій держави або місцевого самоврядування діянь, які можуть призвести до вчинення корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією. При проведенні оцінки корупційних ризиків комісія може сформувати перелік питань, на які існує необхідність знайти відповіді для ідентифікації корупційних ризиків (орієнтовний перелік питань, який може використовуватись для ідентифікації корупційних ризиків наведено у додатку 1 до цих Методичних рекомендацій).

Нормативно-правові акти, які регулюють діяльність органу влади, аналізуються на предмет виявлення норм щодо здійснення органом влади дискреційних повноважень і норм, що сприяють вчиненню корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією (нечітко сформульовані дефініції та мовні конструкції, правові колізії тощо).

Ідентифікація корупційних ризиків в організаційно-управлінській діяльності органу влади передбачає вивчення та аналіз таких питань:

організаційна структура органу влади;

система внутрішнього контролю;

управління персоналом;

проведення процедур закупівель;

надання адміністративних послуг;

реалізація контрольно-наглядових функцій;

дотримання вимог, обмежень, заборон, встановлених Законом;

інших питань, що випливають з діяльності органу влади.

За результатами ідентифікації корупційних ризиків здійснюється їх формальне визначення, яке включає проаналізовані функції, завдання органу влади або конкретні напрями діяльності структурних підрозділів, існуючі заходи контролю та опис корупційного ризику.

Приклад формального визначення корупційних ризиків за результатами їх ідентифікації наведено на малюнку.

Проаналізовані функції, завдання органу влади

Ідентифікований корупційний ризик

Існуючі заходи контролю

Опис корупційного ризику

Надання адміністративних послуг, зокрема, видача ліцензій, надання документів на видачу ліцензій

Перелік документів для отримання ліцензії занадто великий із надмірними вимогами

Перелік чітко визначений. Існує вибіркова перевірка результатів обробки заявок

Вимога занадто великого за обсягом переліку документів для отримання ліцензії, вимагає витрачення заявником значного часу та багатьох прямих контактів з різними установами. Це створює можливості для хабарництва та зловживання для прискорення одержання документів в цих установах. При такому великому обсязі документів є велика вірогідність помилок зі сторони заявників, що може породжувати корупційні правопорушення чи правопорушення, пов’язані з корупцією, в самій установі на етапі перевірки документів.

Організація роботи із запобігання та виявлення корупції, впровадження ефективної системи внесення повідомлень про корупцію

Неналежне забезпечення конфіденційності викривачів

Заборона розголошувати інформацію про викривачів встановлена законодавством

Відсутність належного захисту інформації про осіб, які повідомляють про корупцію (викривачів), може призвести до розголошення або використання в інший спосіб службовими особами цієї інформації у своїх інтересах, передачі інформації третім особам, які в свою чергу зможуть чинити тиск на викривача (погрози знищення майна, кар’єри, життю особи чи її близьким)

Управління персоналом, добір кадрів

Вплив з боку посадових або інших осіб з метою сприяння прийняттю на державну службу близьких їм осіб, неповідомлення членом комісії з відбору кандидатів на посаду про конфлікт інтересів.

Законодавством регламентовано процес конкурсного відбору.

Втручання у діяльність конкурсної комісії третіх осіб з метою впливу на прийняття нею рішень, неповідомлення членом конкурсної комісії про наявний конфлікт інтересів може призвести до вжиття ним заходів щодо переконання інших членів приймати те чи інше рішення

Оцінка корупційних ризиків

Оцінка корупційних ризиків здійснюється за критеріями ймовірності виникнення ідентифікованих корупційних ризиків та наслідків корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією.

Оцінка ймовірності виникнення корупційного ризику визначається відповідно до частоти випадків вчинення корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, з урахуванням часових меж.

Частота випадків вчинення корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, визначається за такими рівнями:

напевно або майже напевно – корупційне правопорушення чи правопорушення, пов’язане з корупцією, може бути скоєно у короткостроковій перспективі – найближчі кілька місяців (до одного року) – та може бути повторено;

рідко – корупційне правопорушення чи правопорушення, пов’язане з корупцією, було вчинено тільки один раз протягом останніх трьох років та існує ймовірність, що його буде вчинено протягом трьох років;

ніколи – корупційне правопорушення чи правопорушення, пов’язане з корупцією, не було скоєно і вірогідність його вчинення майже неможлива.

Прикладами корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень є:

1) привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (стаття 191 Кримінального кодексу України);

2) нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням (стаття 210 Кримінального кодексу України);

3) зловживання владою або службовим становищем, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби з метою одержання будь-якої неправомірної вигоди для самої себе чи іншої особи (стаття 364 Кримінального кодексу України);

4) прийняття пропозиції, обіцянки або одержання службовою особою неправомірної вигоди, прохання надати таку вигоду для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення такою службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища (стаття 368 Кримінального кодексу України);

5) порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (стаття 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення);

6) порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків, сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, вимог фінансового контролю (статті 172-4 – 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення);

7) незаконне одержання від фізичних, юридичних осіб грошових коштів або іншого майна, нематеріальних активів, майнових переваг, пільг чи послуг (стаття 54 Закону);

8) незаконне розголошення або використання в інший спосіб особою у своїх інтересах інформації, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових повноважень (стаття 172-8 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Звертаємо увагу, що під корупційними та пов’язаними з корупцією правопорушеннями розуміються не лише порушення вимог Закону, які потягнули за собою притягнення посадової особи органу влади до кримінальної (наприклад, за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди, зловживання владою або службовим становищем тощо) або адміністративної відповідальності (порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків, суміщення, фінансового контролю, неповідомлення про конфлікт інтересів або вчинення дій в умовах реального конфлікту інтересів тощо), а й випадки порушення, які мають наслідком дисциплінарну відповідальність порушника (як окремо, так і у сукупності з іншими видами відповідальності), а також цивільно-правову відповідальність (у тому числі органу влади, із правом регресу до винної особи).

Відповідно до критеріїв ймовірності виникнення корупційному ризику йому присвоюється рівень “низький”, “середній”, “високий”, та оцінюється за трибальною шкалою: низька – 1 бал, середня – 2 бали; висока – 3 бали.

Приклад оформлення результатів оцінки ймовірності виникнення корупційного ризику наведено у додатку 1 до Методології.

Відповідно до критеріїв наслідків корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, корупційному ризику присвоюється рівень “низький”, “середній”, “високий”, та оцінюється за трибальною шкалою: низька – 1 бал, середня – 2 бали, висока – 3 бали.

Оцінка наслідків корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, визначається відповідно до розмірів втрат органу влади, які комісія встановлює самостійно.

Приклад рівнів ймовірності наслідків корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, та критеріїв їх визначення наведено у додатку 2 до Методології.

Приклад оформлення результатів оцінки наслідків корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, наведено у додатку 3 до Методології.

Пріоритетність (ступінь) корупційних ризиків встановлюється за їх кількісним рівнем, який визначається множенням рівня ймовірності виникнення корупційного ризику на рівень наслідку корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією.

Пріоритетність корупційних ризиків оцінюється за шкалою:

низька – від 1 до 2 балів;

середня – від 3 до 4 балів;

висока – від 6 до 9 балів.

Приклад оформлення результатів оцінки корупційних ризиків за кількісним рівнем наведено у додатку 4 до Методології.

Складання звіту за результатами оцінки корупційних ризиків

За результатами оцінки корупційних ризиків у діяльності органу влади комісія готує звіт.

Звіт за результатами оцінки корупційних ризиків містить:

ідентифіковані корупційні ризики, чинники корупційних ризиків та можливі наслідки корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією;

пропозиції щодо заходів із усунення (зменшення) рівня виявлених корупційних ризиків.

Приклад оформлення ідентифікованих корупційних ризиків, чинників корупційних ризиків та можливі наслідки корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією наведено на малюнку.

Опис ідентифікованого корупційного ризику

Чинники корупційного ризику

Можливі наслідки корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією

Вимога занадто великого за обсягом переліку документів для отримання ліцензії, вимагає витрачення заявником значного часу та багатьох прямих контактів з різними установами. Це створює можливості для хабарництва та зловживання для прискорення одержання документів в цих установах. При такому великому обсязі документів є велика вірогідність помилок зі сторони заявників, що може породжувати корупційні правопорушення чи правопорушення, пов’язані з корупцією, в самій установі на етапі перевірки документів.

Перелік документів на отримання ліцензії занадто великий із надмірними вимогами

Можливі фінансові втрати, притягнення осіб до відповідальності, втрата репутації, судові процеси проти органу влади.

Відсутність належного захисту інформації про осіб, які повідомляють про корупцію (викривачів), може призвести до розголошення або використання в інший спосіб службовими особами цієї інформації у своїх інтересах, передачі інформації третім особам, які в свою чергу, зможуть чинити тиск на викривача (погрози знищення майна, кар’єри, життю особи чи її близьким).

Не встановлення обмеження доступу посадових осіб органу влади до інформації про викривачів, не захищеність каналів отримання інформації, незнання положень законодавства про заборону розголошення інформації про викривачів.

Фінансові втрати, притягнення осіб до відповідальності, втрата репутації, судові процеси проти органу влади, людські жертви.

Втручання у діяльність конкурсної комісії третіх осіб з метою впливу на прийняття нею рішень, неповідомлення членом конкурсної комісії про наявний конфлікт інтересів може призвести до вжиття ним заходів щодо переконання інших членів приймати те чи інше рішення

Дискреційні повноваження конкурсної комісії, відсутність у складі комісії незалежних представників, відсутність процедури розкриття інформації про конфлікт інтересів членами конкурсної комісії, незазначення у документації за результатами проведення конкурсу мотивів прийняття рішення

Можливі фінансові втрати, притягнення осіб до відповідальності, втрата репутації, судові процеси проти органу влади

Звіт за результатами оцінки корупційних ризиків у діяльності органу влади затверджує суб’єкт затвердження антикорупційної програми та включається до антикорупційної програми.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
5
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

3. Заходи щодо усунення виявлених корупційних ризиків, осіб, відповідальних за їх виконання, строки та необхідні ресурси

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Наповнення вказаного розділу здійснюється за результатами здійсненої оцінки корупційних ризиків у діяльності органів влади.

Заходи щодо усунення виявлених корупційних ризиків полягають у визначенні можливих механізмів протидії та запобігання корупційним ризикам, містять пропозиції щодо шляхів їх реалізації та спрямовані на ліквідацію або мінімізацію умов (причин) виникнення корупційних ризиків.

У цьому розділі можуть бути визначені такі заходи щодо усунення корупційних ризиків як, наприклад:

1) усунення корупціогенних факторів в законодавчих та інших нормативно-правових актах;

Визначаються нормативно-правові, акти органу влади, положення яких потрібно змінити, щоб мінімізувати ймовірність вчинення посадовими особами корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, в тому числі шляхом чіткого визначення адміністративних процедур, усунення колізії або прогалин, зменшення дискреційних повноважень або встановлення належного контролю за їх здійсненням, зменшення надмірних обтяжень (зокрема при отриманні дозвільних документів, довідок, ліцензій), та поширеної практики безпосереднього контакту посадових осіб з третіми особами, відсутність вимог обґрунтування рішень тощо.

При цьому у разі виявлення за результатами оцінки корупційних ризиків зовнішніх корупційних ризиків, які полягають у недосконалості нормативно-правових актів, суб’єктом прийняття яких не є орган влади, виявлені корупційні ризики та пропозиції щодо їх усунення (мінімізації) направляються до Національного агентства.

Наприклад: Міністерство освіти і науки України за результатами оцінки корупційних ризиків виявило корупційні ризики, які полягають у недосконалості актів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, іншого центрального органу виконавчої влади, що регулюють діяльність Міністерства.

Приклади корупційних ризиків, які є характерними для усіх органів влади, а також заходів щодо їх усунення (мінімізації), наведено у додатку 2 до цих Методичних рекомендацій.

{Главу 3 розділу III доповнено абзацом восьмим згідно з Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції № 1531 від 28.12.2017}

Такі пропозиції можуть бути включені Національним агентством до проекту антикорупційної стратегії (у разі їх системності) або направлені відповідному суб’єкту прийняття для розгляду в межах повноважень.

2) стандартизація і оптимізація усіх процесів, розробка стандартних процедур стосовно ключових функцій з чітким описом виконання функцій та розмежуванням відповідальності і повноважень;

3) відокремлення та розмежування несумісних функцій або таких, які у своїй сукупності створюють можливості для вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень;

Прикладом несумісних функцій може бути виконання за посадою функцій з видачі ліцензій та контролю за дотриманням ліцензійних умов, функції із запобігання корупції в органі влади та протидії корупції (здійснення структурним підрозділом внутрішньої безпеки завдань із превенції корупції та боротьби із корупційними або пов’язаними з корупцією правопорушеннями).

4) детальний опис повноважень, функцій та прав посадових осіб органу влади усіх рівнів, відповідальності та контролю за їх здійсненням;

Реалізація такого заходу може бути здійснена, зокрема, шляхом обов’язкової розробки положень про підрозділи, посадових інструкцій працівників, а також неодмінне ознайомлення з їх змістом посадових осіб органу влади та неухильне їх дотримання.

5) розподіл управлінських обов’язків та реалізація політики щодо звітності та процесу ухвалення колегіальних рішень;

6) детальне документування процесу ухвалення рішень;

7) впровадження внутрішніх кодексів поведінки, з механізмами попередження, виявлення та врегулювання конфлікту інтересів, а також обмежень та правил щодо одержання подарунків, переваг, пільг, іншої зовнішньої (благодійної) допомоги;

8) проведення періодичних тренінгів та підвищення кваліфікації для посадових осіб органу влади із спеціального законодавства, етики поведінки, відповідальності за порушення законодавства тощо;

9) мінімізація безпосередніх контактів та можливостей впливу у процесі прийняття управлінських рішень щодо надання послуг або будь-якої іншої взаємодії з третіми особами, запровадження можливості отримати та/або подати документи у он-лайн режимі через веб-сайт органу влади;

10) запровадження громадського контролю за процесом прийняття управлінських рішень;

Реалізація такого заходу може бути здійснена шляхом:

забезпечення можливості подання інформації про вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень посадовими особами органу влади, пропозицій щодо вдосконалення законодавства у сфері діяльності органу влади;

обов’язкового надання за запитами інформації про діяльність органу влади щодо запобігання корупції;

розгляду пропозицій за результатами громадської антикорупційної експертизи нормативно-правових актів та проектів нормативно-правових актів органу влади, надання інформації про врахування поданих пропозицій тощо;

включення представників громадськості до консультативних, дорадчих, допоміжних органів, що створюються органом влади для вдосконалення законодавства та розгляду інших питань у сфері його діяльності.

11) проведення періодичного оцінювання якості, ефективності й результативності діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;

12) запровадження та належне функціонування механізму для здійснення повідомлень про корупцію у сфері діяльності органу влади;

Відповідний захід може бути реалізовано шляхом створення на офіційних веб-сайтах органів влади розділів для повідомлень про корупцію, забезпечення можливості подання таких повідомлень через спеціальні телефонні лінії, засоби електронного зв’язку тощо.

Такі механізми для здійснення повідомлень про корупцію мають бути доступними як для працівників органу влади (у тому числі його територіальних органів), так і для представників громадськості, які з ним взаємодіяли або взаємодіють (отримують послуги, підконтрольні або підзвітні органу влади тощо).

Запровадження механізму повідомлень, зокрема анонімних, дозволяє виявляти людські чинники, що сприяють вчиненню корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, які неможливо ідентифікувати іншими способами (тиск зі сторони керівництва органу влади, втручання третьої сторони тощо).

13) забезпечення обов’язковості проведення службових розслідувань (перевірок) за кожним фактом ймовірної корупційної поведінки та забезпечення невідворотності відповідальності згідно із законом та внутрішніми положеннями у випадку підтвердження таких порушень;

14) встановлення персональної відповідальності за неналежне виконання обов’язків.

Водночас, у разі здійснення органом влади зовнішньої оцінки корупційних ризиків, відповідні заходи пропонуються аудиторськими компаніями, іншими експертами, які здійснювали відповідну оцінку.

Виконавці визначаються з урахуванням наявних структурних підрозділів органу влади, територіальних органів, юридичних осіб, які належать до сфери його управління, відповідно до специфіки їх діяльності. Інші виконавці (представники інших органів влади, суб’єктів господарювання) можуть бути залучені до виконання того чи іншого заходу лише за згодою їх керівників або інших осіб, уповноважених власником на здійснення управління ними.

Строки встановлюються з урахуванням ступеню виявлених корупційних ризиків та пріоритетності сфер діяльності органу влади.

Окремі заходи щодо виявлених корупційних ризиків можуть здійснюватися відповідальними виконавцями на постійній основі. У такому разі доцільно встановлювати критерій строку “але не рідше… разів на рік”.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
3
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

4. Навчання та заходи з поширення інформації щодо програм антикорупційного спрямування

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

В структуру вказаного розділу антикорупційної програми для цілей планування антикорупційних навчань можуть входити:

перелік необхідних для вивчення працівниками органу тем і обсяг навчальних годин (у тому числі розподіл на навчальні години та самостійну роботу);

цільову аудиторію відповідно до кожної теми;

графік навчального процесу (розподіл тем за місяцями (кварталами), кількість навчальних годин на тиждень з вивчення певної теми);

лекторів, яких планується залучити для висвітлення тієї чи іншої теми;

форми і терміни перевірки знань та вмінь працівників органу влади.

Водночас до заходів з поширення інформації щодо програм антикорупційного спрямування можуть включатися круглі столи, тренінги, інформаційні кампанії тощо, що передбачають залучення в якості цільової аудиторії як працівників органу влади (виконавців завдань), так і представників громадськості (споживачів послуг).

Включення та частота проведення відповідних заходів може визначатися з урахуванням визначення потреб на основі опитувань або іншого збору інформації, а також виходячи з чисельності органу влади.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
2
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

5. Процедури щодо моніторингу, оцінки виконання та періодичного перегляду програм

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Вказаний розділ має містити інформацію щодо забезпечення організації здійснення моніторингу результатів впровадження заходів, передбачених антикорупційною програмою, для того, щоб впевнитися в тому, що відповідальні особи належним чином провадять відповідні дії.

Для здійснення такого моніторингу може бути визначено посадову особу у рішенні про затвердження антикорупційної програми або визначено структурний підрозділ (зокрема, уповноважений підрозділ). Крім того, моніторинг виконання антикорупційної програми може здійснювати комісія з оцінки корупційних ризиків як постійно діючий допоміжний орган.

Для здійснення моніторингу відповідним уповноваженим особам (особі) може надаватися право отримувати у письмовій формі інформацію від посадових осіб органу влади про результати реалізації визначених у ній заходів.

В межах моніторингу бажано вести облік та аналіз інформації, яка отримана під час заходів моніторингу, її узагальнення, а також за його результатами щоквартально (щомісячно) здійснювати оцінку результатів здійснення заходів, передбачених антикорупційною програмою, і оформлювати її у спеціальному звіті.

Оцінка проводиться за критеріями, визначеними суб’єктом затвердження антикорупційних програм.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
1
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

6. Інші, спрямовані на запобігання корупційним та пов’язаним з корупцією правопорушенням, заходи

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

До відповідного розділу антикорупційної програми включаються положення, не охоплені розділами, вказаними вище.

Зокрема, у такому розділі може бути передбачено перелік працівників, які, з урахуванням обсягу та функціонального наповнення їх повноважень, згідно з підпунктом “и” пункту 1 частини першої статті 3 Закону підпадають під поняття “посадові та службові особи державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим”.

Крім того, вказаний розділ може передбачати порядок взаємодії та контролю з боку центрального апарату органу влади за здійсненням заходів із запобігання та виявлення корупції в територіальних органах, на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери його управління (в тому числі здійснення заходів щодо затвердження антикорупційних програм у юридичних особах, які відповідають критеріям, визначеним у частині другій статті 62 Закону).

Також у такому розділі може бути відображено інформацію щодо діяльності уповноважених підрозділів (порядок індивідуального консультування працівників органу влади, інформування про виникнення конфлікту інтересів, інформування спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції про виявлені факти корупційного, пов’язаного з корупцією правопорушення, іншого порушення вимог Закону тощо), процедури захисту працівників, які повідомили інформацію про корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення, порядок здійснення нагляду і контролю за виконанням антикорупційної програми і т. д.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
2
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

IV. Погодження антикорупційних програм

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Антикорупційні програми підлягають погодженню Національним агентством.

Для погодження антикорупційної програми органи влади направляють до Національного агентства затверджену в установленому порядку антикорупційну програму в паперовому вигляді.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
3
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

ОРІЄНТОВНИЙ ПЕРЕЛІК питань, який може використовуватись для ідентифікації корупційних ризиків

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране
Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
2
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

I. Організаційна діяльність органу влади

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Які основні функції та завдання органу влади?

2. Чи є в органі влади положення (статути, регламенти тощо) про нього, чи визначені в ньому основні функції та завдання органу влади, чи доведено до відома працівників норми положення (статуту, регламенту тощо) про орган влади?

3. Чи мають структурні підрозділи органу влади положення про них, чи чітко визначені функції та завдання структурного підрозділу, чи доведено до відома працівників норми положення про структурний підрозділ?

4. Чи всі працівники органу влади мають посадові інструкції та чи всі з ними ознайомленні?

5. Які функції органу влади є найбільш вразливими до вчинення корупційних правопорушень чи правопорушень, пов’язаних з корупцією?

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
3
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

II. Фінансування органу влади

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Який розмір бюджетного фінансування органу влади?

2. Чи фінансується орган влади за рахунок інших, не державних, надходжень (благодійна допомога, гранти тощо), якщо так, то на якій підставі?

3. Чи приймає орган влади участь у процедурах закупівель, який обсяг коштів виділений для здійснення таких процедур?

4. Хто уповноважений приймати рішення про розподіл коштів в органі влади та на якій підставі?

5. Чи були випадки порушень законодавства щодо фінансово-бюджетної дисципліни, зокрема, нецільового використання коштів, розтрати шляхом зловживання службовим становищем тощо?

6. Яким чином здійснюється контроль за використанням бюджетних коштів в органі влади?

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
4
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

III. Управління персоналом

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Скільки працівників працює в органі влади?

2. Який відсоток державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, військовослужбовців, чи інших працівників працює в органі влади?

3. Чи є моніторинг та статистика плинності кадрів в органі влади, якщо так, то яка середньорічна плинність кадрів в органі влади?

4. Чи існують які-небудь внутрішні інструкції по добору працівників на додаток до положень законодавства?

5. Який відсоток працівників призначені на посади у органі влади по конкурсу, за переведенням чи в інший спосіб?

6. Чи залучаються в органі влади до роботи конкурсної комісії з відбору кандидатів на посаду, співбесід при переведенні незалежні фахівці (громадськість, експерти)?

7. Чи кандидати на посади проходять співбесіди щодо знання внутрішніх процесів органу влади?

8. Чи кандидати на посаду опитуються на предмет наявності приватних інтересів, які можуть впливати на виконання службових чи представницьких повноважень?

9. Чи володіють працівники органу владу знаннями про конфлікт інтересів?

10. Чи нові працівники проходять процес навчання, у тому числі щодо знання антикорупційного законодавства?

11. Чи є в органі влади особа, до якої працівники можуть звернутися за консультацією, зокрема, у частині роз’яснення антикорупційного законодавства?

12. Чи співробітники відчувають, що їх зарплати є достатніми або недостатніми для забезпечення прийнятного рівня життя?

13. Чи були випадки коли працівники органу влади не погоджувалися із рішенням про їх звільнення? Які наслідки в результаті незаконного звільнення працівника були для органу влади?

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
3
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

IV. Процедури і процеси прийняття рішень

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Чи належить до функцій органу влади наступне:

а) надання адміністративних послуг, у тому числі, видача ліцензій, дозволів, сертифікатів, паспортів або інших документів фізичним або юридичним особам;

б) виділення будь-яких фінансових чи інших допомог для фізичних або юридичних осіб (соціального забезпечення, субсидії, пільги тощо);

в) здійснення прийому платежів (зборів, податків тощо)?

2. Чи є чіткі процедури і критерії для надання таких послуг/отримання платежів, чим це передбачено?

3. У разі, якщо працівники можуть діяти на свій розсуд у прийнятті рішень з таких питань, чи є чіткі вказівки про те, як вони повинні здійснювати це на свій розсуд?

4. Чи визначені конкретні строки надання адміністративних послуг, чим це врегульовано, хто може впливати на строки розгляду того чи іншого питання?

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
3
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

V. Прозорість та доступ до інформації

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Чи веде орган влади політику щодо поширення Інформації про його діяльність?

2. Чи є у загальному доступі інформація про організаційну структуру органу влади, його керівний склад, контактних осіб?

3. Чи є у загальному доступі інформація про організаційно-розпорядчі акти, якими у своїй діяльності керується орган влади?

4. Чи виносяться на загальне обговорення проекти нормативно-правових та організаційно-розпорядчих актів, які регулюють діяльність органу влади?

5. Чи розглядає орган влади запити про надання інформації?

6. Скільки запитів було розглянуто у минулому році, з них у наданні відповідної інформації відмовлено?

7. Які мотиви відмови у наданні тої чи іншої інформації?

8. Які наслідки для органу влади у разі ненадання інформації?

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

IV. Етика

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Чи є у органу влади свій власний кодекс поведінки або кодекс етики?

2. Працівники поінформовані про існування кодексів при вступі на їх посаду?

3. Як часто працівники проходять навчання з питань етичної поведінки?

4. Чи існує формальна процедура, за допомогою якої працівники можуть повідомити про порушення етичних правил іншим працівником?

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
1
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

VII. Контроль за діяльність

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Чи визначені процедури звітності перед керівництвом органу влади?

2. Чи існує внутрішній відділ перевірки або контролю?

3. Скільки перевірок здійснив відділ перевірки (контролю) в минулому році?

4. Які порушення були виявлені та які заходи вживаються з метою їх усунення?

5. Чи існує відділ внутрішнього аудиту?

6. Які були найбільш важливі висновки відділу в минулому році? Чи вживаються які-небудь заходи за результатами розгляду таких висновків?

7. Як часто відбуваються в органі влади аудиторські перевірки з боку зовнішнього органу аудиту?

8. Чи були якісь важливі висновки про орган влади за результатами таких перевірок (аудитів)? Чи вживаються які-небудь заходи за результатами розгляду таких висновків?

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
2
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

VIII. Повідомлення про порушення в діяльності органу влади

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Чи мають можливість працівники органу влади повідомляти про порушення вимог законодавства?

2. Чи існують які-небудь механізми для захисту тих, хто здійснює такі повідомлення, чи приймають відповідні заходи?

3. Скільки випадків таких повідомлень від працівників було протягом минулого року, і який був результат цих повідомлень для обох сторін, що беруть участь?

4. Чи передбачено який-небудь спосіб захисту осіб, які повідомляють про порушення законодавства?

5. Чи існують чіткі процедури, за допомогою яких громадяни можуть подавати скарги на дії органу влади або її посадових осіб? Де ці процедури можна знайти?

6. Чи були випадки розгляду скарг тією ж особою або підрозділом в органі влади, на яку вони направлені? Які наслідки такого (притягнення до відповідальності, судові позови тощо)?

7. Скільки скарг було прийнято в минулому році?

8. Скільки скарг було обґрунтовано?

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

IX. Дисциплінарні процедури

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Скільки було проведено дисциплінарних проваджень стосовно працівників органу влади в минулому році, в тому числі в зв’язку з порушеннями вимог антикорупційного законодавства?

2. Скільки з цих процедур призвело до санкцій?

3. Що було причиною застосування санкцій?

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
1
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

X. Правова робота

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Скільки проектів нормативно-правових актів розроблено органом влади? Чи опрацьовуються проекти нормативно-правових актів юридичною службою, якщо так, то чи були у юридичної служби зауваження до таких проектів, чого вони стосувалися? Чи були зауваження юридичної служби враховані, якщо ні, які наслідки неврахування?

2. Чи укладаються договори в органі влади за погодженням з юридичною службою? Чи були випадки укладення договорів без погодження з юридичною службою органу влади або за наявності заперечень до них? Які наслідки укладення таких договорів?

3. Чи готувались юридичною службою зауваження (висновки) щодо невідповідності рішень органу влади законодавству та/або усунення порушень законодавства? Чи були вони враховані, якщо ні, які наслідки прийняття таких рішень?

4. Чи наявні в судових інстанціях спори, відповідачем у яких є орган влади чи його посадові особи? Які предмети таких спорів? У скількох з таких спорів наявні рішення, які набрали законної сили, які наслідки таких рішень?

5. Чи були випадки, за яких позовні заяви (претензії) за наявності на те підстав не пред’являлися органом влади, або відкликалися подані чи не усувалися недоліки у них за рішенням суду? Які причини та наслідки вказаного?

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
1
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

ПРИКЛАДИ корупційних ризиків, які є характерними для усіх органів влади, а також заходів щодо їх усунення (мінімізації)

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

№ з/п

Приклади корупційних ризиків

Приклади чинників корупційного ризику 1

Приклади заходів щодо його усунення (мінімізації)

1.

Робота з вхідною кореспонденцією

1. Недоброчесність посадових осіб під час опрацювання запитів на публічну інформацію, звернень громадян тощо.
2. Відсутність контролю за опрацюванням запитів, звернень громадян тощо.
3. Неврегульованість (або недостатня урегульованість – у разі якщо документ затверджено, але він містить прогалини, його застосування може призвести до вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень) процедури розгляду запитів, звернень громадян тощо.
4. Відсутність персональної відповідальності посадових осіб органу влади за порушення під час опрацювання запитів, звернень громадян тощо.

1. Відсутність автоматизованої системи реєстрації та опрацювання документів у органі влади (із можливістю аудиту роботи з кожним документом).
2. Невстановлення контролю (або недостатній контроль) з боку керівництва за опрацюванням запитів, звернень (у тому числі в частині своєчасності та повноти відповіді, а також достовірності даних, які у ній зазначаються).
3. Відсутність внутрішнього порядку роботи з запитами на інформацію, зверненнями, який серед іншого унормовуватиме питання запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у осіб, які працюють з відповідними документами, недопущення розголошення конфіденційної інформації про заявника та відповідальності за порушення законодавства з питань доступу до інформації, розгляду звернень громадян та антикорупційного законодавства.
4. Неповідомлення працівників про персональну відповідальність за якість, своєчасність та достовірність відповіді на запити, звернення.

1. Прийняття рішення про запровадження автоматизованої системи реєстрації кореспонденції з метою чого:
закупівля необхідного обладнання та програмного забезпечення, його встановлення;
внесення змін до інструкції з діловодства органу;
проведення навчань серед працівників органу влади;
визначення адміністратора, відповідального за здійснення періодичного аудиту системи.
2. Встановлення додаткового контролю 2 за дотриманням спеціального та антикорупційного законодавства під час розгляду запитів на інформацію, звернень шляхом:
запровадження періодичного моніторингу (аудиту) з боку підрозділу документообігу та уповноваженого підрозділу з питань запобігання та виявлення корупції органу відповідних запитів, звернень та листів-відповідей на них (у тому числі аудиту системи на предмет перегляду, скачування або друку документів сторонніми особами) та звітування перед керівництвом про результати такого моніторингу;
публікації на сайті статистичних даних щодо запитів, звернень і відповідей на них протягом певного періоду, а також питань, яких вони стосувалися.
3. Розробка та прийняття порядків роботи із запитами, зверненнями на інформацію у органі влади.
4. Попередження кожного працівника про персональну відповідальність за порушення законодавства щодо доступу до інформації, звернень громадян та антикорупційного законодавства із зазначенням статей нормативно-правових актів, якими така відповідальність встановлена, та санкцій, які вони передбачають.
5. Проведення навчань (тренінгів) 3 із доведенням типових ситуацій порушення антикорупційного законодавства під час (за результатами) розгляду запитів, звернень (розгляд в умовах конфлікту інтересів, розголошення інформації з обмеженим доступом), а також ситуацій порушення спеціального законодавства, що можуть передувати або бути наслідками вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень.
6. Розміщення на офіційному сайті органу (розповсюдження іншим шляхом) інформації про можливість оскарження дій посадових осіб 4, які працюють з запитами (в тому числі зовнішнього) із зазначенням контактів, куди можна звернутися із означених питань.
7. Стандартизація внутрішніх процедур у рамках встановленого строку (зазначення переліку необхідних дій, які необхідно вчинити в рамках опрацювання запиту, звернення, строків їх вчинення та посадових осіб, з якими необхідно узгодити результат).
8. Забезпечення обов’язкового проведення перевірки за кожним повідомленням про порушення законодавства та розгляд (незалежно від результатів відповідних перевірок) таких повідомлень у рамках оцінки корупційних ризиків 5 з метою встановлення причин і умов, що сприяють вчиненню корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень.

2

Публічні закупівлі

1.

1. Дискреційні повноваження щодо визначення постачальників товарів, робіт та послуг при здійсненні допорогових закупівель.
2. Можливість поділу товару з метою здійснення закупівлі без застосування системи ProZorro.
3. Неврегульованість (або недостатня урегульованість – у разі якщо документ затверджено, але він містить прогалини, його застосування може призвести до вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень) процедури проведення допорогових закупівель у органі влади.

1. Приватний інтерес посадових осіб щодо надання переваг певним постачальникам товарів, робіт чи послуг.
2. Відсутність внутрішнього акту, який регулює процедуру проведення допорогових закупівель.
3. Відсутність критеріїв відбору постачальників, у разі непоширення на процедуру закупівлі вимог Закону України “Про публічні закупівлі”.

1. Прийняття рішення про проведення всіх закупівель (незалежно від суми) виключно через систему ProZorro.
2. Розробка та прийняття (внесення змін до) акта, який врегулює процедуру проведення допорогових закупівель – міститиме єдині підходи до організації проведення таких закупівель (включатиме критерії відбору постачальників товарів, робіт та послуг при здійсненні допорогових закупівель).
3. Запровадження процедури аналізу цінових пропозицій та затвердження порядку їх здійснення.
4. Оприлюднення інформації про проведення закупівлі зі встановленням розумних строків подання пропозицій постачальниками, критеріїв відбору (ціна, якість, час поставки тощо), а також публікація відомостей про постачальника, у якого здійснюватиметься закупівля.
5. Запровадження попереднього аналізу та візування уповноваженим підрозділом з питань запобігання та виявлення корупції проектів договорів на закупівлю товарів, робіт та послуг (наприклад, шляхом внесення змін до положення про ведення договірної роботи у органі влади).

2.

1. Недоброчесність посадових осіб, які входять до складу тендерного комітету.
2. Дискреційні повноваження під час підготовки тендерної документації щодо її формування під конкретного постачальника.
3. Відсутність належного контролю за проведенням процедур закупівель у органі влади.

1. Приватний інтерес посадових осіб щодо надання переваг певним постачальникам товарів, робіт чи послуг.
2. Відсутність у органі влади типової документації для кожного виду товарів робіт і послуг, розробленої із залученням фахівців чи експертів.

1. Використання примірної документації, затвердженої Міністерством економічного розвитку і торгівлі України.
2. Залучення третіх осіб (незалежних фахівців, представників громадськості) до підготовки тендерної документації.
3. Оприлюднення проектів відповідної документації на офіційному веб-сайті для обговорення.
4. Попередження кожного члена тендерного комітету за порушення законодавства щодо здійснення публічних закупівель та антикорупційного законодавства із зазначення статей нормативно-правових актів, якими така відповідальність встановлена, та санкцій, які вони передбачають.

3.

Управління персоналом

1.

1. Можливість впливу з боку посадових або інших осіб (членів конкурсної комісії) на результати другого етапу конкурсу на зайняття посад державної служби шляхом попереднього ознайомлення кандидатів з обраним варіантом ситуаційного завдання.
2. Можливість втручання у діяльність конкурсної комісії третіх осіб з метою впливу на прийняття нею рішень.
3. Можливість впливу члена конкурсної комісії (шляхом переконання інших членів) на прийняття того чи іншого рішення, зокрема у зв’язку з особистою зацікавленістю в результатах відбору.
4. Недоброчесність членів конкурсної комісії.

1. Невстановлення контролю (або недостатній контроль) з боку керівництва за діяльністю конкурсних комісій у органах влади.
2. Відсутність у документах, які регулюють проведення відбору, механізму повідомлення про конфлікт інтересів та дій члена комісії (іншої особи) у разі його виникнення.
3. Непроведення аналізу проектів актів органу влади щодо створення, внесення змін до конкурсних комісій на предмет виникнення конфлікту інтересів у окремих працівників у разі їх включення до складу комісії.
4. Прийняття немотивованих рішень конкурсною комісією.

1. Встановлення додаткового контролю (у тому числі зовнішнього) за дотриманням спеціального та антикорупційного законодавства під час проведення конкурсу на зайняття посад:
запровадження періодичного моніторингу з боку уповноваженого підрозділу з питань запобігання та виявлення корупції органу документації щодо здійснення конкурсного відбору на кожну з посад (у тому числі в частині надання інформації про його проведення на запити на інформацію) та звітування перед керівництвом про результати такого моніторингу, а у разі якщо виявлені порушення стосуються керівника – повідомлення правоохоронних органів;
публікації на сайті інформації щодо кожного етапу конкурсного відбору – списків осіб, які беруть участь у конкурсі, із зазначенням інформації про їх допущення до наступного етапу відбору, а також – критерії відбору, які були застосовані комісією у кожному конкретному випадку;
залучення в установленому порядку третіх осіб (експертів, представників громадськості) до роботи конкурсних комісій.
2. Розробка внутрішнього механізму повідомлення членом конкурсної комісії про конфлікт інтересів та подальших дій у зв’язку з таким конфліктом інтересів. Ознайомлення членів комісії з таким механізмом та попередження про відповідальність у разі його порушення.
3. Встановлення процедури розкриття інформації про конфлікт інтересів членами конкурсної комісії та відмову у включенні до складу членів цієї комісії.
4. Здійснення аудіофіксації засідань конкурсної комісії та публікація їх на офіційних веб-сайтах з метою забезпечення максимальної прозорості проведення конкурсу на зайняття посад державної служби.
5. Здійснення заходів щодо запобігання залученню внутрішніх претендентів на посаду (осіб, які вже працюють в органі) до будь-яких заходів з організації чи проведення конкурсу (у тому числі якщо таким претендентом є член конкурсної комісії – повідомлення про це на першому засіданні комісії після подання документів до участі в конкурсі та не приймати участь у конкурсній процедурі на цю посаду; недопущення надання доступу таким особам до інформації про завдання, які вирішуватимуть претенденти, а у разі отримання такої інформації – зміна відповідних завдань тощо).
6. Обов’язкове відображення у документації за результатами проведення конкурсу мотиви (обґрунтування) прийнятого рішення.

2.

Прийняття на посади осіб, які не відповідають встановленим вимогам, або тих, які подали недостовірні відомості у зв’язку з відсутністю законодавчого обов’язку проведення спеціальної перевірки.

Відсутність внутрішньої перевірки відомостей про осіб, які призначаються на посади у органі влади, на які проведення спеціальної перевірки не є обов’язковим.

Забезпечення проведення перевірки достовірності наданих претендентом на посаду відомостей про себе з оригіналами або завіреними копіями відповідних документів (у тому числі шляхом пошуку відомостей про фізичну особу у Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення), а також його відповідності кваліфікаційним вимогам (у випадку, якщо не проводиться спеціальна перевірка).

3.

Дискреційні повноваження щодо внесення змін до структури та штатного розпису органу влади.

1. Відсутність внутрішнього документа, який визначає порядок дій посадових осіб органу влади у разі необхідності внесення змін до структури або штатного розпису, а також випадки, за яких такі зміни можуть бути внесені (зміна повноважень органу влади, проведення функціонального аналізу тощо).
2. Невстановлення контролю (або недостатній контроль) за обґрунтованістю відповідних рішень.

1. Розробка внутрішнього акта із вказаних питань.
2. Введення обов’язкової вимоги щодо письмового обґрунтування створення нових посад або скорочення існуючих.
3. Попередній аналіз проектів рішень органу влади про зміну структури та штатного розпису уповноваженим підрозділом з питань запобігання та виявлення корупції.

4.

Можливість впливу сторонніх осіб під час прийняття та оформлення документів щодо нагородження державними та урядовими нагородами.

Невстановлення контролю (або недостатній контроль) за обґрунтованістю відповідних рішень.

1. Додаткове опрацювання матеріалів уповноваженим підрозділом з питань запобігання та виявлення корупції.
2. Запровадження періодичного зовнішнього контролю шляхом залучення третіх осіб (незалежних фахівців, представників громадськості) до роботи комісії з державних нагород.
3. Здійснення аудіофіксації засідань такої комісії.

5.

Зниження рівня відповідальності особи у зв’язку з наступним звільненням з посади.

Невстановлення контролю (або недостатній контроль) за виконанням повноважень особами, які звільняються з посад у органі влади.

1. Здійснення посиленого контролю з боку безпосереднього керівника за діяльністю працівників, які мають намір звільнитися.
2. Забезпечення звірки паперової кореспонденції та документів, що містяться на носіях інформації, а також матеріальних цінностей, відповідальним за які був працівник, який звільняється, та передачу іншому відповідальному працівнику, визначеному керівником.

4.

Юридична робота

1.

1. Недоброчесність посадових осіб органу влади під час представництва його інтересів в судах.
2. Ймовірність впливу зацікавлених осіб на представників юридичної служби органу влади в суді під час підготовки документів або безпосередньо представництва інтересів органу влади.
3. Неврегульованість (або недостатня урегульованість – у разі якщо документ затверджено, але він містить прогалини, його застосування може призвести до вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень) порядку ведення претензійно-позовної роботи в органі влади.

1. Занадто широкий перелік осіб, які уповноважені представити інтереси органу.
2. Нездійснення аналізу відповідності доброчесності особи, яка наділяється відповідним правом.
3. Закріплення у довіреностях усього переліку прав учасників процесу відповідно до процесуального законодавства.
4. Відсутність порядку ведення претензійно-позовної роботи в органі влади.

1. Перегляд переліків осіб, які уповноважені представляти інтереси органу влади в суді, скасування довіреностей особам, які звільнилися (припинили повноваження), щодо яких за результатами моніторингу (перевірки) було встановлено порушення ними антикорупційного або спеціального законодавства (необґрунтована відмова від позову, його визнання тощо).
2. Внесення змін у довіреності, видані органом влади, з метою встановлення обмежень щодо визнання та відмови від позовів.
3. Проведення періодичного моніторингу прийнятих судових рішень уповноваженим підрозділом з питань запобігання та виявлення корупції на предмет виявлення особистої заінтересованості у результатах розгляду тієї чи іншої справи.
4. Розробка та затвердження (внесення змін до) порядку ведення претензійно-позовної роботи із встановленням вимог до осіб, які здійснюватимуть представництво інтересів органу в суді, механізму контролю за дотриманням законодавства такими працівниками органу влади.

2.

Неврегульованість (або недостатня урегульованість – у разі якщо документ затверджено, але він містить прогалини, його застосування може призвести до вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень) процедури погодження проектів нормативно-правових актів, які надходять до органу влади від інших органів.

Відсутність акта органу влади, який встановлює процедуру погодження проектів нормативно-правових актів (або ж недосконалість такого акта).

Розробка та затвердження (внесення змін до) акта органу влади, який визначить порядок дій його посадових осіб у разі надходження проекту нормативно-правового акта на погодження до органу влади (у тому числі критерії його погодження / із зауваженнями / непогодження).

5.

Організація роботи щодо запобігання та виявлення корупції

1.

1. Відсутність захищених від витоку інформації каналів для повідомлень про корупцію.
2. Неврегульованість (або недостатня урегульованість – у разі якщо документ затверджено, але він містить прогалини, його застосування може призвести до вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень) процедури опрацювання повідомлень осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції (викривачів).

1. Незапровадження органом влади системи подання повідомлень про корупцію.
2. Відсутність внутрішнього порядку обробки повідомлень про корупцію (або ж недосконалість такого порядку).

1. Прийняття рішення про запровадження системи подання повідомлень про корупцію з метою чого:
закупівля необхідного обладнання та програмного забезпечення, його встановлення;
розробка положення про опрацювання повідомлень про корупцію;
проведення навчань (інформування) серед працівників органу влади.
2. Розробка та затвердження внутрішнього організаційно-розпорядчого акта, що передбачатиме процедуру роботи з повідомленнями викривачів (обмеження доступу до інформації посадових осіб органу влади, порядок перевірки таких повідомлень, інформування про його порушення Національного агентства).

2.

1. Відсутність (недостатність) контролю за проведенням спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища.
2. Незнання спеціального законодавства.

1. Приватний інтерес посадових осіб щодо надання переваг певним претендентам на зайняття посад у органі влади.
2. Непроведення заходів із підвищення кваліфікації серед працівників, які проводять спеціальну перевірку.
3. Неповідомлення працівників про персональну відповідальність за якість та своєчасність проведення спеціальної перевірки, а також нерозголошення інформації, яка стала їм відома в ході (у зв’язку з) проведенням такої перевірки.

1. Встановлення додаткового контролю з боку уповноваженого підрозділу з питань запобігання та виявлення корупції (у разі якщо проведення перевірки покладено на службу персоналу) або іншу визначену керівником особу (у разі якщо таку діяльність здійснює уповноважений підрозділ).
2. Проведення навчань (тренінгів) із доведенням типових ситуацій порушення антикорупційного законодавства під час проведення спеціальних перевірок (розгляд в умовах конфлікту інтересів, розголошення інформації з обмеженим доступом), а також ситуацій порушення спеціального законодавства, що можуть передувати або бути наслідками вчинення корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень.
3. Попередження кожного працівника про персональну відповідальність за порушення законодавства із зазначенням статей нормативно-правових актів, якими така відповідальність встановлена, та санкцій, які вони передбачають.
4. Стандартизація внутрішніх процедур у рамках встановленого строку (зазначення переліку необхідних дій, які необхідно вчинити після отримання згоди на проведення спеціальної перевірки, строків їх вчинення та посадових осіб, з якими необхідно узгодити результат).

3.

1. Непрозоре проведення оцінки корупційних ризиків у діяльності органу влади.
2. Залучення до оцінки ризиків (у тому числі до роботи комісії) некваліфікованих посадових осіб.
3. Недоброчесність посадових осіб, які здійснюють підготовку антикорупційної програми органу влади.

1. Приватний інтерес посадових осіб у приховуванні інформації про корупційні ризики.
2. Відсутність положення про комісію з оцінки корупційних ризиків (або прогалини у такому положенні).
3. Незнання антикорупційного законодавства в частині оцінки корупційних ризиків.
4. Розміщення інформації про початок оцінки ризиків або опитувальників у підрубриках на веб-сайті органу влади, непроведення інформаційних кампаній з цих питань.

1. Встановлення зовнішнього контролю за здійсненням роботи з підготовки антикорупційної програми органу влади (у тому числі оцінки корупційних ризиків) – залучення до вказаного процесу експертів та представників громадськості (зокрема, але не виключно, шляхом їх включення до складу комісій з оцінки корупційних ризиків).
2. Обов’язкове проведення опитувань, анкетувань серед працівників органу влади, а також представників громадськості, які взаємодіяли (взаємодіють) з органом влади, зокрема з використанням електронної пошти, мережі Інтернет, телефону.
3. Встановлення персональної відповідальності працівників органу влади, які беруть участь в комісії з оцінки корупційних ризиків (залучаються до її роботи) за надання недостовірної інформації.
4. Особисте залучення керівника органу влади (його заступника, у разі колегіальності – одного з членів) до роботи комісії з оцінки корупційних ризиків.
5. Проведення уповноваженим підрозділом з питань запобігання та виявлення корупції аналізу роботи посадових осіб органу влади, які беруть участь в комісії з оцінки корупційних ризиків, у частині особистої заінтересованості в результаті такої оцінки; внесення змін до складу комісії з оцінки корупційних ризиків у разі встановлення інтересу посадової особи у негативному результаті її роботи (наприклад, нездійснення опрацювання усіх джерел інформації на предмет ідентифікації корупційних ризиків, пропозиція заходів з усунення корупційних ризиків, які не спрямовані на усунення чинників такого ризику).
6. Проведення навчань (тренінгів) із зазначених питань перед та в процесі здійснення оцінки корупційних ризиків.
7. Розміщення інформації про початок оцінки корупційних ризиків, проведення опитування з цих питань на головній сторінці веб-сайту органу влади, розповсюдження такої інформації серед громадськості та експертів.
8. У разі одноособової оцінки корупційних ризиків уповноваженим підрозділом з питань запобігання та виявлення корупції – підготовка та подання на розгляд керівника інформації про усі нормативно-правові, інші акти, які було проаналізовано в рамках оцінки, а також застосованих механізмів щодо виявлення ризиків у процесах.

6.

Надання адміністративних послуг

1. Складність одержання адміністративних послуг, у зв’язку з невичерпним переліком документів, що подаються для їх одержання, затягуванням строків розгляду таких документів, недостатня регламентація підстав для відмови у їх одержанні.
2. Безпосередні контакти між суб’єктами одержання адміністративних послуг та посадовими особами органів влади та центрів надання таких послуг.
3. Наявність необґрунтованих дискреційних повноважень у посадових осіб, які приймають участь у наданні адміністративних послуг.
4. Недостатня прозорість діяльності органу влади в частині висвітлення інформації про адміністративні послуги.

1. Включення до нормативно-правового, іншого акта, який регулює надання адміністративних послуг, формулювань щодо:
можливості отримувати додаткові документи органом влади без встановлення чітких випадків, коли таке одержання можливе (наприклад, “у разі потреби”, “якщо працівник вважає, що поданих документів недостатньо” тощо);
невичерпності переліку таких документів (“інші документи, подання яких необхідно для надання адміністративної послуги”);
можливості відмови у наданні послуги без зазначення чітких підстав (у тому числі оскільки наявна можливість відмови з “інших підстав, встановлених законодавством”).
2. Відсутність автоматизованої системи прийняття та обробки документів.
3. Відсутність можливості отримати адміністративну послугу через сайт органу влади.
4. Відсутність на сайті органу влади інформації про адміністративні послуги, які надаються, переліку документів, необхідних для її отримання, безоплатності/платності послуги, а також підстав відмови (залишення документів без розгляду).

1. Перегляд переліків документів, необхідних для одержання адміністративних послуг та внесення необхідних змін щодо затвердження вичерпних переліків таких документів.
2. Визначення чітких підстав (у тому числі шляхом внесення (ініціювання) змін до нормативно-правових актів) для відмови в одержанні адміністративних послуг, з одночасним роз’ясненням заявникам таких підстав.
3. Запровадження автоматизованих систем прийняття документів, їх розгляду та прийняття рішення про надання адміністративних послуг, а у разі якщо в автоматизованому режимі таке неможливо – забезпечення відеофіксації усіх контактів посадових осіб з одержувачами адміністративних послуг.
4. Перегляд нормативно-правових та організаційно-розпорядчих актів, що регулюють надання адміністративних послуг та внесення необхідних змін щодо усунення необґрунтованих дискреційних повноважень, конкретизації строків та порядку надання адміністративних послуг.

7.

Управління фінансовими та матеріальними ресурсами

1.

1. Відсутність належного контролю за використанням фінансових та матеріальних ресурсів.
2. Відсутність належного контролю, що призводить до штучного заниження характеристик матеріальних ресурсів з метою їх подальшого списання або зміни.

1. Невстановлення контролю (або недостатній контроль) за використанням фінансових та матеріальних ресурсів (у тому числі обсягами їх списання).
2. Відсутність внутрішнього положення щодо використання фінансових та матеріальних ресурсів (або ж недосконалість такого положення).

1. Затвердження інструкції про порядок здійснення контролю за використанням матеріальних ресурсів та державних коштів, що передбачатиме процедуру внутрішнього контролю з боку уповноваженого підрозділу (особи) з питань запобігання та виявлення корупції за використанням (списанням) матеріальних цінностей.
2. Проведення перевірок (ревізій) відповідно до вказаної інструкції, строк виконання заходу.
3. Аналіз результатів перевірок, внесення змін до нормативно-правових та організаційно-розпорядчих актів (вказати конкретно до яких, та чого такі зміни мають стосуватися).

2.

Відсутність процедури замовлення матеріальних цінностей структурними підрозділами органу влади, що призводить до умисного завищення обсягів замовлення матеріальних цінностей з метою використання надлишків в особистих цілях.

Відсутність акта, який регулює питання здійснення замовлення матеріальних цінностей структурними підрозділами, контролю за вказаним, та встановлює максимальні обсяги такого замовлення (або ж недосконалість такого акта).

Розробка та затвердження внутрішнього організаційно-розпорядчого акта, що передбачатиме замовлення матеріальних цінностей виключно на підставі розроблених форм обґрунтування таких потреб, а також встановлюватиме процедуру перевірки їх достовірності та доцільності.

3.

1. Недостатня урегульованість процедур встановлення надбавок та вирішення питань щодо преміювання працівників.
2. Дискреційні повноваження щодо встановлення надбавок та премій.

1. Відсутність внутрішнього положення щодо встановлення надбавок та преміювання працівників (або ж недосконалість такого положення).
2. Одноособове прийняття рішення про встановлення премії (надбавки) працівникам.

1. Розробка та затвердження внутрішніх організаційно-розпорядчих актів, що передбачатимуть процедури встановлення надбавок та вирішення питань щодо преміювання працівників виключно на підставі відповідних письмових обґрунтувань щодо результатів діяльності кожного окремого працівника.
2. Прийняття рішення щодо комісійного розгляду вказаних питань із залученням до роботи таких комісій представників профспілок.

__________
-1 У рамках оцінки корупційних ризиків по кожному із запропонованих ризиків органами влади може бути визначено й інші чинники, ніж зазначені у таблиці.

-2 Захід “Встановлення додаткового контролю” із конкретизацією шляхів його здійснення може бути запропоновано для усунення, зокрема, ідентифікованого ризику “Відсутність / недостатній контроль” у будь-якій сфері діяльності органу влади.

-3 Захід “Проведення навчань (тренінгів)” із конкретизацією шляхів його здійснення у відповідному розділі антикорупційної програми може бути запропоновано для усунення, зокрема, ідентифікованого ризику “Недостатність рівня знань працівників” у будь-якій сфері діяльності органу влади.

-4 Захід “Розміщення на офіційному сайті органу (розповсюдження іншим шляхом) інформації про можливість оскарження дій посадових осіб” може бути запропоновано для усунення, зокрема, ідентифікованого ризику “Недоброчесність посадових осіб” у будь-якій сфері діяльності органу влади.

-5 Захід “Забезпечення обов’язкового проведення перевірки за кожним повідомленням про порушення законодавства та розгляд (незалежно від результатів відповідних перевірок) таких повідомлень в рамках оцінки корупційних ризиків” може бути запропоновано для усунення, зокрема, ідентифікованого ризику “Недоброчесність посадових осіб” у будь-якій сфері діяльності органу влади.

{Методичні рекомендації доповнено додатком 2 згідно з Рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції № 1531 від 28.12.2017}

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
19
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

I. Загальні положення

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Ця Методологія визначає комплекс правил і процедур щодо оцінки корупційних ризиків у діяльності органів влади, у яких згідно з частиною першою статті 19 Закону України “Про запобігання корупції” приймаються антикорупційні програми (далі – органи влади).

Оцінка корупційних ризиків проводиться у рамках підготовки антикорупційної програми органу влади або під час її періодичного перегляду.

2. У цій Методології терміни вживаються у таких значеннях:

внутрішнє середовище – організаційно-управлінські процеси в органі влади, спрямовані на забезпечення реалізації органом влади законодавчо закріплених функцій та завдань;

зовнішнє середовище – ряд чинників навколишнього середовища (законодавчі, інші нормативно-правові акти, крім актів, прийнятих безпосередньо органом влади, природні явища тощо), що впливають на здійснення органом влади повноважень, тоді як такий орган не має прямого впливу на ці чинники;

ідентифікація корупційних ризиків – визначення чинників корупційного ризику у діяльності/бездіяльності посадових осіб органу влади, що можуть сприяти скоєнню ними корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією;

корупційний ризик – ймовірність того, що відбудеться подія корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, яка негативно вплине на досягнення органом влади визначених цілей та завдань;

об’єкт оцінки корупційних ризиків – функції та завдання органу влади, його посадових осіб, визначені законодавчими актами, та способи їх реалізації;

оцінка корупційних ризиків – процес визначення, аналізу та безпосередньої оцінки корупційного ризику;

чинники корупційного ризику – умови та причини, що заохочують (стимулюють), викликають або дозволяють скоєння посадовою особою при виконанні нею функцій держави або місцевого самоврядування діянь, які можуть призвести до вчинення корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією.

Інші терміни у цій Методології вживаються у значеннях, наведених у Законі України “Про запобігання корупції”.

3. Оцінку корупційних ризиків може проводити комісія з оцінки корупційних ризиків органу влади (далі – комісія), до складу якої входять працівники структурних підрозділів органу влади та, за згодою, представники громадськості, експерти, які володіють знаннями про внутрішнє і зовнішнє середовище органу влади та мають досвід роботи у сфері його діяльності.

4. Процес оцінки корупційних ризиків органу влади складається з таких основних етапів:

організаційно-підготовчі заходи;

ідентифікація (виявлення) корупційних ризиків;

оцінка корупційних ризиків;

складання звіту за результатами оцінки корупційних ризиків.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
9
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

ІІ. Організаційно-підготовчі заходи щодо оцінки корупційних ризиків в органі влади

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Підготовка до проведення оцінки корупційних ризиків включає такі етапи:

прийняття суб’єктом, уповноваженим на затвердження антикорупційної програми відповідно до частини першої статті 19 Закону України “Про запобігання корупції” (далі – суб’єкт затвердження антикорупційної програми), рішення про проведення оцінки корупційних ризиків;

публікація рішення суб’єкта затвердження антикорупційної програми про проведення оцінки корупційних ризиків на офіційному веб-сайті органу влади;

формування комісії (у разі проведення оцінки корупційних ризиків комісією);

розробка робочого плану оцінки корупційних ризиків (далі – робочий план).

2. Суб’єкт затвердження антикорупційної програми приймає рішення про проведення оцінки корупційних ризиків, яке з метою залучення до складу комісії представників громадськості та експертів не пізніше семи робочих днів до моменту затвердження її складу розміщується на офіційному веб-сайті органу влади.

3. Суб’єкт затвердження антикорупційної програми визначає голову комісії та її персональний склад, строк проведення оцінки корупційних ризиків, а також затверджує положення про неї.

До складу комісії, серед іншого, включаються представники служби управління персоналом, бухгалтерської та юридичної служб, структурного підрозділу внутрішнього аудиту, уповноваженого підрозділу (особи) з питань запобігання та виявлення корупції (у разі їх утворення).

На різних етапах проведення оцінки корупційних ризиків до роботи комісії можуть в установленому законодавством порядку залучатися інші працівники органу влади (за згодою), які не входять до її складу, але можуть надати інформацію для здійснення об’єктивної та якісної оцінки корупційних ризиків.

4. Комісія відповідно до об’єктів оцінки корупційних ризиків складає робочий план, який затверджує голова комісії.

У робочому плані відображається інформація про:

об’єкти оцінки корупційних ризиків;

джерела інформації для проведення оцінки корупційних ризиків;

методи та способи оцінки корупційних ризиків;

осіб, відповідальних за проведення оцінки корупційних ризиків, по кожному об’єкту;

строки проведення оцінки корупційних ризиків по кожному об’єкту.

Робочий план за необхідності може корегуватися комісією на різних етапах здійснення оцінки корупційних ризиків.

5. Суб’єкт затвердження антикорупційної програми забезпечує комісію матеріальними ресурсами, необхідними для проведення оцінки корупційних ризиків.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
6
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

IІI. Ідентифікація (виявлення) корупційних ризиків

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Оцінці корупційних ризиків передує їх ідентифікація.

Під час ідентифікації корупційних ризиків в органі влади визначаються його вразливі до ризиків сфери діяльності, окремі функції та завдання, конкретні напрями діяльності структурних підрозділів під час виконання ними функцій та завдань.

2. Ідентифікація корупційних ризиків проводиться шляхом дослідження (аналізу) зовнішнього та внутрішнього середовища органу влади на предмет виявлення чинників корупційних ризиків у нормативно-правових актах і організаційно-управлінській діяльності органу влади.

Нормативно-правові акти, які регулюють діяльність органу влади, аналізуються на предмет виявлення норм щодо здійснення органом влади дискреційних повноважень і норм, що сприяють вчиненню корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією (нечітко сформульовані дефініції та мовні конструкції, правові колізії тощо).

Ідентифікація корупційних ризиків в організаційно-управлінській діяльності органу влади передбачає вивчення та аналіз таких питань:

організаційна структура органу влади;

система внутрішнього контролю;

управління персоналом;

проведення процедур закупівель;

надання адміністративних послуг;

реалізація контрольно-наглядових функцій;

дотримання вимог, обмежень, заборон, встановлених Законом України “Про запобігання корупції”;

інші питання, що виникають в результаті діяльності органу влади.

3. Джерелами отримання інформації для ідентифікації корупційних ризиків є:

інтерв’ювання (соціологічне опитування), анкетування (в тому числі анонімне) працівників органу влади, а також представників громадськості, які взаємодіяли (взаємодіють) з органом влади, зокрема з використанням електронної пошти, мережі Інтернет, телефону тощо;

нормативно-правові та організаційно-розпорядчі акти, що регулюють діяльність органу влади;

аналіз здійснених заходів щодо усунення виявлених корупційних ризиків за попередні періоди;

результати перевірок, аудитів, проведених контролюючими органами, а також внутрішніх перевірок та службових розслідувань в органі влади;

публікації в засобах масової інформації та соціальних мережах;

інформація з відкритих реєстрів;

звернення, що надійшли до органу влади від фізичних та юридичних осіб.

4. Ідентифікація корупційних ризиків передбачає визначення та класифікацію корупційних ризиків за категоріями та видами.

За категоріями корупційні ризики можуть бути:

зовнішні (ймовірність виникнення корупційних ризиків не пов’язана з виконанням органом влади відповідних функцій та завдань);

внутрішні (ймовірність виникнення корупційних ризиків безпосередньо пов’язана з організаційно-управлінською діяльністю в органі влади відповідно до покладених на нього функцій і завдань).

За видами корупційні ризики можуть бути:

нормативно-правові (відсутність, суперечність або нечітка регламентація у законодавстві положень щодо виконання органом влади функцій та завдань);

організаційні (невизначення або нечітке визначення процедур виконання органом влади функцій та завдань);

кадрові;

фінансово-господарські;

адміністративні;

контрольно-наглядові тощо.

Перелік видів корупційних ризиків не є вичерпним. Кожен орган влади може визначати перелік видів корупційних ризиків, враховуючи специфіку покладених на нього завдань і функцій.

5. За результатами ідентифікації корупційних ризиків здійснюється їх формальне визначення, яке включає проаналізовані функції, завдання органу влади або конкретні напрями діяльності структурних підрозділів, існуючі заходи контролю та опис корупційного ризику.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
6
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

ІV. Оцінка корупційних ризиків

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Оцінка корупційних ризиків здійснюється за критеріями ймовірності виникнення ідентифікованих корупційних ризиків та наслідків корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією.

2. Оцінка ймовірності виникнення корупційного ризику визначається відповідно до частоти випадків вчинення корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, з урахуванням часових меж.

Відповідно до критеріїв ймовірності виникнення корупційного ризику йому присвоюється рівень низький, середній або високий.

Частота випадків вчинення корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, визначається за такими рівнями:

напевно або майже напевно – корупційне правопорушення чи правопорушення, пов’язане з корупцією, може бути скоєно у короткостроковій перспективі – найближчі кілька місяців (до одного року) – та може бути повторено;

рідко – корупційне правопорушення чи правопорушення, пов’язане з корупцією, було вчинено тільки один раз протягом останніх трьох років та існує ймовірність, що його буде вчинено протягом трьох років;

ніколи – корупційне правопорушення чи правопорушення, пов’язане з корупцією, не було скоєно і вірогідність його вчинення майже неможлива.

Ймовірність виникнення корупційного ризику оцінюється за трибальною шкалою:

низька – 1 бал;

середня – 2 бали;

висока – 3 бали.

Приклад оформлення результатів оцінки ймовірності виникнення корупційного ризику наведено у додатку 1 до цієї Методології.

3. Відповідно до критеріїв наслідків корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, корупційному ризику присвоюється рівень низький, середній або високий.

Наслідки корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, оцінюються відповідно до розмірів втрат органу влади, які комісія встановлює самостійно.

Приклад рівнів ймовірності наслідків корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, та критеріїв їх визначення наведено у додатку 2 до цієї Методології.

Наслідки корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, оцінюються за трибальною шкалою:

низький – 1 бал;

середній – 2 бали;

високий – 3 бали.

Приклад оформлення результатів оцінки наслідків корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, наведено у додатку 3 до цієї Методології.

4. Пріоритетність (ступінь) корупційних ризиків встановлюється за їх кількісним рівнем, який визначається добутком рівня ймовірності виникнення корупційного ризику на рівень наслідку корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією.

Приклад оформлення результатів оцінки корупційних ризиків за кількісним рівнем наведено у додатку 4 до цієї Методології.

Пріоритетність корупційних ризиків оцінюється за шкалою:

низька – від 1 до 2 балів;

середня – від 3 до 4 балів;

висока – від 6 до 9 балів.

Приклад визначення пріоритетності корупційних ризиків наведено у додатку 5 до цієї Методології.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
3
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

V. Звіт за результатами оцінки корупційних ризиків

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. За результатами оцінки корупційних ризиків у діяльності органу влади комісія готує звіт.

Звіт за результатами оцінки корупційних ризиків містить:

опис ідентифікованих корупційних ризиків, чинників корупційних ризиків та можливих наслідків корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією;

пропозиції щодо заходів із усунення (зменшення) рівня виявлених корупційних ризиків.

2. Заходи щодо усунення виявлених корупційних ризиків полягають у визначенні можливих механізмів протидії та запобігання корупційним ризикам, містять пропозиції щодо шляхів їх реалізації та спрямовані на ліквідацію або мінімізацію умов (причин) виникнення корупційних ризиків.

3. Пропозиції щодо заходів із усунення виявлених корупційних ризиків викладаються у таблиці оцінених корупційних ризиків та заходів щодо їх усунення, форму якої наведено в додатку 6 до цієї Методології, та є невід’ємною частиною звіту за результатами оцінки корупційних ризиків.

4. Звіт за результатами оцінки корупційних ризиків у діяльності органу влади затверджується суб’єктом затвердження антикорупційної програми та включається до антикорупційної програми.

5. У разі виявлення за результатами оцінки корупційних ризиків зовнішніх корупційних ризиків, які полягають у недосконалості нормативно-правових актів, суб’єктом прийняття яких не є орган влади, виявлені корупційні ризики та пропозиції щодо їх усунення (мінімізації) направляються до Національного агентства з питань запобігання корупції.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
6
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

Додатки до Методології оцінювання корупційних ризиків у діяльності органів влади

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Додаток 1
до Методології оцінювання
корупційних ризиків у діяльності
органів влади
(пункт 2 розділу IV)

 

РЕЗУЛЬТАТИ
оцінки ймовірності виникнення корупційного ризику

Ймовірність

Ідентифіковані ризики

Низька

Середня

Висока

Ризик 1

1

Ризик 2

2

Ризик 3

3

Ризик 4

1

Ризик 5

1

Додаток 2
до Методології оцінювання
корупційних ризиків у діяльності
органів влади
(пункт 3 розділу IV)

ПРИКЛАД
рівнів ймовірності наслідків корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, та критеріїв їх визначення

Рівень ймовірності

Критерії визначення рівня ймовірності

фінансові втрати органу влади

рівень відповідальності

репутаційні втрати органу влади

Високий

Значні фінансові втрати

Очікуються судові процеси проти органу влади або його посадових осіб; вчинення корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, передбачає кримінальну відповідальність

Втрата репутації серед широких верств населення

Середній

Фінансові втрати наявні, але незначні

Вчинення правопорушення, пов’язаного з корупцією, передбачає адміністративну відповідальність

Втрата репутації серед сторін безпосередніх контактів

Низький

Не очікується фінансових втрат

Вчинення корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, передбачає дисциплінарну відповідальність

Втрата репутації серед працівників органу влади

Додаток 3
до Методології оцінювання
корупційних ризиків у діяльності
органів влади
(пункт 3 розділу IV)

РЕЗУЛЬТАТИ
оцінки наслідків корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією

Наслідки

Ідентифіковані ризики

низький

середній

високий

Ризик 1

2

Ризик 2

3

Ризик 3

3

Ризик 4

1

Ризик 5

3

Додаток 4
до Методології оцінювання
корупційних ризиків у діяльності
органів влади
(пункт 4 розділу IV)

РЕЗУЛЬТАТИ
оцінки корупційних ризиків за кількісним рівнем

Ідентифіковані ризики

Ймовірність виникнення корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією (бали)

Наслідки корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією (бали)

Пріоритетність корупційних ризиків*

Оцінка

Ризик 1

1

2

2 (1х2)

низька

Ризик 2

2

3

6 (2х3)

висока

Ризик 3

3

3

9 (3х3)

висока

Ризик 4

1

1

1 (1х1)

низька

Ризик 5

1

3

3 (1х3)

середня

___________
* Сумарне числове значення.


 

Додаток 5
до Методології оцінювання
корупційних ризиків у діяльності
органів влади
(пункт 4 розділу IV)

ПРІОРИТЕТНІСТЬ
корупційних ризиків

Наслідок

Ймовірність

низька

середня

висока

Високий

3 (1 x 3)

6 (2 x 3)

9 (3 x 3)

Середній

2 (1 x 2)

4 (2 x 2)

6 (3 x 2)

Низький

1 (1 x 1)

2 (2 x 1)

3 (3 x 1)

Додаток 6
до Методології оцінювання
корупційних ризиків у діяльності
органів влади
(пункт 4 розділу V)

ТАБЛИЦЯ
оцінених корупційних ризиків та заходів щодо їх усунення

Корупційний ризик

Пріоритетність корупційного ризику (низька/ середня/ висока)

Заходи щодо усунення корупційного ризику

Особа (особи), відповідальна (і) за виконання заходу

Строк виконання заходів щодо усунення корупційного ризику

Ресурси для впровадження заходів

Очікувані результати

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
11
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

Про строки подання звітів

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране
Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
1
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

ПОРЯДОК проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Цей Порядок визначає основні вимоги до організації і проведення органами виконавчої влади консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики (далі – консультації з громадськістю).

2. Консультації з громадськістю проводяться з метою залучення громадян до участі в управлінні державними справами, надання можливості для їх вільного доступу до інформації про діяльність органів виконавчої влади, а також забезпечення гласності, відкритості та прозорості діяльності зазначених органів.

Проведення консультацій з громадськістю має сприяти налагодженню системного діалогу органів виконавчої влади з громадськістю, підвищенню якості підготовки рішень з важливих питань державного і суспільного життя з урахуванням громадської думки, створенню умов для участі громадян у розробленні проектів таких рішень.

3. Консультації з громадськістю проводяться з питань, що стосуються суспільно-економічного розвитку держави, реалізації та захисту прав і свобод громадян, задоволення їх політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

4. Результати проведення консультацій з громадськістю враховуються органом виконавчої влади під час прийняття остаточного рішення або в подальшій його роботі.

5. Консультації з громадськістю організовує і проводить орган виконавчої влади, який є головним розробником проекту нормативно-правового акта або готує пропозиції щодо реалізації державної політики у відповідній сфері державного і суспільного життя.

Інформація, пов’язана з організацією та проведенням консультацій з громадськістю, оприлюднюється у спеціально створеній рубриці “Консультації з громадськістю” офіційного веб-сайту органу виконавчої влади.

{Пункт 5 в редакції Постанови КМ № 234 від 08.04.2015}

6. Органи виконавчої влади щороку складають орієнтовний план проведення консультацій з громадськістю (далі – орієнтовний план) з урахуванням основних завдань, визначених Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, Державною програмою економічного і соціального розвитку України, планом законопроектних робіт та іншими документами, а також результатів проведення попередніх консультацій з громадськістю.

Орієнтовний план складається з урахуванням пропозицій громадських рад, утворених при міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських, районних, районних у мм. Києві та Севастополі державних адміністраціях (далі – громадська рада).

Орієнтовний план затверджується до початку року, оприлюднюється на офіційному веб-сайті органу виконавчої влади та в інший прийнятний спосіб.

7. Громадські об’єднання, релігійні, благодійні організації, творчі спілки, професійні спілки та їх об’єднання, асоціації, організації роботодавців та їх об’єднання, органи самоорганізації населення, недержавні засоби масової інформації, інші непідприємницькі товариства та установи, легалізовані відповідно до законодавства (далі – інститути громадянського суспільства), можуть ініціювати проведення консультацій з громадськістю з питань, не включених до орієнтовного плану, шляхом подання відповідних пропозицій громадській раді або безпосередньо органу виконавчої влади.

{Абзац перший пункту 7 в редакції Постанови КМ № 234 від 08.04.2015}

У разі коли пропозиція щодо проведення консультацій з громадськістю з одного питання надійшла не менше ніж від трьох інститутів громадянського суспільства, такі консультації проводяться обов’язково.

{Абзац другий пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 234 від 08.04.2015}

Ініціювати проведення консультацій з громадськістю, не включених до орієнтовного плану, можуть також громадські ради.

8. Орган виконавчої влади протягом трьох робочих днів з початку проведення консультацій з громадськістю подає громадській раді проекти відповідних нормативно-правових актів та інформаційно-аналітичні матеріали до них.

{Пункт 8 в редакції Постанови КМ № 234 від 08.04.2015}

9. До участі у проведенні консультацій з громадськістю залучаються в установленому порядку органи місцевого самоврядування.

10. Органи виконавчої влади під час проведення консультацій з громадськістю взаємодіють із засобами масової інформації, надають їм необхідні інформаційно-аналітичні матеріали.

11. Консультації з громадськістю проводяться у формі публічного громадського обговорення, електронних консультацій з громадськістю (безпосередні форми) та вивчення громадської думки (опосередкована форма).

Консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення, електронних консультацій з громадськістю та вивчення громадської думки з одних і тих самих питань можуть проводитись одночасно.

{Пункт 11 в редакції Постанови КМ № 234 від 08.04.2015}

12. В обов’язковому порядку проводяться консультації з громадськістю у формі публічного громадського обговорення та/або електронних консультацій з громадськістю щодо проектів нормативно-правових актів, які:

стосуються конституційних прав, свобод та обов’язків громадян;

стосуються життєвих інтересів громадян, у тому числі впливають на стан навколишнього природного середовища;

передбачають провадження регуляторної діяльності у певній сфері;

визначають стратегічні цілі, пріоритети і завдання у відповідній сфері державного управління (у тому числі проекти державних і регіональних програм економічного, соціального і культурного розвитку, рішення стосовно їх виконання);

стосуються інтересів територіальних громад, здійснення повноважень місцевого самоврядування, делегованих органам виконавчої влади відповідними радами;

визначають порядок надання адміністративних послуг;

стосуються правового статусу громадських об’єднань, їх фінансування та діяльності;

передбачають надання пільг чи встановлення обмежень для суб’єктів господарювання та інститутів громадянського суспільства;

стосуються присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності, які за ними закріплені, об’єктам права власності, які належать фізичним особам, імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій;

стосуються витрачання бюджетних коштів (звіти головних розпорядників бюджетних коштів за минулий рік).

Строк проведення таких консультацій з громадськістю визначається органом виконавчої влади і повинен становити не менш як 15 календарних днів.

Проекти регуляторних актів виносяться на громадське обговорення з урахуванням вимог Закону України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.

{Пункт 12 в редакції Постанови КМ № 234 від 08.04.2015}

13. Публічне громадське обговорення передбачає організацію і проведення публічних заходів:

{Абзац перший пункту 13 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 234 від 08.04.2015}

конференцій, форумів, громадських слухань, засідань за круглим столом, зборів, зустрічей (нарад) з громадськістю;

{Абзац другий пункту 13 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 234 від 08.04.2015}

Інтернет-конференцій, відеоконференцій.

{Абзац третій пункту 13 в редакції Постанови КМ № 234 від 08.04.2015}

Додатково у рамках публічного громадського обговорення можуть проводитися засідання громадських рад, інших допоміжних органів, утворених при органах виконавчої влади.

{Пункт 13 доповнено абзацом згідно з Постановою КМ № 234 від 08.04.2015}

14. Публічне громадське обговорення організовує і проводить орган виконавчої влади у такому порядку:

{Абзац перший пункту 14 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 234 від 08.04.2015}

визначає питання, яке буде винесене на обговорення;

приймає рішення про проведення обговорення;

розробляє план заходів з організації та проведення обговорення (у разі потреби);

вживає заходів для забезпечення репрезентативності соціальних груп населення, а також суб’єктів господарювання, інститутів громадянського суспільства, органів місцевого самоврядування та інших заінтересованих суб’єктів (далі – заінтересовані сторони);

оприлюднює в обов’язковому порядку інформацію про проведення обговорення на офіційному веб-сайті органу виконавчої влади або за відсутності відповідної технічної можливості в інший прийнятний спосіб;

{Абзац шостий пункту 14 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 234 від 08.04.2015}

збирає та аналізує інформацію про оцінку громадськістю ефективності запропонованого органом виконавчої влади шляху вирішення питання;

формує експертні пропозиції щодо альтернативного вирішення питання;

забезпечує врахування результатів обговорення під час прийняття остаточного рішення;

проводить аналіз результатів обговорення;

{Абзац десятий пункту 14 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 234 від 08.04.2015}

оприлюднює результати обговорення на офіційному веб-сайті органу виконавчої влади або за відсутності відповідної технічної можливості в інший прийнятний спосіб.

{Абзац одинадцятий пункту 14 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 234 від 08.04.2015}

Для організаційного забезпечення проведення публічного громадського обговорення орган виконавчої влади може утворювати робочу групу.

15. В інформаційному повідомленні про проведення публічного громадського обговорення зазначаються:

найменування органу виконавчої влади, який проводить обговорення;

питання або назва проекту акта, винесеного на обговорення;

варіанти вирішення питання;

адреса (гіпертекстове посилання) опублікованого на офіційному веб-сайті органу виконавчої влади тексту проекту акта;

{Пункт 15 доповнено новим абзацом згідно з Постановою КМ № 234 від 08.04.2015}

соціальні групи населення та заінтересовані сторони, на які поширюватиметься дія прийнятого рішення;

можливі наслідки проведення в життя рішення для різних соціальних груп населення та заінтересованих сторін;

{Абзац сьомий пункту 15 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 234 від 08.04.2015}

відомості про місце і час проведення публічних заходів, порядок обговорення, акредитації представників засобів масової інформації, реєстрації учасників;

{Абзац восьмий пункту 15 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 234 від 08.04.2015}

порядок участі в обговоренні представників визначених соціальних груп населення та заінтересованих сторін;

{Абзац дев’ятий пункту 15 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 234 від 08.04.2015}

поштова та електронна адреси, строк і форма подання письмових пропозицій та зауважень;

{Абзац десятий пункту 15 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 234 від 08.04.2015}

адреса і номер телефону, за якими надаються консультації з питання, що винесено на публічне громадське обговорення;

прізвище, ім’я відповідальної особи органу виконавчої влади;

строк і спосіб оприлюднення результатів обговорення.

16. Електронні консультації з громадськістю проводяться у підрубриці “Електронні консультації з громадськістю” рубрики “Консультації з громадськістю” офіційного веб-сайту органу виконавчої влади.

Під час проведення електронних консультацій з громадськістю враховуються строки та порядок оприлюднення проектів нормативно-правових і регуляторних актів, визначені Законами України “Про доступ до публічної інформації” та “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”.

Для проведення електронних консультацій з громадськістю з питань, визначених у пункті 12 цього Порядку, використовується також урядовий веб-сайт “Громадянське суспільство і влада”.

{Пункт 16 в редакції Постанови КМ № 234 від 08.04.2015}

17. Під час проведення електронних консультацій з громадськістю орган виконавчої влади оприлюднює на своєму офіційному веб-сайті та на урядовому веб-сайті “Громадянське суспільство і влада” інформаційне повідомлення про проведення електронних консультацій, текст проекту акта, винесеного на обговорення.

В інформаційному повідомленні про проведення електронних консультацій з громадськістю зазначаються:

найменування органу виконавчої влади, який проводить електронні консультації з громадськістю;

назва проекту акта або стислий зміст пропозиції щодо реалізації державної політики у відповідній сфері державного і суспільного життя, винесеної на обговорення;

соціальні групи населення та заінтересовані сторони, на які поширюватиметься дія рішення, яке планується прийняти за результатами електронних консультацій з громадськістю;

можливі наслідки проведення в життя рішення для різних соціальних груп населення та заінтересованих сторін;

електронна адреса, строк і форма подання пропозицій та зауважень;

номер телефону, за яким надаються консультації з питання, що винесено на обговорення;

прізвище, ім’я відповідальної особи органу виконавчої влади;

строк і спосіб оприлюднення результатів обговорення.

{Пункт 17 в редакції Постанови КМ № 234 від 08.04.2015}

18. Консультації з громадськістю розпочинаються з дня оприлюднення інформаційного повідомлення про їх проведення.

{Пункт 18 в редакції Постанови КМ № 234 від 08.04.2015}

19. Пропозиції та зауваження учасників публічного громадського обговорення подаються в усній та письмовій формі під час публічних заходів та у письмовій формі на поштову і електронну адреси, зазначені в інформаційному повідомленні про проведення публічного громадського обговорення.

Під час проведення заходів у рамках публічного громадського обговорення ведеться протокол, у якому фіксуються висловлені в усній формі пропозиції і зауваження.

Пропозиції та зауваження учасників електронних консультацій з громадськістю подаються в письмовій формі на електронну адресу, зазначену в інформаційному повідомленні про проведення електронних консультацій з громадськістю, а також за допомогою спеціальних сервісів урядового веб-сайту “Громадянське суспільство і влада” та офіційних веб-сайтів органів виконавчої влади за їх наявності.

Інститути громадянського суспільства, наукові та експертні організації, інші юридичні особи під час подання пропозицій і зауважень у письмовій формі зазначають своє найменування та місцезнаходження.

Анонімні пропозиції не реєструються і не розглядаються.

{Пункт 19 в редакції Постанови КМ № 234 від 08.04.2015}

20. Пропозиції та зауваження, що надійшли під час публічного громадського обговорення, електронних консультацій з громадськістю, вивчаються та аналізуються із залученням у разі потреби відповідних фахівців.

{Абзац перший пункту 20 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 234 від 08.04.2015}

За результатами публічного громадського обговорення, електронних консультацій з громадськістю органи виконавчої влади готують звіт, в якому зазначається:

{Абзац другий пункту 20 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 234 від 08.04.2015}

найменування органу виконавчої влади, який проводив обговорення;

зміст питання або назва проекту акта, що виносилися на обговорення;

інформація про осіб, що взяли участь в обговоренні;

інформація про пропозиції, що надійшли до органу виконавчої влади за результатами обговорення, із зазначенням автора кожної пропозиції;

{Абзац шостий пункту 20 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 234 від 08.04.2015}

інформація про врахування пропозицій та зауважень громадськості з обов’язковим обґрунтуванням прийнятого рішення та причин неврахування пропозицій та зауважень;

інформація про рішення, прийняті за результатами обговорення.

21. Звіт про результати публічного громадського обговорення та електронних консультацій з громадськістю орган виконавчої влади в обов’язковому порядку доводить до відома громадськості шляхом оприлюднення на своєму офіційному веб-сайті, урядовому веб-сайті “Громадянське суспільство і влада” (у разі проведення електронних консультацій з громадськістю на зазначеному веб-сайті) та в інший прийнятний спосіб не пізніше ніж через два тижні після прийняття рішень за результатами обговорення.

{Пункт 21 в редакції Постанови КМ № 234 від 08.04.2015}

22. Вивчення громадської думки здійснюється шляхом:

проведення соціологічних досліджень та спостережень (опитування, анкетування, контент-аналіз інформаційних матеріалів, фокус-групи тощо);

створення телефонних “гарячих ліній”, проведення моніторингу коментарів, відгуків, інтерв’ю, інших матеріалів у друкованих та електронних засобах масової інформації для визначення позиції різних соціальних груп населення та заінтересованих сторін;

опрацювання та узагальнення висловлених у зверненнях громадян пропозицій та зауважень з питання, що потребує вивчення громадської думки.

23. Вивчення громадської думки організовує і проводить орган виконавчої влади із залученням громадської ради у такому порядку:

визначає:

– потребу у вивченні громадської думки з окремого питання;

– питання, з яких проводиться вивчення громадської думки, альтернативних пропозицій щодо їх вирішення;

– строк, форми і методи вивчення громадської думки;

– на конкурсній основі дослідницькі організації, фахівців, експертів, громадські організації, які проводитимуть вивчення громадської думки;

– ступінь репрезентативності соціальних груп населення та заінтересованих сторін, які досліджуються;

отримує підсумкову інформацію про результати вивчення громадської думки;

узагальнює громадську думку щодо запропонованого вирішення питань, що потребували вивчення громадської думки;

забезпечує врахування громадської думки під час прийняття органом виконавчої влади остаточного рішення з питань, що потребували вивчення громадської думки;

оприлюднює в обов’язковому порядку на офіційному веб-сайті органу виконавчої влади та в інший прийнятний спосіб результати вивчення громадської думки.

24. У звіті про результати вивчення громадської думки зазначається:

найменування органу виконавчої влади, який організував вивчення громадської думки (вивчав громадську думку);

найменування адміністративно-територіальної одиниці у разі вивчення громадської думки на окремій території;

соціальні групи населення та заінтересовані сторони, вивчення думки яких проводилося;

тема та питання, з яких проводилося вивчення громадської думки;

методи, що застосовувалися для вивчення громадської думки;

ступінь допустимого відхилення від обраної моделі дослідження;

інформація про осіб, що проводили вивчення громадської думки;

узагальнення громадської думки щодо запропонованого вирішення питань, що потребували вивчення громадської думки та її врахування під час прийняття органом виконавчої влади остаточного рішення;

обґрунтування прийнятого рішення у разі неврахування громадської думки.

25. Для організації вивчення громадської думки з метою отримання об’єктивної та достовірної інформації орган виконавчої влади може відповідно до законодавства укладати договори з дослідницькими організаціями, фахівцями, експертами, інститутами громадянського суспільства про проведення на умовах відкритого конкурсу фахових, наукових соціологічних досліджень, спостережень, експрес-аналізу пропозицій різних соціальних груп населення та заінтересованих сторін

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
1
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

ЗМІНИ, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. У Типовому регламенті місцевої державної адміністрації, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 1999 р. № 2263 (Офіційний вісник України, 1999 р., № 50, ст. 2456; 2007 р., № 83, ст. 3072; 2009 р., № 40, ст. 1355):

1) у пункті 43:

після абзацу першого доповнити пункт новим абзацом такого змісту:

“З метою забезпечення участі громадян в управлінні державними справами при місцевій держадміністрації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996 утворюється громадська рада.”.

У зв’язку з цим абзац другий вважати абзацом третім;

2) абзац третій пункту 72 викласти у такій редакції:

“Публічне громадське обговорення проекту розпорядження проводиться відповідно до Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996.”.

{Пункт 2 втратив чинність на підставі Постанови КМ № 1109 від 20.10.2011}

3. Параграф 171 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. № 950 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 54, ст. 2180; 2009 р., № 52, ст. 1789, № 94, ст. 3211), виключити.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
1
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

Рекомендації з організації планування роботи уповноваженого підрозділу (уповноваженої особи) з питань запобігання та виявлення корупції

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Розділ І. Мета планування

Планування є провідною формою упорядкування роботи уповноваженого щодо запобігання та виявлення корупції в організації.

Використання уповноваженим інструментів планування своєї діяльності, крім загальних переваг, які планування надає будь-якій роботі, дає можливість досягати таких цілей:

  • заявити про себе перед керівником як про самостійну, ініціативну, відповідальну структурну одиницю організації;
  • встановити пряму взаємодію між керівником організації та уповноваженим, а також іншими самостійними структурними підрозділами;
  • визначити показники ефективності виконання уповноваженим (та підлеглими працівниками) покладених на нього (них) завдань та стимулювати відповідальне ставлення до роботи.

Розділ ІІ. Організація планування

Період планування

Для досягнення визначених цілей рекомендуємо уповноваженим розробляти та впроваджувати операційні (поточні) плани роботи на певний проміжок часу (наприклад, на календарний рік, півріччя або місяць).

Рекомендується складати план до початку періоду, на який він орієнтований.

Зміст плану

План може визначати як стратегічні завдання, які уповноважений хоче досягти за період діяльності, так і обсяг операційної роботи відповідно до функцій, покладених на уповноваженого п. 2 розділу II Типового положення про уповноважений підрозділ (уповноважену особу) з питань запобігання та виявлення корупції, затвердженого рішенням Національного агентства від 17.03.2020 № 102/20.

При розробленні плану необхідно враховувати результати виконання плану за попередній період і за необхідності включати незавершені чи перенесені за строками виконання заходи.

У разі потреби до плану можуть вноситися зміни.

Документальне оформлення

План може складатися у формі окремого документа, а деякі його заходи можуть бути частиною загального плану діяльності організації.

 Затвердження

Оскільки уповноважений підзвітний і підконтрольний керівнику організації, план роботи та зміни до нього доцільно подавати на затвердження безпосередньо керівнику організації.

Розділ ІII. Моніторинг та контроль за виконанням плану

Невід’ємним елементом планування роботи є періодичний (наприклад, щоквартальний) моніторинг виконання заходів плану та здійснення підсумкової оцінки стану виконання плану.

За підсумками виконання плану уповноваженим рекомендується складати звіт, який доцільно подавати на затвердження керівнику організації, який здійснює контроль за його виконанням.

Зразок плану для уповноважених

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
13
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

Щодо особливостей перевірки повідомлень про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» 

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Роз’яснення від 14.07.2020 №7 Щодо особливостей перевірки повідомлень про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» 

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
19
arrow_up
Так
4
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

IV. Проведення аналітичної та роз’яснювально-профілактичної роботи щодо розширення практики повідомлень

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

З метою проведення постійного моніторингу виконання завдань у сфері запобігання корупції, передбачених Законом, важливо проводити постійний аналіз роботи із повідомленнями про порушення вимог Закону.

Уповноваженим підрозділам (особам) органу рекомендується систематично аналізувати матеріали розгляду повідомлень, узагальнювати їх результати, з’ясовувати причини, що породжують повторні звернення викривачів, а керівникам органів здійснювати контроль за забезпеченням вказаного аналізу.

Аналітичні матеріали, що не містять інформації з обмеженим доступом та загальні результати роботи із повідомленнями рекомендується розміщувати на веб-сайті органу.

Для того, щоб розширити практику повідомлень та стимулювати потенційних викривачів, рекомендується в чіткій та доступній формі інформувати громадян про законодавчі гарантії захисту та наявність каналів надсилання повідомлень.

Оскільки бажання особи повідомляти про порушення вимог Закону залежить від усвідомлення прав, обов’язків та гарантій, для викривачів також рекомендується інформувати працівників органу, що вони або члени їх сімей не можуть бути звільнені чи примушені до звільнення, притягнуті до дисциплінарної відповідальності чи піддані з боку керівника іншим негативним заходам впливу (переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) або загрозі таких заходів впливу у зв’язку з повідомленням ними про порушення вимог Закону іншою особою.

Відповідну інформацію рекомендується розміщувати на веб-сайті органу. Крім того, пропонуємо на інформаційних стендах інформувати працівників про їх права та обов’язки у разі підозри або виявлення порушень вимог Закону, Інформація має включати методи і канали для повідомлень, а також гарантії для працівників.

З внутрішнім документом щодо організації роботи із повідомленнями рекомендується ознайомити усіх працівників.

Вважаємо за доцільне працівникам уповноважених підрозділів/уповноваженим особам пройти фахові навчання щодо реалізації політики у сфері запобігання корупції, їх прав та обов’язків, вирішення складних випадків порушення вимог Закону. До навчання з вказаного питання рекомендується залучати всіх працівників органу.

Працівники органу повинні усвідомлювати, що за невжиття передбачених законом заходів у разі виявлення корупційного правопорушення передбачена адміністративна відповідальність відповідно до статті 172-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У разі встановлення таких фактів уповноваженому підрозділу (особі) рекомендується повідомляти про це Національне агентство.

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
2
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

ПЕРЕЛІК встановлених Законом України “Про запобігання корупції” вимог, заборон та обмежень

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

1. Вимоги щодо прийняття антикорупційної програми та її погодження Національним агентством (стаття 19).

2. Обмеження щодо використання службових повноважень чи свого становища (стаття 22).

3. Обмеження щодо одержання подарунків (статті 2324).

4. Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (стаття 25).

5. Обмеження після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування (стаття 26).

6. Обмеження спільної роботи близьких осіб (стаття 27).

7. Вимоги щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (статті 28-36).

8. Вимоги до поведінки осіб, додержання вимог закону та етичних норм поведінки (статті 3738).

9. Вимоги щодо пріоритету інтересів (стаття 39).

10. Вимоги щодо політичної нейтральності (стаття 40).

11. Вимоги щодо неупередженості (стаття 41).

12. Вимоги щодо компетентності і ефективності (стаття 42).

13. Вимоги щодо нерозголошення інформації (стаття 43).

14. Вимоги щодо утримання від виконання незаконних рішень чи доручень (стаття 44).

15. Вимоги щодо подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (стаття 45).

16. Вимоги щодо своєчасності подання декларацій (стаття 49).

17. Вимоги щодо додаткових заходів здійснення фінансового контролю (стаття 52).

18. Вимоги щодо (стаття 53):

нерозголошення інформації про викривача;

забезпечення умов для повідомлень про порушення вимог Закону іншою особою, зокрема через спеціальні телефонні лінії, офіційні веб-сайти, засоби електронного зв’язку;

розгляду анонімного повідомлення;

вжиття заходів щодо припинення корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення;

негайного письмового повідомлення про його вчинення спеціально уповноважений суб’єкт у сфері протидії корупції.

19. Заборона на одержання пільг, послуг і майна органами державної влади та органами місцевого самоврядування (стаття 54).

20. Вимоги щодо проведення спеціальної перевірки (стаття 56).

21. Вимоги щодо організації проведення спеціальної перевірки (статті 5758).

22. Вимоги щодо прозорості та доступу до інформації (стаття 60).

23. Вимоги щодо запобігання корупції у діяльності юридичної особи (стаття 61).

24. Вимоги щодо проведення службового розслідування стосовно особи, яка вчинила корупційне або пов’язане з корупцією правопорушення (стаття 65).

25. Вимоги щодо незаконних актів та правочинів (стаття 67).

{Додаток 1 в редакції Рішення Національного агентства з питань запобігання корупції № 1651 від 10.08.2018}

Версія для друку
Чи була ця публікація корисною?
2
arrow_up
Так
0
arrow_down
Ні
Ваші зауваження
Закрити
Надіслати

ПЕРЕЛІК корупційних правопорушень та правопорушень, пов’язаних з корупцією, за які законом встановлено кримінальну/адміністративну відповідальність, визначення підслідності кримінальних правопорушень

Видалити
з вибраного
Додати
у вибране

Перелік корупційних правопорушень, за вчинення яких передбачено кримінальну відповідальність

Відповідно до примітки до статті 45 Кримінального кодексу України корупційними злочинами, у випадку їх вчинення шляхом зловживання службовим становищем, згідно з цим Кодексом вважаються злочини, передбачені:

статтею 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем);

статтею 262 (викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживанням службовим становищем);

статтею 308 (викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем);

статтею 312 (викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем);

статтею 313 (викрадення, привласнення, вимагання обладнання, призначеного для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем та інші незаконні дії з таким обладнанням);

статтею 320 (порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів);

статтею 357 (викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пошкодження);

статтею 410 (викрадення, привласнення, вимагання військовослужбовцем зброї, бойових припасів, вибухових або інших бойових речовин, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, а також заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем).

Згідно з приміткою до статті 45 Кримінального кодексу України також корупційними злочинами, відповідно до цього Кодексу, вважаються злочини, передбачені:

статтею 210 (нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням);

статтею 354 (підкуп працівника підприємства, установи чи організації);

статтею 364 (зловживання владою або службовим становищем);

статтею 364-1 (зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми);

статтею 365-2 (зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги);

статтею 368 (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою);

статтею 368-2 (незаконне збагачення);

статтею 368-3 (підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми);

статтею 368-4 (підкуп особи, яка надає публічні послуги);

статтею 369 (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі);

статтею 369-2 (зловживання впливом).

Згідно з статтею 216 Кримінального процесуального кодексу України встановлена така підслідність щодо досудового розслідування корупційних кримінальних правопорушень:

Національна поліція України – щодо злочинів, передбачених статтями 262308312313 , 320357364-1365-2368-3368-4 Кримінального кодексу України.

Національне антикорупційне бюро України – щодо злочинів, передбачених статтями 191210354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364368368-2369369-2410 Кримінального кодексу України, якщо наявна хоча б одна з таких умов:

1) злочин вчинено:

Президентом України, повноваження якого припинено, народним депутатом України, Прем’єр-міністром України, членом Кабінету Міністрів України, першим заступником та заступником міністра, членом Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Головою Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Головою Фонду державного майна України, його першим заступником та заступником, членом Центральної виборчої комісії, Головою Національного банку України, його першим заступником та заступником, членом Ради Національного банку України, Секретарем Ради національної безпеки і оборони

України, його першим заступником та заступником, Постійним Представником Президента України в Автономній Республіці Крим, його першим заступником та заступником, радником або помічником Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України;

державним службовцем, посада якого належить до категорії “А”;

депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом обласної ради, міської ради міст Києва та Севастополя, посадовою особою місцевого самоврядування, посаду якої віднесено до першої та другої категорій посад;

суддею, суддею Конституційного Суду України, присяжним (під час виконання ним обов’язків у суді), Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої ради правосуддя, Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

прокурорами органів прокуратури, зазначеними у пунктах 1-45-11 частини першої статті 15 Закону України “Про прокуратуру”;

особою вищого начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, вищого складу Національної поліції, посадовою особою митної служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової та митної справи III рангу і вище, посадовою особою органів державної податкової служби, якій присвоєно спеціальне звання державного радника податкової та митної справи III рангу і вище;

військовослужбовцем вищого офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України;

керівником суб’єкта великого підприємництва, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків;

2) розмір предмета злочину або завданої ним шкоди в п’ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленої законом на час вчинення злочину (якщо злочин вчинено службовою особою державного органу, правоохоронного органу, військового формування, органу місцевого самоврядування, суб’єкта господарювання, у статутному капіталі якого частка державної або комунальної власності перевищує 50 відсотків);

3) злочин, передбачений статтею 369частиною першою статті 369-2 Кримінального кодексу України, вчинено щодо службової особи, визначеної у частині четвертій статті 18 Кримінального кодексу України або у пункті 1 частини п’ятої статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.

Перелік правопорушень, пов’язаних з корупцією за вчинення яких передбачено адміністративну відповідальність

Відповідно до глави 13-А “Адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією” Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративна відповідальність передбачена за:

порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (стаття 172-4);

порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків (стаття 172-5);

порушення вимог фінансового контролю (стаття 172-6); порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (стаття 172-7);

незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових повноважень (стаття 172-8);

невжиття заходів щодо протидії корупції (стаття 172-9).

Згідно зі статтею 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218-221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення, передбачені статтями 172-4-172-9, мають право складати уповноважені на те посадові особи Національної поліції України та Національного агентства з питань запобігання корупції.

Перелік правопорушень, пов’язаних з корупцією, за вчинення яких може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності (не є виключним)

1. Неприйняття антикорупційної програми, неподання на погодження антикорупційної програми Національному агентству (стаття 19).

2. Обмеження щодо використання службових повноважень чи свого становища (стаття 22 Закону).

3. Обмеження щодо одержання подарунків (стаття 23 Закону).

4. Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (стаття 25 Закону).

5. Обмеження після припинення діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування (стаття 26 Закону).

6. Обмеження спільної роботи близьких осіб (стаття 27 Закону).

7. Запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (стаття 28 Закону).

8. Порушення правил етичної поведінки (статті 38-44).

9. Недотримання вимог статті 53:

розголошення інформації про викривача;